Цей факт щодо заборони продажу Україні летальної зброї в одному із своїх інтерв'ю підтвердив посол Чехії в Україні Радек Матула. Він заявив, що у Чехії, починаючи від зими 2014 року, було заборонено продавати Україні зброю.
«Від зими 2014 року діяла заборона на поставки військової техніки і матеріалів в Україну. Зараз ми робимо цю процедуру стандартною. Це означає, що для кожного випадку буде окремо розглядатися питання видачі ліцензії», – сказав посол.
Чому в 2014 році, коли Україна зазнала російської агресії, у Європі заборонили продавати Україні зброю? Чи дозволять зараз?
Про це кореспондент «Вголосу» розмовляв з військовим експертом, екс-працівником Генштабу України Олегом Ждановим, політичним експертом Тарасом Загороднім та експертом з питань зовнішньої та безпекової політики Олегом Бєлоколосом.
Як заявив посол Чехії, у його країні з 2014 року було заборонено продавати Україні зброю. Така заборона діяла на території усього ЄС?
Олег Бєлоколос:
Слова посла Чехії можна сприймати, як достовірні, оскільки відповідальний дипломат високого рангу знає, про що говорить. Справді, і у 2014 році, і зараз у Європі існує думка про те, що постачання озброєння в Україну може спровокувати ще серйозніший розвиток конфлікту на Донбасі. До того ж, ця заборона продажу Україні летальної зброї, як мені відомо, не зафіксована ніде на папері. Окрім того, ця думка ЄС, на мій погляд, є хибною. Адже Росія почне агресію тоді, коли вона буде вважати за потрібне. І заяви про відсутність чи присутність в Україні якогось озброєння, котре може призвести до агресії – це маніпуляція. Це нам варто чітко зрозуміти і так відповідати міжнародній спільноті.
Олег Жданов:
Те, що Україні не можна продавати летальну зброю, бо Росія нападе – це суто проросійська позиція, яка дійсно є у ЄС. Аргументована вона також тим, що у світі існує негласна домовленість щодо поставок озброєння у воюючі країни за умови, якщо там громадянська війна і якщо ця країна не звертається за допомогою в ООН. Як ми знаємо, Російська Федерація намагалася переконати весь світ у тому, що у нас громадянська війна. І їм повірили, схоже, вірять й досі. Хоча у нас не внутрішній конфлікт, а збройна агресія з боку Російської Федерації. Це вже усвідомили у США: є інформація, що вони готові надати нам летальне озброєння. А от Європа і зараз не готова продавати нам зброю. І тут є дві причини: перша – потужне російське лобі серед європейських політиків, друга – вони дійсно розуміють, що є російська військова агресія проти України, але у Європі через свою толерантність та острах переділу кордонів на європейському континенті роблять усе, щоб українсько-російський конфлікт закінчився уже зараз. І не важливо як.
Тарас Загородній:
Якщо говорити відверто про той ж Будапештський меморандум, то його найперше підписували ядерні держави – США, Великобританія та Росія, і були два спостерігачі від Франції та Китаю. В принципі, Німеччина відповідно до цього документу нам нічого не обіцяла, але Франція – обіцяла. Звичайно добре, що французи не продали Росії «Містралі», але могли б і активніше допомагати українській армії у тому аспекті, що стосується переозброєння. Ми, до речі, зараз бачимо, що американці надсилають своїх інструкторів в Україну, будують нам інфраструктуру, звідти надходить військова техніка, хоча й наразі нелетальна.
Натомість ми не бачимо такої активності, наприклад, від Німеччини чи Франції. Хоча саме ці країни мають бути першочергово зацікавленими у захисті європейських кордонів. Уже зрозуміло, що ці країни очікують, чим це все закінчиться. Тож у нас в подальшому проводитиметься політика Чемберлена, суть якої полягає в «умиротворенні агресора».
Як трактувати такі дії країн ЄС?
Тарас Загородній:
Це відверта зрада Європою України. І, фактично, те, що відбувалося у нашій країні в 2014 році, робилось з мовчазної згоди європейських країн. Насамперед, Німеччини, яка вела активну співпрацю з Путіним, даючи зрозуміти, що до України їй немає жодного діла. Заборона експорту зброї чи будь-яких військових технологій з країн Європи в Україну – це доволі цинічний вчинок. Це означає, що якби у нашій країні жорстко боролись із контрабандою, ми нічого б не могли імпортувати. Єдиною країною, яка експортувала нам застаріле радянське озброєння у 2014 році, була Литва. Вони продали нам набої ще радянського виробництва, яких їм було не шкода. Критичніше із тим, що стосується двигунів на БТРи, оскільки вони виробляються лише у Росії. Також у нас на початку війни було багато законсервованих військових машин «Дозор». Але у 2014 році німецька компанія «Deutz» відмовилася поставляти Україні свої двигуни до цього транспорту. І лише недавно вона погодилась продати Україні необхідні комплектуючі.
Ми усі пам'ятаємо історію із антиросійськими санкціями США, коли Німеччина заявила, що їм це невигідно. Європа не готова сваритись з Росією через бізнес-інтереси?
Тарас Загородній:
Для Європейських країн, насамперед, важливими є їхні бізнес-інтереси щодо співпраці з Росією. От Німеччина – там уже давно будували стратегію щодо обміну активами, найперше, із «Газпромом». І як доказ тому – проект «Північний потік». Саме завдяки йому Німеччина хотіла стати «газовим хабом» Європи. Вони через Балтійське море прагнули стати газорозподільною країною. Тобто Німеччина у цій війні фактично є на боці Росії, оскільки таким чином наша ГТС буде нікому не потрібною. І, зрештою, тут можна згадати корупційну оборудку, коли пан Герхард Шредер підписав спочатку гарантії на цей «Північний потік», а потім очолив цей проект. Це стовідсоткова політична корупція.
Тобто Європа попри нібито проукраїнську риторику фактично дозволила Росії поділити Україну?
Тарас Загородній:
Зрозуміло, що у 2014 році Україна була значно слабшою, ніж Росія. А Європа своїми діями дозволила агресору розтерзати Україну так, як Путіну було б зручно. Зараз це вже очевидний факт. Я вважаю такі дії країн Європейського союзу ганебною політикою. Це чергове свідчення того, що від європейських політиків нам нічого доброго не варто очікувати. Вони і надалі хочуть дружити з Кремлем, щоб сидіти на фінансових потоках з Російської Федерації.
Олег Жданов:
Так, для них головне, щоб не було військового конфлікту. При тому результат і ціна, яку має заплатити Україна за мир, їм неважливий. Їм байдуже – розчленять Україну, федералізують її чи анексують. Їхнє головне завдання – не допустити конфлікту на території ЄС. А на майбутнє України країнам Європи байдуже: головне, що не стріляють.
Але чому тоді ми про це не знали у 2014 році? Наша влада це замовчувала?
Тарас Загородній:
Дійсно, в Україні у 2014 році про заборонений у Європі продаж нам зброї говорили лише на рівні чуток. Пригадую, на це скаржився радник президента Бірюков. Ще тоді він нарікав, що Україна за кордоном навіть запчастин до військової техніки не може купити. Але офіційної позиції української влади на цей факт не було. Те, що вони не сказали всієї правди українцям… Не знаю, на чиїй це совісті і чому влада не була відвертою зі своїм народом.
А яким було озброєння української армії на початку російської агресії?
Олег Жданов:
У 2014 році ми фактично знімали із захоронення старе радянське озброєння. У нас не було жодного нового виду зброї. Якщо щось і можна назвати новим озброєння – це в основному була модернізація радянської зброї, до того ж, у малих кількостях. До прикладу, у 2014 році танків «Оплот» у нас було 10 штук. Все інше – це старе радянське озброєння, на якому, до речі, ми й нині воюємо. Усі новіші зразки військової техніки та зброї – «Булати», «Дозори» – вони є у малій кількості та в основному знаходяться на балансі Нацгвардії. ЗСУ, здебільшого, воює на техніці, якій 40 років та більше. Автомати, танки, БТРи, самохідні установки – це все техніка, якій понад сорок років.
Але, разом з тим, посол Чехії заявив, що у його країні готові продавати зброю в Україну. Це означає, що ми зможемо отримати новіше озброєння?
Олег Жданов:
Я не думаю, що Чехія продаватиме Україні сучасне озброєння. Так, Чехія була країною Варшавського договору і у них залишились багато старого радянського озброєння. А тому рішення Чехії продати Україні зброю є комерційним. Просто там вирішили заробити. Я думаю, вони подивились на досвід Польщі, Угорщини та країн Прибалтики. Так, ці країни нам успішно продають старі радянські боєприпаси. Адже після того, як вони перейшли на натівське озброєння, калібр, їм це все непотрібне.
А чи потрібне воно нам?
Олег Жданов:
Купувати старе радянське озброєння Україні – недоцільно. Але щоб реформувати українську армію, потрібна банальна політична воля. Ми за три роки війни так і не перейшли на стандарти НАТО, ми не оновили своє озброєння, ми не переозброїли армію. А тому, замість звернутись до країн, які нас підтримують (а це Канада, США), ми скуповуємо радянський непотріб. От, до прикладу, два катери берегової охорони, які нам надають США, ми приймаємо вісім місяців. Тобто за весь цей час ми не можемо перегнати катери із США в Україну. Канада нам уже вдруге пропонує винищувачі. Але ні – ми всіма силами, за допомогою обхідних шляхів, купуємо у Росії запчастини та ремонтуємо старі «МІГи». Наш президент літав на старому радянському літаку, якому більше сорока років. На жаль, керівництво країни не хоче ніяк зрушити з «мертвої точки» процес реформування армії.
То ж чи можемо ми довіряти після цього Європі?
Тарас Загородній:
Цю російську агресію ми зупинили фактично завдяки контрабанді і народним грошам: через кордон нелегально провозились тепловізори, військові автомобілі, медичні авто, зброя, в тому числі й снайперські гвинтівки. За народні гроші, неофіційно, завдяки мовчанню наших митників – ми стримали Росію.
Це все означає, що в подальшому ми не можемо довіряти Європейському союзу. Зокрема, і Мінському формату. Адже цей формат був нам нав'язаний після поразки в Іловайському котлі. А тому нам не варто його виконувати, потрібно просто чекати, поки американські санкції душать Росію. І дочекатись до того часу, коли «Мінськ» нам буде уже непотрібним, або вимагати нового формату, який дозволить Україні перемагати, а не капітулювати.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ