Тут вперше прозвучало слово - «християнин». У невеличкій печерній церкві, вибитій у скелі, охрещував найперших християн сам святий Апостол Петро. Водою, яка й досі тече з джерела у церкві, хрестили й зцілювали людей. Це була перша християнська община, заснована святим Апостолом Петром в Антіохії – місті, яке має сучасну назву Антак’я (Туреччина, провінція Хатай). Це місто унікальне не лише тим, що звідси походять перші християнські общини, а й тим, що й зараз у сучасній Туреччині, яка є на 90% мусульманською країною, в Антак’ї, яка є за 100 км від Сирії, мирно живуть люди різних віросповідань. Тому у цьому місті можна побачити християнські храми, мечеті і синагоги. Живуть мирно, поважаючи традиції один одного.
Антіохія – на – Оронті
Місцеві турки називають цю місцевість «глибока Туреччина», бо тут таки рідко ступає нога туриста, немає готелів з системами «олл інклюзів», проте є справжня автентична культура Сходу, вимішана на національних традиціях турків, арабів й інших народів. На півдні Туреччини у провінції Хатай, на кордоні з сусідньою Сирією розташувалося древнє місто Антак’я, відоме у давнину як Антіохія-на-Оронті.
Це місто було засноване у 300 р. до н.е. Селевком І Нікатором, одним із чотирьох полководців Олександра Македонського, який пройшов шлях від простого воєначальника в армії Македонського до спадкоємця імперії після смерті Македонського. Селевк заснував понад 70 міст, з яких у назвах 16 є назва Антіох – ім’я батька Селевка. Аби розрізняти Антіохії, їм додавали інші назви. Це місто отримало назву Антіохія – на – Оронті, бо Оронтом називалася ріка, яка поділяє це місто на дві частини. Зараз ця ріка називається Асі і досі поділяє місто на дві частини – нову, сучасну й древню.
У римську епоху Антіохія-на-Оронті була дуже багатим містом: театри, красиві будівлі, басейни і фонтани. Вздовж головної чотирикілометрової центральної вулиці були вибудовані колони. Довкола міста розташовувалися багаточисленні вілли багатих міщан. За 8 км від міста у сучасній Гарбіє була розташована царська резиденція. Місто було розраховане на проживання 10 тисяч людей, але на початку римської епохи тут проживало близько 400 000 населення (зараз проживає 150 тисяч людей).
Саме Антіохія стала благодатним грунтом для поширення християнства, адже тут з’явилася перша християнська церква – собор святого Петра, а святі Апостоли Петро, а потім і Павло проповідували християнство й заснували Антіохійську Церкву.
Антіохію багаторазово захоплювали, руйнували, потім відновлювали… Після того, як місто зруйнували перси, його у різні часи захоплювали хрестоносці, сельджуки, мамлюки. Антіохія потерпала від руйнувань і вже не змогла стати такою ж пишною, як у давні часи. У 1516 році Антіохію захопили турки і дали їй назву Антак’я. Після розпаду Османської імперії, частина земель разом з Антак’єю відійшли до Сирії, але згодом Антак’я повернулася до Туреччини у 1939 році. Через те, що місто межує з арабською Сирією, в Антак’ї більшість населення – переселенці з Сирії – араби. Тут можна скуштувати справжньої арабської кухні, почути арабську мову, побачити красивих жінок у закритому одязі, що відрізняє їх від туркень.
Древній Оронт – ріка з сучасною назвою Асі – ділить Антак’ю на дві частини. Мовби застиглою у кількох століттях тому є стара частина Антак’ї, яка вражає обшарпаністю будинків, недоглянутими вуличками, у яких живе бідніше населення міста. Складається враження, що люди, які там живуть, не заморочуються своїми матеріальними статками, часом ходять босі, у недбалому одязі, проте завжди усміхаються і з цікавістю розглядають дефіцитного туриста-європейця, який забрів на них подивитися.
St. Pierre Kilisesi – Собор святого Апостола Петра
Собор святого Петра - не просто названий на честь святого Апостола. Він власноручно ним створений. Це була перша християнська церква, у якій таємно збиралися люди, яким проповідував святий Апостол Петро. Тут вони вперше назвалися «християнами».
До собору святого Петра добиратися не зовсім просто, бо треба петляти вузенькими вуличками старого міста і виїжджати у гірську місцевість на околицю. Туристів майже немає, в основному місцеві турки, зрідка німці й інші європейці, які можуть вибирати для відпочинку віддалені від цивілізації місця. Треба зауважити, що за 100 км від Антак’ї – війна у Сирії. Через це сміливців, котрі хочуть відвідати церкву, поменшало.
Собор був відкритим для паломників і туристів, коли ми туди завітали. Вхід не безкоштовний – 10 турецьких лір, бо церкву вважають тепер музеєм. Проте 29 червня, коли католицький світ святкує День св. Апостолів Петра і Павла, у цій церкві відбуваються відправи і паломники з’їжджаються, аби помолитися у цьому сакральному місці.
Храм вражає відразу: височенна скеля, у якій вибито печеру. Тут молився святий Апостол Лука, а святий Апостол Петро очолював місцеву християнську общину, проповідував й охрещував людей у цій печері.
Збоку біля кам’яного престолу дзюрчить струмок – ця вода вважається цілющою, бо зцілює недуги. Саме нею й охрещували перших християн.
Зайшовши у церкву, відчуваєш спокій. Велич каменю возвеличує і заспокоює. Тут хочеться мовчати, молитися і розглядати те, до чого були причетні святі люди. Збоку у скелі тунель, яким можна вийти до Сирії, - так переховувалися християни від переслідувань. Пройти у глиб ризиковано – надто вузькі ходи, вибиті у камені.
Фронтальна стіна з вибитими зорями з’явилася тут в 11 столітті - її добудували хрестоносці. У 19 столітті монахи-капуцини провели реставрацію храму святого Петра.
Поряд з територією храму багато печер у скелях, яких проживали колись люди. Можна побачити тунелі у горах і висічені на фігури на скелях.
На території музею працює крамничка, у якій продають вервиці, хрестики, книжки і брошури з історією храму.
На десерт – кюнефе!
Візитівка міста Антак’я – десерт кюнефе. Виготовляють із спеціального тіста, схожого на волосини. Десерт випікають майстри кюнефе, оздоблюють його медом і притрушують фісташками. Тільки в Антак’ї можна скуштувати справжній кюнефе – родзинку турецько-арабської культури.
Славиться Антак’я і плантаціями лаврових дерев, з листя яких виготовляють лікувальну олію, мило, шампуні. Більше ніде в Туреччині ви не знайдете цієї продукції. За ними треба їхати аж сюди, під Сирію.
Вразило також те,що турецькі рейсові автобуси міжміського сполучення для українців наразі недоступна розкіш. Тут у кожне крісло вмонтований телевізор з навушниками. Є можливість переглядати під час подорожі кілька каналів з фільмами і документальними програмами, слухати музику. Для дітей транслюють мультфільми. В автобусі, окрім водія, працює людина, яка на зупинках роздає чай і каву безкоштовно. Тому подорож, скажімо, від Антак’ї до туристичної і цивілізованої Аланьї, яка займає цілу ніч гірською серпантинною дорогою, не така вже й важка. Навпаки – цікава.
Ірина Кушинська, спеціально для «Вголосу».
Фото автора.
На фото: місто Антак'я, архітектура Антак'я, тунель, у якому переховувалися християни, вхід у храм зсередини, центр міста Антак'я, ріка Оронт (сучасна назва Ель-Асі), храм Св. Петра (скеля здалеку).
ІА "Вголос": НОВИНИ