Antony and the Johnsons "Swanlights" (2010)
На 4-му альбомі Ентоні та його Джонсони все більше дрейфують у бік мінімалістичності та академізму, чим, лишається сподіватись, не повідлякують якусь частину своїх прихильників.
Долаючи нові вершини єдності форми та змісту, на "Swanlights" ще більшою стає присутність паузності, як концептуального мовчання, як невимовності перед Чудом. Радісні відкриття чергуються з розгубленістю ("Everything Is New"), яка переростає у крики і шепіт.
Бароко-поп ще більше замріюється ліричною атмосферою ("The Great White Ocean", "Violetta"), або впадає у масштабність безповоротних миттєвостей примирення зі спогадами ("Christina's Farm"). Присутність Чудесного (Божественного) ще більше обставляється символічністю та присутністю нео-класичних впливів ("Ghost").
Фантазійний туман набуває ще більш ефемерних рис і доходить майже до дронової загубленості ("Swanlights"). Дует з Бйорк вібрує травматичністю кіл на воді, а фортепіанна тема схожа на творчість Оуена Паллета в іпостасі Final Fantasy на диску "He Poos Clouds" (2006).
Десь на такій хвилі обов’язковою присутністю відчувається іронічність деяких треків, без якої альбом та й уся теперішня діяльність Ентоні впала б у повну занудність. В "I'm in Love" стьобний органчик ллється через край. Балетна граціозність "Salt Silver Oxygen" зустрічає світання з великими надіями на принца з білим коником та мило супроводжується іронічними духовими, які натякають на деяку утопічність такої справи.
Найбільш ефектний хіт (і єдиний у тій парафії) альбому "Thank You for Your Love", що був вже розписаний на літній EP, бавиться саксами а-ля Roxy Music і повідомляє, що на території "Swanlights" переважають зовсім інші параметри хітовості. Не такі ефектно-розрізаючі, а претендуючі на зовсім інакше сприйняття ефірні історії, як на тому ж "Ghost".
1. Everything Is New
2. The Great White Ocean
3. Ghost
4. I'm in Love
5. Violetta
6. Swanlights
7. The Spirit Was Gone
8. Thank You for Your Love
9. Flétta (with Björk)
10. Salt Silver Oxygen
11. Christina's Farm
Grinderman "Grinderman 2" (2010)
2-й диск проекту Ніка Кейва продовжує гнути все ту ж лінію гаражного року та блюзу, пришвартовуючись місцями до нео-психоделії в дусі Spacemen 3 ("Bellringer Blues") та мінімалістичності Suicide. На другом альбому – також все просто, чьотко і іронічно ("Kitchenette").
Проект Джека Вайта The Dead Weather в тіні "Grinderman 2" функціонує в тілі інфузорії туфельки та ще й з легкістю обстьбується на "Heathen Child". Блюзон екстремально електрифікується. Нео-психоделія заганяється в потойбічність хмар ("When My Baby Comes"), де готується з проповіддю загробного життя, щоб з усією силою гримнутись об землю пасторським словом в "Evil". Та так , щоб луна пішла усією планетою.
Не чужою на цій зворотній території раю є й духопідійомна акустика з 60-х ("Palaces of Montezuma"). Все, як книжка пише.
1. Mickey Mouse and the Goodbye Man
2. Worm Tamer
3. Heathen Child
4. When My Baby Comes
5. What I Know
6. Evil
7. Kitchenette
8. Palaces of Montezuma
9. Bellringer Blues
Killing Joke "Absolute Dissent" (2010)
14-й альбом лондонських легенд пост-панку, індастріалу, хеві та ще бог-зна чого, яких так боявся Курт Кобейн та ще бог-зна які герої днів минулих.
Killing Joke – живіші всіх живих. Концептуальний месидж "Absolute Dissent" зрозумілий навіть ховрашкам. Диск продовжує осанисту лінію попереднього альбому "Hosannas From The Basements Of Hell" (2006), але на жаль, навіть приблизно не кращий за "Killing Joke" (2003), який просто був більш концентрованим ударом в голову, чи навіть за "Pandemonium" (1994). Бажання відтворити пост-панківську атмосферу майже на усіх фронтах програє "Night Time" (1985) та "Brighter Than A Thousand Suns" (1986).
Епічність, безперечно, зашкалює хвостами коників апокаліпсису, безнадійність впевнено сладжує, але після того, як творчу скарбницю Killing Joke порозтирала купа адептуючих епігонів, така творчість Killing Joke виглядає дещо поюзаною та пафосною.
Деконструктивний ефект індастріалу розпорошується, космічна тематика "European Super State" з моментами EBM не така актуальна, як була на деяких зразках "Pandemonium". В металобрухтах, більш краще позиціонуються пост-панкові моменти ("In Excelsis", "Here Comes the Singularity"), що інколи чітко відсилаються до саунду легендарної "Eighties", хоча баладкову маніфестацію "The Raven King" все ж можна якось виокремити.
Потойбічний даб "Ghost of Ladbroke Grove", як втілення макабричного денсу оркеструється все тими ж конями апокаліпсису з проклятими духовими а-ля "Hosannas From The Basements Of Hell" і схоже, що Sturm und Drang вивітрився десь на переправі.
1. Absolute Dissent
2. The Great Cull
3. Fresh Fever from the Skies
4. In Excelsis
5. European Super State
6. This World Hell
7. Endgame
8. The Raven King
9. Honour the Fire
10. Depth Charge
11. Here Comes the Singularity
12. Ghost of Ladbroke Grove
ІА "Вголос": НОВИНИ