Шоколадний слиз

Президенту України Петру Порошенку не довіряє вже практично ніхто з європейських політиків та дипломатів, а його заяви у західній пресі вважають зразками класичного популізму й окозамилювання. Головною причиною такого ставлення стали обіцянки створення Антикорупційного суду, які Порошенко давав міжнародним партнерам з вказуванням чітких дат і термінів, а коли це виявлялося брехнею – Порошенко давав нові обіцянки. При тому, що сам факт, коли іноземні дипломати вимагають, наголошують і у сотий раз повторюють українській владі про необхідність покінчити з корупцією в країні, тобто – припинити грабувати власну країну, мав би стати соромом для будь-якого політика, але не для Порошенка.

Довгий час президент ухилявся від вимог міжнародних партнерів щодо створення такого суду. Команда Порошенка намагалася подати західним партнерам ідею створення антикорупційних палат у звичайних судах. Адже це був би контрольований з Банкової процес – і влада могла би обирати саме тих суддів, до яких існує «довіра». Президент навіть говорив європейцям, що втомлена від корупції Україна не може чекати ще кілька років, поки запрацює Антикорупційний суд, тому ми створимо антикорупційні палати.

 

«Коли створення Антикорупційного суду стало однією з головних вимог західних партнерів,  президент Порошенко почав викручуватися»

 

Проте, коли створення Антикорупційного суду стало однією з головних вимог західних партнерів, а від виконання Україною цієї реформи почало залежати надання фінансової допомоги з боку Заходу та продовження співпраці з МВФ, президент Порошенко почав викручуватися. Порошенко запропонував ідею доручити майбутньому Антикорупційному суду розглядати справи про наркотики, що мало б завалити такий суд справами, поки справи корупціонерів розглядатимуть у «звичайних» судах. Ще одним найбільш спірним питанням стала участь міжнародних експертів у доборі антикорупційних суддів.

Команда Порошенка відчайдушно намагалася залишити для себе лазівки: мовляв, давайте дозволимо кандидатам, які не пройдуть міжнародну перевірку, подавати Апеляцію до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, після чого їх можна буде призначати на посади. Намагаючись відстояти старі схеми, президентська команда навіть апелювала до патріотизму та суверенітету: не може група міжнародних експертів повністю обирати склад українського суду. Ми суверенна держава», – заявляла представник президента Ірина Луценко журналістам.

Під виглядом дотримання єдиних правил влада намагалася проштовхнути ідею відбору суддів за тією ж схемою, що й суддів Конституційного суду, і суддів першої та другої інстанції. «Правила і стандарти повинні бути однакові», – панічно вигукувала «жінка третього тисячоліття». Адже непрогнозованість вибору та подальша неконтрольованість суддів рівнозначні втраті контролю за країною, де панує корупція та феодальний устрій. «Українці самі здатні сформувати судову систему, включно з антикорупційним судом» –  апелював до національного патріотизму президент Порошенко. Цей законопроект розкритикувала також і Вища рада правосуддя, яка вважає, що незалежність обрання суддів суперечить Конституції України.

Однією з міжнародних вимог є обрання усіх кандидатів до Антикорупційного суду після перевірки експертів, обраних урядами США, Канади, Великої Британії та Єврокомісією. У них немає тут корупційних інтересів і вони зацікавлені, щоб їхня допомога Україні не розкрадалася. Не маючи можливості опиратися вимозі участі міжнародних представників, влада викручувалася, щоб міжнародних експертів номінували не уряди країн-партнерів України, а іноземні громадські організації. При тому, що всі розуміють, як легко зареєструвати в будь-якій європейській країні громадську організацію з гучною демократичною назвою, або купити існуючу, використовуючи їх як ширму.

Та й у Європі вистачає міжнародних аферистів з громадянством солідної країни, які працюють і на російських олігархів, і на корумповані режими країн третього світу, і не цуратимуться навіть рошенівських грошей. Тож владі легко було б зімітувати участь так званих «міжнародних експертів» у доборі суддів Антикорупційного суду. Однак і тут МВФ не погоджується з таким окозамилюванням і не погоджується давати кредити, поки Україна не створить справжній Антикорупційний суд.

 

«Фактично, від українських політиків сьогодні вимагають збудувати самим для себе гільйотину»

 

Аби зберегти стару систему й закласти в закон «корупційні» лазівки, українські депутати вже запропонували близько 2000 поправок. Владу смертельно лякає перспектива створення незалежного Антикорупційного суду. Вони чудово усвідомлюють, для кого цей суд створюють. Урядовці, парламентарії, президент після завершення його повноважень – всі корумповані посадовці такого рівня мають перспективу опинитися в цьому суді на лаві підсудних. Фактично, від українських політиків сьогодні вимагають збудувати самим для себе гільйотину, тому й не дивно, чому створення суду йде з такими труднощами.

Однак припинення міжнародного кредитування загрожує колапсом держбюджету за рік перед виборами, тож Порошенко змушений вкотре пообіцяти, що Антикорупційний суд запрацює «в першій половині 2018 року, можливо, уже у травні або в червні». Однак, навіть погодившись на певні жертви (звісно, не серед найближчого оточення), Президент наголосив, що не дозволить перетворювати Антикорупційний суд на «інквізицію», що стало певним меседжем для заспокоєння корумпованих еліт – мовляв, не переживайте. Законопроект про антикорупційні суди зареєстрували у Верховній Раді ще на початку лютого – і скоро закінчиться термін чергової обіцянки Порошенка, як і терпіння МВФ. Тож є багато підстав припустити, що невдовзі такий суд в Україні таки з'явиться, хоч і немає гарантій, що це вплине на рівень та масштаби корупції.

Міжнародний досвід антикорупційних судів

Досвід країн, в яких запрацювали спеціалізовані антикорупційні суди, насправді також не надто обнадійливий для України. Антикорупційні суди діють у 20 країнах, і переважно це висококорумповані країни Азії та Африки: Афганістан, Бангладеш, Ботсвані, Болгарія, Бурунді, Камерун, Хорватія, Індонезія, Кенія, Малайзія, Мексика, Непал, Пакистан, Палестина, Філіппіни, Сенегал, Словаччина, Уганда, Танзанія і Таїланд.

Приклад близької та спорідненої Словаччини також не надто успішний: Антикорупційний суд Словаччини сформували з нових суддів, яким дали високу суддівську винагороду й особисту охорону. Але суд спеціалізувався переважно на «дрібних справах»: лише 3% засуджених цими судами завдали збитків більш 5 тисяч євро. Найбільшою справою, яку словацький антикорупційний суд зміг довести до кінця, не зачіпаючи інтереси корумпованих лідерів державного масштабу, була справа проти заступника мера міста.

Але швидко Антикорупційний суд став дуже незручним для політиків – і через кілька років через конституційне оскарження закон про спеціалізований антикорупційний суд скасовано. За даними «Всесвітнього рейтингу корупції», що складається щорічно Transparency International, рівень корупції в тій же Словаччині навіть погіршився. І це при тому, що Словаччина – член ЄС та НАТО, де контроль законності перекладений і на наддержавні структури Євросоюзу. В африканських та азіатських державах антикорупційні суди невдовзі стали такими ж корумпованими, як і звичайні, а їх судді, заробивши грошей, жодним чином не вплинули на зменшення корумпованості країн.

 

«Зростання або зниження корупції залежить від економічної ситуації в державі, мотивації правлячих еліт, а не від самого факту наявності окремих судів»

 

Такі факти не так дискредитують саму ідею створення антикорупційних судів, яка є безумовно суспільно важливою, як ілюструють, що корупція не залежить від процесуальної інфраструктури. Зростання або зниження корупції залежить від економічної ситуації в державі, мотивації правлячих еліт, а не від самого факту наявності окремих судів з антикорупційними назвами. Один судовий орган зовсім не є панацеєю від корупції та недоліків системи, якщо він діє в умовах підлеглості законодавства, складеного корумпованими депутатами зі спеціально нечітко прописаними нормами, які даватимуть можливість маніпулювати законами.

Окрім того, в наскрізь корумпованій країні надзвичайно важко знайти не корумпованих та незалежних людей для роботи у цих судах. Досвід інших країн, коли до цих судів набирали викладачів юридичних факультетів чи адвокатів, в Україні навряд чи стане успішним, адже ці сфери в нас не менш корумповані, аніж самі суди.

Якщо ж в Україні після тривалої епопеї все таки буде створено Антикорупційний суд, робота якого закінчиться тим самим результатом що й у Словаччині чи Філіппінах, – це стане ще одним величезним розчаруванням українців у можливості реформування країни законним та мирним шляхом.

 

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

ІА "Вголос": НОВИНИ