Так чи інакше - паспорти вони отримують регулярно і, користуючись усіма перевагами безвізу, відтепер можуть їздити у будь-яку країну ЄС, не відчуваючи жодного дискомфорту навіть під час митного контролю. Адже мешканці Донбасу, які мають біометричний паспорт, проходять перевірку документів на рівних умовах з мешканцям інших областей України. Будь-яких додаткових заходів чи посиленого контролю до них не застосовуватимуть. Підтримує таку позицію й посол Євросоюзу Хьюг Мінгареллі, який переконаний, що усіма позитивами безвізового режиму можуть скористатись усі українці, котрі отримали біометричні паспорти. Словом, для ЄС зовсім неважливо, де вони мешкають і якою мовою розмовляють.
З одного боку, все ніби правильно, з іншого – таки виникають певні застереження. Особливо зважаючи на негідну поведінку окремих представників «рускаво міра» за кордоном. І приклад цьому – допис польського юриста у Фейсбук, котрий був вражений тим, наскільки російськомовні українці ганьблять рідну країну.
Отут якраз і виникає лише одне запитання: чи не вплине оця масова міграція лютоненависників усього українського, більшість із яких, власне, мешкає в «ЛНР» та «ДНР», на імідж України?
Про це «Вголосу» розповіли керівник Центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов, політолог Олександр Солонько та українська письменниця і громадська діячка Лариса Ніцой.
Чи прихильники «руського міра», які масово прагнуть виїхати за кордон, не поховають остаточно репутацію України в Європі?
Лариса Ніцой:
Така небезпека, безперечно, є. Оці прихильники «рускаво міра» з окупованих територій це, фактично, ті ж росіяни. Іншими словами – наш маленький «рускій мір» є сегментом того великого «міра», який існує на теренах сусідньої держави.
А як себе вони ведуть за кордоном? Та як орда! Їх зразу видно. До того ж, усюди. Навіть на пляжі, де всі у купальниках, ідентифікувати росіянина можна запросто. Всі люди, як люди, а вони – нахабні, курять, п'ють, вживають через слово матюки, сидять усі обвішані золотом. Поводяться агресивно і шумно. Це жахливо. Дійшло до того, що деякі готелі відмовляються приймати росіян.
Україномовних українців видно лише тоді, коли вони у вишиванках увечері вийшли прогулятися і розмовляють рідною мовою. А так вони розчиняються у натовпі. І зовсім не видно: чи це німець, чи француз, чи поляк, чи українець… Не знаю, на що сподіватися у цій ситуації. Хіба що справжні українці своєю ввічливістю візьмуть гору над оцією руською навалою з окупованих територій.
Андрій Золотарьов:
Як це не дивно, але мешканці Донецької та Луганської областей, які ще три роки тому спалювали привселюдно українські паспорти, зараз із задоволенням роблять собі біометрику. І це зовсім не означає, що вони за цей час змінили своє ставлення до України: вони як ненавиділи її, так і ненавидять. Тому ми нікуди не дінемось від того, що у Європі такі люди пропагуватимуть «руський мір», тим самим зневажаючи Україну. Це особливо відчуватиметься у країнах Східної Європи. У Чехії, наприклад, уже зараз повно людей, які займаються саме пропагандою «руського міра».
Але я вважаю, що репутацію Україні можуть зіпсувати насамперед люди з кримінальним минулим, які помандрують у Європу саме за кримінальними грошима. Таких діячів зараз на території ОРДЛО - повно. І європейці побоюються саме того, що зараз із України до них приїдуть люди, як вони кажуть, не найкращого ґатунку. Водночас європейці певні того, що наші мігранти зі Сходу України підійдуть їм більше, ніж мігранти з півночі Африки та Близького Сходу. Вони вважають, що наші мігранти більш піддаються соціалізації. Знаєте, це як більше і менше зло…
Тому так: репутація України може постраждати. І не тільки через названі вище причини. Мешканці цих територій можуть використати на свою користь й інші можливості, які дає безвіз.
Які, наприклад?
Андрій Золотарьов:
У Європі не виключають, що українці – мешканці регіонів, у яких триває конфлікт, проситимуть у них статус політичних біженців. Такі випадки будуть непоодинокими. І думаю, що деякі країни, не масово, звісно, але таки спочатку будуть його надавати. Наприклад, Італія, Франція, Німеччина чи Нідерланди можуть розглядати такі прохання українців і задовольняти їх. Але це триватиме до певного часу.
Я веду до того, що статусу біженців мешканці Донецької та Луганської областей проситимуть формально. Справа у тому, що документи у такому випадку розглядають приблизно півтора-два роки. І допоки не буде офіційного вердикту, уряд іноземної країни фінансуватиме перебування прохачів на своїй території.
Тобто висновок такий: люди, які мешкають на окупованих територіях, виїжджатимуть за кордон і житимуть на соціальну допомогу приблизно півтора-два роки. А дадуть чи не дадуть політичний притулок – не основне. Дадуть – добре, ні – також. Мовляв, два роки вони точно проживуть значно краще, ніж вдома, а там побачимо, може, й вдома ситуація змінитися.
А якому європейцю такий підхід сподобається? І доки вони таке терпітимуть?
А як щодо сепаратистів чи бойовиків, які воювали чи досі воюють проти ЗСУ: вони зможуть скористатися можливостями безвізу?
Олександр Солонько:
Досі сепаратисти систематично їздили з окупованої частини на українську територію й отримували пенсію, зарплату й інші пільги, при цьому воюючи проти Збройних Сил України. Відтепер у них з’явилась додаткова можливість поїхати у Європу.
А чому й ні? В Україні вони не визнані злочинцями, проти них немає судових справ. А якщо немає проти них обвинувальних вироків і вони не названі злочинцями, то вони можуть запросто отримувати біометрику та спокійно їхати, куди їм заманеться.
Додам ще одне: Росія, якщо, звісно, поставить перед собою таку ціль, зможе застосувати таку ж технологію, як раніше із сирійськими біженцями, котрі масово кинулися у Європу. У нас, звісно, такої масштабної навали організувати не вдасться, але щось подібне вийде. Тут усе залежить від поставлених цілей та задач. За необхідної кількості ресурсів, технічно це зробити можливо.
Андрій Золотарьов:
Згоден: бойовики, особливо ті, котрим уже набридло воювати, поїдуть у Європу. Проте, думаю, що вони одразу не пропагуватимуть «руський мір» десь у Варшаві чи Лісабоні і не бігатимуть з георгієвською стрічкою. Люди, які мають «серйозні хвости», зазвичай дуже обережно себе поводять. Вони їдуть туди сховатися. Тому, як інші трудові нелегальні мігранти, вони займатимуться некваліфікованою працею. І працюватимуть вони так, допоки не «приживуться» у тій країні.
До речі, про нелегалів: наскільки побільшає у Європі трудових мігрантів з України загалом і, зокрема, із окупованих територій?
Андрій Золотарьов:
У тому, що Україна продовжуватиме втрачати людський потенціал, ніхто не сумнівається. Відтепер українці ще більш масово виїжджатимуть на роботи у країни ЄС та працюватимуть на економіку цих держав. Існують підрахунки, що за наступні 10 років до ЄС на роботу може виїхати 10 мільйонів українців.
Щодо того, скільки людей з окупованих територій виїде на роботу до ЄС, сказати важко. Але судячи із черг, які утворили люди, які там мешкають, то чимало.
Чи є якийсь спосіб заборонити людям, котрі, власне, свідомо нищитимуть реноме України за кордоном, туди в’їзд?
Олександр Солонько:
Та насправді не так вже й складно врегулювати цю ситуацію. Насамперед, потрібно створити спеціальний реєстр, який має контролювати СБУ. Ця структура через своїх людей, працівників МВС та навіть з допомогою простих громадян має постійно поповнювати і розширювати його. До цього реєстру мають включати людей, які публічно заявляли свою антиукраїнську позицію, кликали сюди Путіна, брали штурмом українські державні установи, їх помітили в інших не державницьких акціях. І от їх потрібно автоматично позбавляти громадянства України. І щоб такі люди не те що не могли біометрику собі зробити, а щоб узагалі не були резидентами України і з нашою державою навіть не асоціювалися. Таким людям в Україні просто не місце.
І не можуть вони бути громадянами України, допоки не здадуть екзамени з української мови, зі знання Конституції, і не складуть тести на громадянство, як це є у країнах Балтії.
Коли ми доб’ємось того, щоб саме такі люди не перлися у Європу з українським паспортом й нас не ганьбили, можна займатися іншими речами. Можна буде звертати увагу на етику та культуру поведінки й формувати собі позитивний імідж у світі.
Лариса Ніцой:
Знаєте, мабуть, не потрібно вдаватися до таких кардинальних кроків. Я от саме зараз подумала, що маленький позитив у тій усій ситуації таки є.
Я про українську мову… Ми говоримо про те, що все має бути українською мовою, а мову меншин потрібно вивчати на факультативах та у недільних школах. От коли ми зрозуміли, що потрібно берегти рідну мову? Та коли поїхали в Європу. Тоді ми побачили, що нормальною європейською практикою є вивчення саме рідної мови. Європейці дуже бережуть своє: мову, історію, традиції.
Коли ти відчуваєш це ставлення до рідного сам, і коли тобі про це розповідають – зовсім різні речі. Ми досі розповідали нашим російськомовним співвітчизникам про європейську практику вивчення мови. Може, коли вони туди поїдуть і переконаються у цьому самостійно, щось зміниться у їхніх головах.
Знову ж таки, дехто із тих, хто зараз воює проти України, не були за кордоном. Вони піддаються російській пропаганді й щиро вірять у те, що Європа – це загниваючий Захід. Може, коли вони побачать на власні очі, як «загниває» Єропа, це їх приведе до тями й наверне на правильний шлях.
Адріана Гринишин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ