Львiвський губернатор Петро Олiйник -- людина знана у високих чиновницьких та пiдприємницьких колах. Він відомий (ще з радянських часів) партійний, громадський діяч. А ще – заступник (з 1998 року), а за рік -- міський голова шахтарського Червонограда.
Але вся гірнича столиця Галицько-Волинського вугільного басейну значно краще знає пана Олійника по його бізнесових успіхах. Він або його родичі були засновниками цілої низки комерційних структур, серед яких, насамперед, варто виділити два – товариство з обмеженою відповідальністю “Західпромінвест” та ЗАТ “Львівсистеменерго”. Цікаво, що для створення цих фірм був залучений навіть капітал за далеких Кайманових островів.
Перед у бізнес-починаннях родини пана губернатора впевнено веде закрите акціонерне товариство “Львівсистеменерго”. Апофеозом бізнесової діяльності цього підприємства можна сміливо вважати укладення договору про довгострокову ( 15 років) оренду Центральної збагачувальної фабрики “Червоноградська”. Сам факт подібного договору на перший погляд нібито не крамольний. І 2003 року між державним підприємством “Львіввугілля” та приватним ЗАТ “Львівсистеменерго” був укладений договір підряду на переробку і збагачення так званого “рядового” вугілля.
З часом з'ясувалося, що така спiвпраця не є вигiдною для державного пiдприємства. Вугiльникам, зокрема, дуже не подобався факт постiйного порушення фабрикою умов зазначеного договору, через що шахтарi та держава несли чималi втрати. Скажiмо, гiрники нарiкали, що ЦЗФ штучно завищує попiльнiсть i вологiсть отриманого вiд держави вугiлля для того щоб виставити максимально великi рахунки за збагачення вугiлля. Лунали й iншi звинувачення на адресу орендарiв Центральної збагачувальної фабрики..
І все це на фоні таких самих чималих прибутків збагачувальників. Врешті-решт терпіння гірничих колективів луснуло і 29 травня минулого року тодішнє керівництво “Львіввугілля” вирішило розірвати стосунки із ЦЗФ “Червоноградська” через їх економічну невигіднисть. Зваживши всі “за” і “проти” , вуглярі вирішили пошукати підрядників в іншому регіоні України і знайшли - в Луганську. Тамтешні збагачувальні фабрики, як виявилося, при переробці того ж таки галицького вугілля видають кінцевої продукції на 15,28 відсотка більше, ніж ЦЗФ “Червоноградська”, а свою роботу по збагаченню луганчани до того ж оцінили дешевше за червоноградську на двадцять відсотків. Загалом економічній ефект від переробки вугілля в Донбасі, а не в Червонограді, склав у 2004 році для копалень Львівщини 14,2 тисячі гривень на кожну тисячу тонн.
Але після Помаранчевої революції ситуація в гірничому комплексі Львівщини та України змінилася дуже радикально. Щоправда, не в економічному плані, а посадовому. Ніби за помахом чарівної палички геть не в усіх рівнях “шахтарської” влади з”явилися колишні бізнес-партнери та просто щирі приятелі Петра Олійника. Причому як в структурі Міністерства вугільної промисловості (НАК “Вугілля України”), так і, що немаловажно, в державному підприємстві “Львіввугілля”. Тому самому, з яким співпраця “Львівсистеменерго” складалася так складно.
Зокрема, заступником міністра вугільної промисловості В.Тополова (давнього знайомого Петра Олійника) став Олександр Францишко, колишній керівник ЗАТ “Львівсистеменерго”. У 1997 році цей добродій разом із Петром Михайловичем Олійником заснував ТзОВ “Західпромінвест”, котре разом вже з Михайлом Васильовичем Олійником заснувало ВАТ “Червоноградський завод металоконструкцій”. Крім цього, пан Францишко разом із ще однією людиною на прізвище Олійник – Мирославою Петрівною – 2000-го року утворив ТзОВ “Бізнес-консалтинговий центр”, основним видом діяльності котрого стало надання населенню Інтернет-послуг.
Вузькопрофiльнiсть даної фiрми, правда, не завадила їй, а значить пану Францишко та Мирославi Петрiвнi Олiйник, зайнятися бiзнесом зовсiм iншого профiлю -- стати засновником ЗАТ "Львiвсистеменерго". Разом, до речi, iз ще кiльком партнерами, серед котрих було й ТзОВ "Захiдпроiнвест". Іншими словами, Олександр Францишко з Мирославою Олiйник утворили фiрму разом з Олександром Францишком та Мирославою Олiйник. Себто, самi з собою. Як кажуть, свiй до себе по своє.
Заради справедливостi слiд вiдзначити, що самим тiльки Олександром Франциском число недавнiх бiзнес-партнерiв львiвського губернатора у вищих ешелонах шахтарської влади не обмежується. Наприклад, генеральним директором ДП "Львiввугiля" з 16 березня 2005 року є Володимир Гарбузюк. Цей високо достойний муж цiкавий, так би мовити, кiлькома цiкавинками. По-перше, тим, що ще донедавна офiцiйним мiсцем проживання пана Гарбузюка був червоноградський гуртожиток по вулицi Стуса. По-друге, ранiше вiн вже працював у вугiльнiй системi Галицько-Волинського вугiльного басейну. У 1998-2003 роках Володимир Леонiдович працював директором шахти "Степова", звiдки був звiльнений, як кажуть всiлякi брехуни, у зв"язку iз незадовiльною роботою ввiреного йому пiдприємства.
Це звичайно, підла неправда, бо всім відомо, що в нашій державі нерадивих керівників на такі високі посади, як керівник ДП “Львіввугілля”, не призначають. Та й жодна з кримінальних справ, які були відкрити правоохоронцями по факту численних порушень та зловживань (наприклад, закупівля неякісного обладнання за бюджетні кошти, розкрадання матеріальних цінностей) часів головування пана Гарбузюка на шахтi "Степова" (N10 "Великомостiвська"), досi так i не дорозслiдувана.
Щоправда, 2001, 2002 та 2003 роках державна шахта “Степова” за час управління нею пана Гарбузюка, відповідно з результатами перевірки, зазнала (а значить зазнала й держава) збитків відповідно на 777,6 тисячі, 210 тисяч і 420,7 тисячі гривень. Але це все, очевидно, вина не пана Гарбузюка, а його різних недоброзичливців, зокрема, Центральної збагачувальної фабрики, до якої, як ми вже знаємо, мали відношення структури ЗАТ “Львівсистеменерго”, засновниками котрого є уже неодноразово згадуваний Олександр Францішко та Мирослава Петрівна Олійник.
До речi, пiсля свого вiдходу з посади директора шахти пан Гарбузюк пiшов працювати, куди б ви думали, на ту ж такi збагачувалну фабрику заступником директора. А ще нинiшнiй гендиректор "Львiввугiлля", кажуть всезнаючi заздрiсники, є чоловiком сестри дружини теперiшнього заступника мiнiстра вуглепрому Олександра Францишка, одного iз орендарiв (через фiрму "Львiвсистеменерго") Червоноградської ЦЗФ. От такий от тiсний свiт у Червоноградi. Як не чийсь батько, то кум.
А є ж iще iншi вихiдцi "гнiзда Петрового", якi пiсля революцiї почали робити стрiмку кар'єру у вiтчизняному вуглепромi. Як не порадiти, для прикладу за Юрія Бруха, який є сином Семена Бруха, директора ТзОВ “Західпромінвест”, ще одного колишнього бізнес - подiльника родини Олійників. Із березня 2005 року пан Юрій ударно трудиться на посаді заступника генерального директора-директора з питань економіки ДП “Львіввугілля”, тобто заступником В.Гарбузюка, який, нагадаємо, у свою чергу перебуває у родинних взаєминах із заступником міністра вуглепрому О.Франциском - засновника того ж таки “Західпромінвесту”.
Ще одним вихідцем із колишнього бізнес – середовища Петра Олійника є Іван Войценко, котрий після революції і призначенням на Львівщині нового глави ОДА залишив посаду заступника генерального директора “Львівсистеменерго” і став директором з маттехнічного постачання, тендерних закупівель и реалізації продукції ДП “Львіввугілля”
Чи варто казати, що нині невигідна державі схема збагачення галицького вугілля безпосередньо у Червонограді знову запрацювала. За деякими даними, в даний час заборгованість держави в особі ДП Львіввугілля” перед приватним ЗАТ “Львівсистеменерго” перевищує вже 30 мільйонів гривень, що зробило державу економічним боржником перед комерційною структурою друзів губернатора. В місті гірників все наполегливіше ширяться чутки про підготовку закриття деяких державних шахт-боржників із подальшим перепродажем їх фірмі-кредитору.
А в ДП “Львіввугілля” В.Гарбузюка нібито повинні надійти додаткові кошти із державного бюджету на закриття збиткових шахт та закупівлю гірничошахтного обладнання для працюючих копалень. Наразі, як твердять інтернет-джерела, 2006 року планується закрити відразу три галицькі шахти із десяти існуючих. Закриття кожної із них обійдеться державі в сто мільйонів доларів.
Тож, очевидно, тепер питання сировинної вiйни iз "державними" вугiльниками перед згадуваними у статті панами вже не стоїть. А й, звiсно, навiщо воювати за сировину та фінанси, коли у тебе вже все “схоплено”?
ІА "Вголос": НОВИНИ