Ленін казав, що головним питанням кожної революції є питання про владу. Просто, чесно і без затій. Адольф Тьєр зазначив, що революції задумують генії, втілюють фанатики, а їхніми плодами користуються негідники. Можливо, не стопроцентна істина, зате по-галльськи (не плутати з „по-галицьки”!) вишукано. Галичани ж, як завжди, видають щось середнє, схоже на суміш пітерського з паризьким, але при тому чомусь не беруть від обох кращі риси: у даному випадку – грубу прямоту від росіян і вишуканість та легкість стилю від французів.
Питання про владу на Львівщині опинилося в центрі уваги місцевого політикуму у перші ж революційні дні. Якщо точніше, на третій день „помаранчевої революції” депутати Львівської облради під орудою Михайла Сендака вже відзначилися тим, що створили виконком, поклали на нього функції виконавчої влади у Львівській області, а головою облвиконкому призначили керівника штабу Віктора Ющенка у Львівській області народного депутата Петра Олійника. Той прийняв присягу „на Конституції України і на Біблії України” і на цьому самодіяльність себе вичерпала.
Р-революціонерам пояснили, що за їхній запал ніхто їм не подякує, крім колег з Донбасу, Харкова чи Одеси, які відтепер мають залізний аргумент стосовно того, хто перший в Україні почав рух по шляху, що веде до розколу. А щодо влади – то стало очевидним, що узяти її по-революційному і використати, керуючись власним розумінням справедливості та революційної доцільності також не вдасться. В Помаранчевій Україні владу на місцях не беруть, а отримують з Києва.
Відтоді Сендак і Олійник вступили у підкилимну боротьбу за владу. І роблять це чисто по-галицьки: лицемірно, непрозоро і грубо. Про людське око обидва заявили, що посада губернатора їх не цікавить («для нас важлива не влада, а те у якій країні ми житимемо!»), однак зусилля для того, щоб посісти крісло голови ОДА виявляють титанічні. З сопінням і пуканням. Наразі більшого усаіху у цьому змагання, здається, досяг Олійник. Як розповів Павло Барнацький, „При зустрічі Старого Нового року в Українському домі в Києві, де Президент України вручав нагороди учасникам Помаранчевої революції було близько 1000 львів'ян, а от Сендак, голова комісії облради з приватизації Канівець і голова комісії з агропромислового комплексу Гайдучок сиділи маленькою - відокремленою групкою, наче побиті пси. З ними навіть ніхто не вітався. Уже було відомо, що наступний губернатор - Петро Олійник”.
Чудова картина! Як це по-галицьки, чи не так? А навіщо з кимось вітатися, якщо відомо, що начальником стане інший!
Але голова облради не здається! Дізнавшись, що вірогідно вплив на призначення керівників обладміністрацій матиме прем’єр-міністр, пан Сендак вирішив на фінішній прямій обійти свого опонента. 28 січня він скликав засідання президії Львівської облради і спонукав її прийняти звернення до в.о. прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з пропозицією призначити його, голову облради Михайла Сендака, на посаду голови Львівської ОДА. Які стимули при цьому були використані головою облради нам достеменно не відомо, але цікаво, як пан Сендак у цій жорсткій боротьбі за крісло намагається зберегти обличчя. Він навіть на час голосування за свою кандидатуру виходив з кімнати, де відбувалося голосування..
ІА "Вголос": НОВИНИ