За час ув’язнення українська льотчиця Савченко стала справжньою національною іконою, символом української незламності та мужності, новою народною месією. Незважаючи на першу біблійну заповідь – «не сотвори собі кумира», українці вперто бажають вірити в те, що людина, яка страждала у в’язниці, обов’язково буде добрим та чесним політиком і здатна подолати корумповану систему. Однак Надія Савченко успішно могла залишатися національною іконою в російській тюрмі, проте їй буде значно складніше зберігати статус народного кумира в українській політиці.
Савченко як військовий офіцер не звикла й зовсім не знайома з політичними інтригами, якими пронизані партійні відносини та владна вертикаль. Будучи дуже категоричною в судженнях та прямо висловлюючи те, що думає, Надія має перспективу опинитися в статусі білої ворони у Верховній Раді. Нині ніхто не береться прогнозувати, чого можна очікувати від Савченко в політиці. Чи стане вона конструктивним нардепом від провладної партії, водночас розділивши відповідальність за проведений нею політичний курс та провальні реформи? У такому разі імідж національної героїні поступово розвіється й українців чекатиме ще одне гірке політичне розчарування. Чи, можливо, Надія повторить політичний шлях козака Гаврилюка, якого свого часу також вважали народним героєм, а тепер майже не помічають? Чи, може, Савченко займе жорстку опозиційну лінію щодо провладних партій і боротиметься як антисистемний елемент проти корумпованості та подвійних стандартів?
Уже в перший день свого звільнення Савченко доволі холодно поставилася до українських політиків, які бажали попіаритися на її приїзді. Надія не прийняла квітів від Юлії Тимошенко, зауваживши, що недостатньо добре знайома з нею. А Президент Порошенко зі зніяковілим обличчям узагалі побоявся підходити близько до Надії і, обмежившись скромним рукостисканням, набагато люб’язніше обійняв її матір. Очевидно, що глава держави сам не знає, як поводитися з Надією і чого від неї очікувати. Уже в першій своїй промові в Києві Савченко зробила очевидні акценти на користь простого народу та розкритикувала політиків.
Непередбачувана Савченко, рубаючи правду-матку й посварившись із провідними політико-олігархічними групами, яких поіменно цілком могла б назвати злодіями й корупціонерами, може невдовзі зникнути з телеекранів та сторінок впливових олігархічних медіа. Її перші різкі виступи перед телекамерами та постійні апеляції до героїв АТО й народних інтересів можуть не вписатися у формат олігархічних ЗМІ. Говорячи в ефірах провідних телеканалів те, що не подобається опініонмейкерам українського політичного дискурсу, Савченко цілком має перспективу бути непомітно відсунутою на маргінес української політики.
Мужня Надія міцно героїчно трималася в російській тюрмі, однак чи зможе пройти випробування українською політикою? Останнє випробування значно складніше. Це в Польщі, Чехії та країнах Балтії колишні дисиденти стали успішними реформаторами, а в Україні колишніх дисидентів та політв’язнів спритніші ділки відсунули від головних центрів ухвалення державних рішень. А під час перебування в лавах народних депутатів, коли вони не мали реального впливу на зміну становища в країні, їхній ореол народних героїв в очах населення навколо поволі розвіявся.
Крім того, є чимало політиків, які не проти поспекулювати на імені Савченко заради власних політичних інтересів, і хто знає, чи вдасться їй обрати правильний шлях серед досвідчених в інтригах політиків. Отож найскладніші випробування для Надії Савченко як національного кумира лише починаються.
Навіть подальша її політична кар’єра матиме чимало білих плям, доки громадськості не стануть відомими деталі раптового звільнення. Ще 24 травня адвокати Надії Савченко повідомляли, що вона відмовилася подавати прохання про помилування, яке є необхідною умовою екстрадиції до України, і справа її звільнення набула невизначеного характеру. Але вже наступного дня її успішно обміняли на засуджених в Україні російських «грушників».
Путін раптом погодився помилувати Савченко без її прохання про помилування, яке б означало визнання вини українки в інкримінованому вбивстві російських журналістів. Для окозамилювання громадськості Путін підписав помилування Надії начебто на прохання родичів загиблих російських журналістів, у такий спосіб зберігши обличчя і Савченко, і своє. Як українським дипломатам удалося переконати Путіна відмовитися від каяття Савченко, що йому було запропоновано натомість – залишається таємницею.
Зрештою, Порошенко під час промови на зустрічі з Савченко зазначив, що так, як ми повернули Надію, повернемо Донбас і Крим. Тобто очевидно, що шлях закулісних і непрозорих для громадськості домовленостей з Путіним є для Порошенка пріоритетним. Але якщо Президент висловлювався не метафорично, а буквально, то кого і що хоче обміняти Порошенко на Донбас і Крим, як обміняв Савченко на двох російських «грушників»?
Валерій Майданюк, політолог, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ