Що з нами не так? Чому ми так тримаємось за чужинське та фактично толеруємо тих, хто нас вбиває? Про це «Вголос» поспілкувався із тими, хто пройшов через пекло російсько-української війни і на власному досвіді переконався, чого вартує «дружба» з ворогом, – громадським активістом, добровольцем батальйону МВС «Свята Марія» Дмитром Корчинським та колишнім бійцем АТО, нині мером Конотопа Артемом Семеніхіним.
Чи не бракує українцям ненависті до своїх ворогів, особливо ворогів споконвічних, як-от Росія?
Дмитро Корчинський:
Бракує! Щоб перемогти, ми повинні ненавидіти все, що стосується ворога. Тобто ненависть не повинна бути вибірковою. В українця все - і хороше, і погане, що так чи інакше пов’язане з Московією, повинно викликати люту ненависть. Причому хороше, ми повинні ненавидіти ще більше, ніж погане, адже хороше є більш небезпечним. Ми маємо ненавидіти все: починаючи від добрих радянських мультиків, російської невротичної літератури та закінчуючи ненавистю до кожного московського солдата, до самого слова Московія та тих, хто в Україні так чи інакше «танцює під дудку» окупантів. Тільки у такому випадку ми зможемо їх перемогти. От у цій війні зараз перемагають росіяни, бо вони нас щиро ненавидять. Якщо ми будемо ненавидіти їх більше, ніж вони нас – ми маємо шанс на перемогу.
Артем Семеніхін:
Для мене такої національності, як росіяни не існує. Я знаю, хто такі москалі. А москалі – це такі люди (хоча людьми їх важко назвати), які дозволяють собі усе, що забажають. Тобто це окупанти, злодії, які грабують, вбивають та ґвалтують людей. І жоден у світі москаль, який є убивцею, не має права на життя. Зрештою, ненависть до окупанта не залежить від того, москаль він чи ще хтось. До всіх ворогів української нації ненависть має бути адекватно справедливою та водночас лютою. Ніякого спуску, ніякого прощення. Ніякої можливості на «виправлення». Ворогів не виправиш – їх можна лише знищити.
«Поки ми намагатимемось зрозуміти росіян – вони прийдуть у наш дім та просто розстріляють нас усіх»
Але багато хто з наших співвітчизників так не думає. Часто можна почути, що це не росіяни, а Путін на нас напав…
Дмитро Корчинський:
Так, і якщо ми й надалі мовчатимемо, намагатимемось зрозуміти своїх ворогів – ми і цю війну Московії програємо. Українці занадто толерантні. Тобто наші вороги хочуть нас вбити, а ми, поки вони прицілюються, чомусь не шукаємо зброї, а намагаємось зрозуміти їхню позицію та навіть співчувати їм. Так-от, поки ми їх намагатимемось зрозуміти – вони прийдуть у наш дім та просто розстріляють усіх. Тобто тільки через абсолютну нетерпимість можна виграти цю війну.
«Лояльність до ворога замість ненависті – це рабська риса українців»
Лояльність до ворогів в українців – це природна риса, тобто ми завжди такими були, чи все ж таки набута?
Дмитро Корчинський:
Любов до ворога в українців – це, безумовно, набута риса характеру. Ми ж, свого часу, неодноразово програвали москалям спротив, війни, а для того, щоб вижити – доводилось прогинатися під ворога. Лояльність замість ненависті до окупанта – це рабська риса українців. І не забуваймо, що, на жаль, ми є нащадками тих, хто вижив під час Голодоморів. Бо будьмо чесними з самими собою, під час Голодоморів виживали не найбільш сміливі та не найбільш чесні, які готові були віддати останню скибку хліба старому чи малому. Виживали ті, хто жував під ковдрою. І от саме нащадками тих людей, які замість масового повстання обрали приниження та підлість, ми і є. І от саме через те у нас така толерантність до ґвалтівників та вбивць.
«Якби справжній український націоналіст, який щиро ненавидить ворогів своєї нації, прийшов до влади, то за два місяці можна було б повністю українізувати державу»
Ви говорите про ненависть до ворога-окупанта, але і серед українців за національністю є багато адептів «руского міра». Деякі наші телеканали та радіостанції відверто транслюють проросійську позицію та відмовляються переходити на українську мову, а під час блокади торгівлі з окупантом власники наших заводів протестують проти дій тих, хто гине за їх волю. Що з цим робити?
Артем Семеніхін:
Клин клином вибивають. «Вату» треба знищувати, ну не в тому сенсі, що ставити до стінки і розстрілювати. Але є у нас спеціальні органи, наприклад, Служба безпеки України, у її структурі є відділ, якому потрібно надати трошки більше повноважень і поставити чітке завдання – розібратися з «ватниками». Я думаю, із цим наші хлопці успішно впораються. Те саме треба робити із «ватним» телеканалами та іншими ресурсами, які на псячій мові займаються відвертою антиукраїнською пропагандою. І так повсюди. Якби справжній український націоналіст, який щиро ненавидить ворогів своєї нації, прийшов до влади, то буквально за два місяці можна повністю українізувати Україну, а за рік і свідомість усіх громадян України. Це насправді не дуже складний процес, просто має бути політична воля.
Дмитро Корчинський:
Патріотична меншість населення повинна бути нетерпимою та агресивною до таких дій. Тобто ця ватна чи латентно-ватна частина українського населення – вони, як і «рускіє люді», поважають і люблять усе те, чого бояться. Якщо вони не бояться патріотів – значить, не поважають. І через це у нас «вата» вільно себе почуває, не боїться відкрито на вулицях Києва висловлювати свою позицію. Нашу країну принижують, ставлять під сумнів її існування, а нікому за це ще й досі не відбили печінку, не спалили жодний ватний заклад. Українські телеканали та радіостанції транслюють російську пропаганду, а цих журналістів-зрадників не б’ють, не стріляють в продюсерів, не знищують власників цих каналів. Відповідно, через цю надмірну толерантність у нас усе це і відбувається. «Ватники» не поважають українську позицію, за якою немає сили, жорстокості та реальної ненависті до ворога. Проблема у тому, що у нас навіть значна кількість патріотів не здатна проявляти свою справжню ненависть до «вати». Як тільки ці адепти «руского міра» зрозуміють, що на вулиці для них є реальна небезпека, що українські патріоти жорстокі, сильні та готові навіть насильницькими методами захищати свою країну, вони одразу почнуть поважати патріотичну позицію та почнуть під неї підлаштовуватися.
Розумієте, таких людей можна переконати тільки ударом у зуби. Тому що тут раціональні аргументи не мають сенсу, бо у «ватніків» логіка не працює. Додам, що усі наші проблеми з предками угро-тюрків почалися ще із битви на річці Калка. І ця війна з ними триває уже сімсот років. Сім століть вони нас намагаються знищити, як націю. І якщо за ці всі роки наші люди нічого не зрозуміли, очевидно, що і за наступні сімсот років вони нічого не усвідомлять.
Тобто, на вашу думку, переконати можна лише силою?
Дмитро Корчинський:
Певною мірою, нам, щоб вижити, потрібно «мавпувати» москалів. От вони не церемоняться, якщо у них хтось чогось не розуміє. Для них завжди є вихід: Сибір, табори, розстріли, переслідування, ув’язнення, арешти. От власне тільки так їх і можна переконувати. Тобто з нашою «ватою», яка не хоче любити нашу країну, ми маємо діяти по-сталінськи. Вони ж усі люблять Сталіна, називають його батьком народів, кажуть, що його репресії були виправдані в ім’я розбудови великої держави… Значить, потрібно їм організувати ці сталінські репресії, якщо на них є такий великий запит.
Але чому тоді наша влада, ЗМІ, не кажуть відверто, що, мовляв, росіяни – наші вороги? Більше того, навіть змушують їм співчувати: мовляв «їхній Путін – диктатор, їм же важко»…
Дмитро Корчинський:
Справді, сазати прямо, що росіяни наші вороги, може влада та власники засобів масової інформації. Але власники багатьох ЗМІ у нас – або пряма російська агентура, або ці ж «ватники». І влада у нас так само так чи інакше є латентною «ватою». Тобто це ті люди, які все життя мали прибуток від торгівлі, від стосунків з Московією. Вони наживались на російському газі, на співпраці з майбутніми окупантами. Тобто вони себе не можуть переломити думати по-іншому. Вони не розуміють, як можна жити без російського навколо. Але і ми маємо розуміти, що народ свого часу обрав владу бариг, а не патріотів. Через те справжні патріоти у нас гинуть на фронті, а бариги недолуго керують державою. На центральному рівні у нас немає кому займатись проукраїнською пропагандою, популяризацією ідей остаточного відриву від Москви. А тому все зараз залежать від патріотично налаштованої громадськості. Зараз патріоти змушені самостійно контролювати ЗМІ та державний апарат.
«Не одна сотня наших хлопців загинула через російські соціальні мережі»
Разом з тим у нас є культурні фактори, які на підсвідомому рівні нав’язують нам любов до окупанта: українці слухають російську музику, дивляться російські серіали, а донедавна користувались російськими соцмережами. Вочевидь, що українці, які толерантні до чужинської культури, з часом мають усі шанси стати «ватніками». Як тут бути?
Дмитро Корчинський:
З російською культурою, яку нам свого часу нав’язали, потрібно боротися. Виявилося, що пам’ятники Леніну в Україні знесли, а нічого страшного чи поганого не сталося. А навпаки, все добре. Нам потрібно позбутись від усієї чужої нам культури: від оцих «газових конфорок», які у нас горять на 9 травня, мусимо нарешті поскидати усі ці пам’ятники невідомому ґвалтівнику та вбивці, які є у кожному місті та чи не у кожному селі. А закінчити потрібно пушкіними і толстими.
Чому саме російську культурну спадщину ми активно використовуємо, називаючи її світовою, а їхніх писак – світовими класиками? Невже у світі немає нічого вишуканішого та геніальнішого? Звичайно, що є. От можна звернутись до початків світової цивілізації. Так, площу Толстого можна перейменувати на площу Софокла. Пам’ятник Пушкіна має бути замінений на пам’ятник Сціпіону Африканському. Тобто вторинну і мавпувальну московську культуру треба замінювати першовзірцями. Адже, якщо нам вже так кортить робити якісь культурні запозичення – треба робити їх із першоджерел, із безмежного багатства європейської культури та античної класики. І ніхто нам не дорікне, якщо у якомусь українському місті бюст Гомера стоятиме замість бюста Пушкіну. Я думаю, що усі сприймуть це із розумінням та щирим зацікавленням.
Артем Семеніхін:
Я вважаю, те, що сьогодні робить наша влада щодо нібито відстоювання українського простору, – це напівзаходи, це недозаходи. Тому що ще з перших днів війни треба було заборонити усе російське: їхні сайти, їхні соцмережі, усі фінансові структури, організації, фонди, московську церкву тощо. Все повинно було бути забороненим наступного дня після того, як перший чобіт окупанта ступив на нашу землю. Зараз це робиться із запізненням, яке коштує нам дуже дорого.
Адже якщо взяти ці ж самі російські соціальні мережі – я не розумію цих неадекватних молодих людей, які виходять з різними мітингами, пікетами, мовляв, поверніть нам «вкантактє», «аднакласнікі». Якщо ці молоді люди мають багато вільного часу, то хай виходять на вулицю, займаються спортом, стають суспільно активними. Адже саме завдяки цим «аднакласнікам» та «вкантактє» було вбито чимало наших хлопців. Раніше багато хто з українських військовослужбовців мав у телефоні мобільні додатки цих соцмереж і за допомогою них та геолокації російські окупанти визначали скупчення наших військових та наносили по них артилерійські або ракетні удари. Не одна сотня наших хлопців загинула через ці соцмережі.
Нашу державу, нашу свідомість й справді необхідно українізувати. При цьому проводити не лише декомунізацію чи дерусифікацію. В Україні має бути проведена тотальна українізація. Я, наприклад, зі зневагою ставлюсь до такого російського культурного діяча, як Пушкін, адже це явний українофоб. При цьому, в кожному місті України є або його пам’ятник або вулиця з його іменем. Це безглуздя та знущання над нацією, адже наші вулиці названі іменем того, хто нас щиро ненавидів та вніс свою частку в знищення української державності. У нас дуже багато своїх класиків, ми їх повинні возвеличувати. А російських давно пора прибрати.
Але дехто боїться, що, мовляв, якщо Україна піде на радикальні дії, то Путін знову нападе, піде «захищати» «рускій мір»…
Дмитро Корчинський:
Дурня. Хіба щось може бути гіршим за війну? А війна вже триває. Тобто, якщо ми стріляємо у їхніх солдат, а вони вбивають наших, то тут уже зважати на те, що вони образяться за нову назву вулиці чи повалений пам’ятник – це безглуздя.
І як ця ненависть може вплинути на перемогу у війні?
Дмитро Корчинський:
Заборона російських соціальний мереж, квотування української мови на телебаченні та радіо дуже позитивно вплине на формування ненависті до свого ворога, до окупанта. Обмеження українцям потрібні, система заборон працює по всьому світі. До прикладу, є обмеження для перегляду та показу порнографії на телебаченні – і ніхто проти цього не протестує. Усі корисні речі у світі свого часу вводились директивним шляхом, методом насильства над суспільством. Як от гігієна, щеплення, картопля... Нам силою вищі класи чи держава нав’язали дуже багато речей без яких ми себе зараз не уявляємо - це правила дорожнього руху, права людини. Є речі, які потрібно захищати репресивним способом: ми силою захищаємо свої права, обмежуємо свободу пересування злочинцям. Так само природно, що потрібно обмежувати культуру окупанта. Варто пам’ятати, що під час війни культура – це зброя. І російська культура – це їхнє озброєння проти нас. Наша ж культура – це зброя проти них. І саме до культури потрібно ставитись, як до зброї. Чужинську культуру ми повинні ненавидіти так само, як тих, хто її створив, бо вона вбиває. І як я уже казав, лише сформувавши ненависть до окупанта, ми зможемо перемогти у війні з Росією.
Марія Чижевська, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ