ПіСівські скрєпи

Нова правляча партія «Право і Справедливість» не може похвалитися значними економічними здобутками чи хоча б зменшенням кількості відтоку кваліфікованої робочої сили та молоді, яка виїжджає з країни на Захід. Тому польські націоналістичні політики вирішили заробити політичні бонуси та підняти рейтинги найдешевшим у політиці способом – апеляцією до історичного минулого та сварками з сусідами.

Саме після приходу цієї партії на світ витягнули давні історичні образи поляків на сусідів, які до того мусувалися на побутовому рівні, на кухнях та в середовищах маргінальних ксенофобів. У Польщі давно існували дрібні шовіністичні партії, які спекулювали на втрачених в минулому столітті територіях. В цих середовищах мусувалися ідеї імперськості польської нації, яка в ХХ столітті асоціювала себе не з ким іншим, як з Ісусом Христом – оскільки була розділена між трьома імперіями, як Христос, і страждала за всю Європу.

 

«Коли Україна мала 52 млн населення, один з найбільших в Європі промислових потенціалів, ядерну зброю та мільйонну армію, Польщі тоді не спадало на думку говорити про «Волинську різню»»

 

Але коли Польща була бідна й посткомуністична, і потребувала допомоги з боку ЄС, просила міжнародних кредитів, а тисячі поляків їздили до України купувати дефіцитні товари, націоналістичні настрої не переважали – треба було думати про матеріальне виживання, а не імперські амбіції. Та й Україна в 1990-ті була дещо іншою: 52 млн населення, один з найбільших в Європі промислових потенціалів, ядерна зброя, мільйонна армія. Все це потроху розвалювалося та розкрадалося, проте Польщі тоді не спадало на думку говорити про «Волинську різню». Але у ХХІ столітті обидві сусідні країни майже помінялися ролями: населення Польщі досягло 38 млн, а України без Криму та Донбасу – 42 млн, а враховуючи ще мільйони заробітчан – то й менше. Ядерну зброю українці віддали, промисловість та армію розвалили. Поляки ж навпаки – досягли промислового потенціалу рівня найуспішніших центральноєвропейських держав. Величезна кількість доріг, підприємств, портів, шкіл та бібліотек відбудована за рахунок європейської допомоги.

Понад 100 млрд євро фінансової допомоги з боку ЄС, завдяки якій відновили транспортну та промислову інфраструктуру країни, зробили Польщу за деякими аспектами потужнішою за східного сусіда. Разом із зростанням впливу Польщі в регіоні, зростали й амбіції радикалів та побутовий польський шовінізм, який проявлявся в тому числі й через українофобію. З перемогою на виборах ПіС, їхня ідеологія стала державною, і процвітаюча республіка вирішила відновити «духовні скрєпи» через суперечки з сусідами щодо монополії на історичну істину.

 

«Історична політика ПіСівської Польщі не лише розсварила Варшаву чи не з усіма сусідами, але й почала загрожувати геополітичній стабільності в регіоні»

 

Польська загроза демократії

Історична політика ПіСівської Польщі (від назви правлячої партії «Право і Справедливість – ПіС) не лише розсварила Варшаву чи не з усіма сусідами, але й почала загрожувати геополітичній стабільності в регіоні. Через столітні образи чи історичні суперечки, які в теперішні часи економічної інтеграції та міжнародного партнерства не мали б відігравати вирішальної ролі, Польща зуміла пересваритися з Литвою, Україною, Німеччиною і навіть з Ізраїлем, з яким виникли серйозні дипломатичні ускладнення.

У парламенті Ізраїлю запропонували законопроект, за яким сумнозвісний польський закон про Інститут національної пам'яті (щодо заборони «бандеризму»), що забороняє говорити про причетність поляків до злочинів Третього рейху, прирівнюється до заперечення Голокосту. «Багато поляків знали і допомагали нищівній машині нацистів. Польська спроба переписати історію, закрити роти тим, хто пережив Голокост, є шокуючою і гідною зневаги. Ми не дозволимо колабораціоністам сховатися за спинами нацистів і заперечити їхню історичну відповідальність» – пише ізраїльська преса.

Цей скандальний закон оголошує кримінальну відповідальність та тюремний термін всім, хто висловлюватиметься всупереч поглядам імперсько-заангажованих польських політиків та істориків, причому теоретично поширюється й на іноземців. Кожен, хто вважає, що УПА й ОУН були не злочинцями, а героями українського визвольного руху, і, наприклад, запостить це десь у соцмережі – ризикує при в'їзді у Польщу потрапити до тюрми. Навіть євреї, які пережили Голокост та постраждали від польських охоронців у нацистських таборах, тепер не матимуть права про це згадувати. В тому числі й про жахливу співучасть етнічних поляків у масовому вбивстві євреїв у селі Єдвабне у Польщі під час Другої світової війни в липні 1941 року, де було закатовано близько 1600 євреїв. За новим польським законом, про це тепер треба мовчати. Або ж говорити, що у всьому винні українці – це теж у теперішній ПіСвській Польщі лише вітається.

Цим законом уряд Польщі практично посягнув на свободу слова у всіх країнах світу, адже українцям, німцям, євреям, литовцям і всім, хто має власну точку зору, оперту на історичні факти, відтепер заборонено тверезо оцінювати історію та піддавати сумніву «непогрішимість поляків». Фактично, Варшава замахнулася на одну з базових цінностей демократії – свободу слова,  й здійснила спробу встановити імперський тоталітаризм у дуже дискусійній сфері минулого. Переписування історії минулого століття з польського боку, причому якраз коли більшості з очевидців цих трагічних подій вже немає в живих, перетворює Польщу з друга України в ЄС на сварливого й затятого сусіда, який шукає приводу посваритися.

Варшава під санкціями

Політика ПіС вже зазнала критики з боку США та ЄС, і Польща навіть стала єдиною країною Євросоюзу, на яку накладено санкції Брюсселя. Нещодавно європейська комісія прийняла рішення ввести санкції проти Польщі через порушення цінностей ЄС. Була розкритикована незалежність польських суддів, але й також зростання ксенофобії в країні. Це загрожує втратою права голосу для представника країни у Раді Європи. І дуже показово, що європейські санкції накладені на Польщу саме в дні другої річниці приходу ПіС до влади – немов сигнал полякам про необхідність одуматися. Однак схоже, що Польща не збирається відступати й готова продовжувати політику ворожнечі та знову продукувати мову ненависті в історичному й політичному дискурсі.

 

«Бажаючи отримувати європейські гроші, Варшава, тим не менше, не бажає виконувати спільні зобов'язання та витрати Європейського Союзу»

 

Раніше у всьому слухняна Польща уважно виконувала всі рекомендації ЄС, прагнучи зберегти європейську допомогу та інвестиції, однак сьогодні веде себе щоразу зухваліше. Бажаючи отримувати європейські гроші, Варшава, тим не менше, не бажає виконувати спільні зобов'язання та витрати Європейського Союзу – зокрема відмовляється від прийому сирійських біженців, яких порівно розділили між спроможними країнами євроспільноти. Все, що стосується європейських фінансів, Польща готова приймати, а от щодо цінностей – зась.

Схоже, що теперішня політика Варшави спрямована на максимальне використання європейської спільноти без власних зобов'язань та втрат, а то й взагалі розглядає ЄС, як тимчасовий трамвай до зупинки – Річ Посполита. Так само, як колись Пілсудський відповів, що соціалізм для нього був лише поїздом до станції «Незалежна Польща». Після Brexit багатьом країнам стали очевидні недоліки ЄС та монополії брюссельських бюрократів, то ж в Польщі та Угорщині дедалі більше почали звучати ідеї можливого розпаду ЄС чи навіть виходу цих країн з унії. Формується навіть негласна антибрюссельська коаліція Польщі та Угорщини – двох традиційно імперських націй регіону, спрямована проти демократичних рекомендацій західних партнерів та на відстоювання свого шовіністичного курсу. Ймовірно, саме провали у розвитку партнерства в західному напрямі Варшава намагається компенсувати «перемогами» на сході та на ідеологічному фронті.

Україні також би не завадило відкрити очі на нове обличчя «колишнього адвоката України в ЄС», а тепер скоріше історико-ідеологічного ката, й окрім глибокого занепокоєння антиукраїнськими діями Варшави, застосувати контрзаходи щодо захисту українців.

 

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

ІА "Вголос": НОВИНИ