Чому поляки та угорці ліплять з України образ покидька?

Стратегія тих, хто хоче заволодіти частиною української території, полягає у дискредитації України та створенні з неї образу ворога, якого слід звинуватити у найгірших гріхах, щоб потім виправдати свої агресивні дії.

Образ покидька

На молодого хлопця посеред білого дня в людному місці напала банда хуліганів: повалили на землю, відібрали гаманець, телефон, зірвали перстень, побили і втекли. Зухвалий напад відбувся на очах у десятків людей, а поруч навіть стояла група спортсменів, які мовчки на це дивилися. Секрет успіху банди вуличних грабіжників полягав у ефективному застосуванні елементів інформаційної війни та дезорієнтації громадськості: коли хлопця грабували, грабіжники голосно кричали – «нащо ти Катю згвалтував?!». В результаті цього всі, хто були свідками нападу, подумали, що це не грабіж, а справедлива відплата друзів чи родичів «згвалтованої Каті», тож, мабуть, так тому негіднику й треба. Ту саму вигадану стратегію банди вуличних грабіжників сьогодні почали застосовувати щодо України і наші західні сусіди  – Польща та Угорщина.

«Обрану країну-жертву, та й усю націю, треба почати систематично звинувачувати у найгірших гріхах, щоб у оточення сформувався чіткий образ негідника»

Суть подібної стратегії нападу на обрану жертву полягає у її дискредитації та перетворенні її в очах  громадськості та міжнародної спільноти на ворога й негідника. Якщо вуличні грабіжники зробили це за декілька секунд, то в політичних масштабах держави це займає декілька років. Обрану країну-жертву, та й усю націю, треба почати систематично звинувачувати у найгірших гріхах, щоб у оточення сформувався чіткий образ негідника, злочинця, покидька, аморальні вчинки якого вражатимуть та викликатимуть обурення.

Такими звинуваченнями можуть бути антисемітизм – і ми вже чули від наших польських партнерів, як «бандерівці розстрілювали євреїв», «геноцид» – офіційна польська влада вже навіть спеціальний закон прийняла про те, як «українці  вбивали поляків», чи «порушення прав національних меншин» – і ми дізнаємося від офіційного Будапешта, що в Україні раптом почали «пригнічувати права угорців».

Падаючого – підштовхни!

Коли такий образ негідника укоріниться, і ні в кого не залишатиметься сумнівів у злочинній сутності цієї країни чи нації, тоді справжній агресор не матиме жодних перешкод для нападу чи грабунку обраної жертви. Тоді всі силові дії проти такого «злочинця» будуть виглядати виправданими – і навіть справедливими в очах громадськості. І що важливо – ніхто не прийде жертві на допомогу, адже так тим деспотам та тиранам і треба, нема чого вчиняти геноциди, етнічні чистки, пригноблювати мовні й освітні права нацменшин. Тоді абсолютно демократично буде ввести війська на територію цієї злочинної держави чи вимагати відібрати в неї територію, населену тими самими «пригнобленими жертвами», з подальшим переданням її сусідній зацікавленій державі.

«Показово, що масштабні інформаційні атаки поляків та угорців на Україну почалися саме в період слабкості нашої держави: у 2014-2015 роках»

Показово, що масштабні інформаційні атаки поляків та угорців на Україну почалися саме в період слабкості нашої держави: у 2014-2015 роках, коли від України відірвали два регіони, коли засобами гібридної війни росіяни валили українську владу в південно-східних областях, а українська армія відчайдушно стримувала атаки російських та сепаратистських військ. Хто чув на рівні президента та прем'єр-міністра про претензії поляків щодо української історії до 2014 року? А хто чув до російської агресії про проблеми з угорцями на Закарпатті? Всі ці інформаційні війни почалися синхронно з російською агресією, а пропозиція віце-спікера Держдуми РФ Володимира Жириновського Польщі забрати собі Галичину, а Угорщині – Закарпаття не виглядає такою фантастичною. «Падаючого – підштовхни!» – говорив відомий філософ Фрідріх Ніцше, якого називають натхненником фашизму. То ж зовсім не дивно, що Польща та Угорщина, які в 1938 році виступали як перші союзники Гітлера у розчленуванні Чехословаччини, негласно керуються цією порадою у своїй українській політиці.

Саме тому на Україну раптом посипалися звинувачення як не в історичних провинах, то в політичних огріхах. Чи не щотижня з Варшави та Будапешта лунають все нові та нові закиди в бік України: то польський президент заявляє, що «люди з антипольськими поглядами не повинні займати державні посади в Україні, то угорці на рівні міжнародної спільноти блокують зустрічі України з НАТО, то поляки приймають закон про засудження українського націоналізму як «злочинної ідеології», то в Польщі відкривають черговий пам'ятник «польським жертвам», вбитим українцями, чи польські священики висувають претензії до української церкви. Протягом останніх двох років жодного тижня інформаційний простір Польщі та Угорщини не обходився без звинувачень України та українців з подальшою трансляцією цих звинувачень для європейської та міжнародної спільноти. Щоб і свої громадяни, і закордонні партнери запам'ятали, що Україна – держава, де ображають поляків та угорців, що там забороняють угорські школи та відбирають польські церкви, що угорським дітям не дозволяють вчитися рідною мовою і взагалі вчиняють підпали та напади на мирних угорців.

Несподівані «підпали» угорських культурних установ на Закарпатті, один з яких вчинили етнічні поляки, а другий – силовики з контрольованого Москвою Придністров'я, додали повноти образу країни, в якій нападають на нацменшини. І одразу після цих підозрілих «підпалів» глава МЗС Угорщини Петер Сійярто стверджує, що ОБСЄ повинна ввести спостережну місію на Закарпаття, щоб «угорська спільнота на Закарпатті не піддавалася нападам». Тему введення місії ОБСЄ у Закарпатську область офіційний Будапешт піднімав неодноразово, що мало б продемонструвати, що нібито ця частина української території потребує уваги міжнародних спостерігачів, що там треба контролювати діяльність української влади, захищати міжнародним правом угорської меншину, та й загалом демонструвати світовій спільноті, що в цьому регіоні України не все гаразд.

Миротворці на Закарпатті?

І ось перші результати: дві пляшки запалювальної суміші у вікно нікому до цього часу нецікавого «Товариства угорської культури» – і вже на найвищому державному рівні пропонується, щоб перша обмежена місія ОБСЄ, до прикладу, 12 осіб, цілодобово патрулювала й моніторила Закарпаття на предмет «дотримання прав угорців від утисків української влади». Тобто джипи з іноземними «спостерігачами». Цілком можливо, що угорці або поляки будуть їздити українським регіоном і перетинати кордон, користуючись дипломатичним імунітетом – адже ніхто з українських правоохоронців не матиме права обшукувати чи заглядати в багажники «міжнародним спостерігачам». Не буде співпадінням, якщо після цього угорський сепаратизм в регіоні не лише активізується, але й озброїться.

«Нагнітання антиукраїнської істерії в Європі скоро остаточно переконає більшість європейців у тому, що з «Україною не все гаразд, є проблеми з правами нацменшин – і миротворча місія там не зашкодить»

А після продовження «провокацій» не за горами й введення «обмеженого контингенту» на територію українського Закарпаття задля безпеки угорської меншини. А хто ж краще захистить права угорців, як не угорські військовики чи їхні польські колеги? Продовження нагнітання антиукраїнської істерії в Європі скоро остаточно переконає більшість європейців у тому, що з «Україною не все гаразд, є проблеми з правами нацменшин – і миротворча місія там не зашкодить». А на черзі й законодавче закріплення національно-територіальної автономії. Посол Угорщини в Україні Е. Кешкень неодноразово заявляв, що за результатами голосування про автономію Закарпаття 1991 року 78% жителів Закарпаття підтримали автономію для області, а 82% – для Берегівського району, але «до тепер не отримали нічого», тож питання закарпатської автономії невдовзі постане на порядку денному в україно-угорських відносинах.

Отож відносини України із нашими західними сусідами наразі, очевидно, перебувають на початковій стадії інформаційної війни, коли з України тільки починають робити жертву. Цей процес займе декілька років – поки всі поляки та угорці, а також європейські громадяни не сприйматимуть Україну як жахливу, брутальну й жорстоку країну, яка пригнічує угорців, а в недавньому минулому українці разом з нацистами винищували поляків.

Саме так після 2014 року російські ЗМІ почали зображати Україну – як країну хаосу, фашистських радикалів та жорстокого придушення прав мовних й національних меншин. Таку країну не лише не шкода, але й потрібно знешкодити задля порятунку своїх співвітчизників. Сьогодні першу фазу такої ж кампанії проти України почали Польща та Угорщина – і лише від України залежить, коли і де вони зупиняться.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram