Чи так це? Які мотиви США у російсько-українському протистоянні та наскільки це важливо для України? Та чи все ж Україна отримає від США летальну зброю і чи не спровокує це Росію на агресивніші дії?
Про це кореспондент «Вголосу» поспілкувався із дипломатами, міжнародними експертами Богданом Яременком та Олександром Харою.
Допомога Україні свідчить про те, що адміністрація президента США змінила свою політику, насамперед щодо Росії?
Олександр Хара:
Раніше президент Сполучених штатів Америки Барак Обама намагався тиснути на Росію, щоб та почала поводити себе, як відповідальна країна, яка виконує міжнародні домовленості. Зараз, очевидно, що Обамі цього не вдалося. Нова адміністрація американського президента посилила заходи проти Росії під впливом Конгресу, який прийняв жорсткий санкційний пакет щодо РФ. Це все робиться не для вирішення проблем України, а для того, щоб з Росією у подальшому США могли конструктивно співпрацювати. Щоб Кремль перестав загрожувати європейським партнерам США по НАТО, зокрема Польщі, країнам Балтики. Також і для того, щоб Росія пішла на скорочення стратегічних наступальних видів озброєння. Адже термін домовленості про це озброєння через 5 років закінчується. Окрім того, вже зараз Росія порушує домовленості про ракети середньої дальності, що є загрозою для США. Тобто у Америки у цьому випадку є власний інтерес, щоб вгамувати апетити Кремля. Путін використовує лише негативні можливості впливу на світ, виторговуючи собі місце під сонцем. Але така поведінка Росії свідчить про загрозу США та їхнім союзникам. А тому допомога Україні – це й справді відповідь Росії.
Тобто зараз США почали фінансово допомагати Україні у відповідь на російську агресію?
Олександр Хара:
Те, що США допомагає Україні, однозначно, є реакцією на російську агресію. І насправді допомога США для Україні й досі є замалою. Американська стратегія щодо Росії уже давно розроблена, вона складається з трьох чинників: посилення союзників, а це Польща, країни Балтії та Чорноморських країн. Друге – це тиск на Росію, щоб вона припинила свою агресію. Третє – це посилення тих країн, які не є у складі НАТО, перш за все, України. І тут нам потрібно довести американцям нашу здатність керувати самими собою, а це боротьба з корупцією, економічні реформи. Також нам потрібно посилювати свої заходи безпеки, реформувати оборонний сектор. І центр оперативного командування, який будується в Очакові, американці будують для того, щоб наші військові мали нові технології та могли себе боронити.
У США, на відміну від Європи, заговорили про повернення Україні не лише Донбасу, а й Криму. Цю риторику підтримала й наша влада. Що це означає?
Олександр Хара:
Важливо, що багато американських конгресменів кажуть, що Україну варто підтримати у її прагненні бути самостійною, для нас дуже гарний сигнал. Прикметно й те, що у США заговорили про російську агресію проти України та необхідність повернення не лише окупованих територій Донбасу, а й Криму. Це дуже вагомо для української нації та держави Україна.
Що стосується нашої держави, то тут важливо, що зусилля США спрямовані на те, щоб припинити російську агресію та забезпечити Україну в майбутньому. Адже ми маємо думати не лише про чотири роки війни та десять тисяч загиблих, а й усвідомлювати те, що Росія навіть після припинення конфлікту залишатиметься нашим агресивним сусідом і робитиме все, щоб Україна стала їхнім сателітом.
Вже понад рік тривають дискусії щодо надання Україні летальної зброї. У сьогоднішніх умовах це можливо?
Богдан Яременко:
Й справді, навіть у достатньо критично мислячих людей почало з'являтися відчуття, що у Вашингтоні «всі рішення по Україні вже прийняті» і Анаконда ось-ось додавить російського агресора. І от-от Україна отримає довгоочікувану зброю смертельного враження. Це не так. Дійсно, США і РФ переживають конфліктний етап у своїх взаєминах. Так, дійсно, частково це зумовлює підвищений інтерес США до України, що поновило дискусії в Вашингтоні про можливість надання нашій країні озброєнь смертельного враження. Але, як ми розуміємо, не усі дискусії закінчуються рішеннями. Адже найбільш непослідовний і непрогнозований учасник конфлікту – Україна. Наша держава в особі військово-політичного керівництва впродовж трьох років вкрай невміло і безрезультативно намагається комбінувати дипломатичні та військові методи розв'язання проблеми війни з Росією. У такому випадку, навіщо Україні американська зброя смертельного враження, якщо вона не уявляє військового способу вирішення конфлікту і ставить у війні на дипломатію? Чи не логічніше було б замість трьох років дипломатичних спроб знайти бажаючого озброювати нас, експлуатувати тему «беззахисності» і необхідності якихось міжнародних гарантій безпеки?
Натомість зорієнтованість на дипломатичний спосіб врегулювання конфліктів зумовлює необхідність думати над тим, що ж Україна може запропонувати у «торзі» за мир? Відтак і з'являються пропозиції відмовитися від чогось ЄС, НАТО, Криму. «Президент миру», як часто любить поза межами України позиціонувати себе Петро Порошенко, фактично спровокував ці дискусії, щоб увесь час мати можливість ганьбити «зрадників», які реально шукають спосіб вирішення конфлікту дипломатичними методами, яких просто не існує. Оскільки єдина достатня для РФ поступка з боку України – це демонтаж українського суверенітету.
Натомість відданість силовому варіанту вирішення конфлікту зумовлює необхідність робити те, що не робить українська влада, – оголошувати воєнний стан, мобілізувати усі ресурси для захисту території. Тут Україна теж діє «гібридно» застосовує збройні сили, проводить часткові мобілізації, при цьому слабо дбаючи про те, наскільки це вписується в закони і в теорію «цьому конфлікту немає військового вирішення.
Але навіть у середовищі наших політиків існує думка, що якщо США нас підтримуватиме, то неодмінно нападе Росія. Наскільки такий розвиток подій є реальним?
Олександр Хара:
Росія не потребувала жодних підстав, щоб анексувати Крим та вторгнутись в Донбас. Вони це зробили просто так. Росія і так поводить себе доволі різко. Ми бачимо, як РФ посила свої військові бази на кордонах. Зараз росіяни проводять широкомасштабні військові навчання «Захід-2017». Цими військовими навчаннями у РФ порушують Віденський документ – міжнародну угоду держав-учасниць організації з безпеки і співробітництва в Європі, яка призначена для реалізації заходів довіри і безпеки в регіоні. У цьому документі вони порушують низку пунктів: вони завчасно не попередили про навчання, частина навчань є прихована, спостерігачі не мають можливості вільно пересуватись під час навчань. Кількість військових для таких навчань є завелика. При цьому Росія намагається обдурити Захід тим, що начебто одночасно вони проводять ще одні навчання.
Крім того, Росія і надалі може дестабілізувати ситуацію в середині України, оскільки росіяни присутні у банківській та енергетичній сферах України. Вони можуть спричинити спалахи конфлікту на окупованих територіях. Вони можуть посилити себе у Білорусі та дестабілізувати ситуацію у країнах Прибалтики. Варто розуміти, що Росія – це деструктивна країна і вона наносить шкоди іншим країнам. І нам потрібно оборонятись, не зважаючи на жодну реакцію Росії, бо якщо ми будемо беззахисними, то Росія точно нападе.
Богдан Яременко:
Насправді основоположне питання для України – гарантії безпеки. Передовсім ядерної. Поставки певних типів озброєнь зі США в Україну можуть сприяти вирішенню основоположного питання української безпеки лише у парадигмі: «Отримуємо «Джевеліни» – загострюємо військову реакцію РФ, просимо наступний транш військової допомоги – ще більше загострюємо реакцію РФ, просимо американську військову допомогу доти, поки США не виявляться повністю втягнутими у військовий конфлікт з РФ на території України». Такий шлях є малоймовірним і дуже загрозливим. США не мають наміру, бажання та інтересу бути втягнутим у військовий конфлікт з РФ.
Нас в Україні має серйозно турбувати історія з Сирією. США надавали озброєння сирійській опозиції, але при активізації військової присутності РФ в Сирії не ударили пальцем об палець, щоб захистити реципієнтів свого озброєння.
Також РФ має можливість компенсувати втрати від розширення американської присутності в одному регіоні, наприклад, в Україні, створенням для Америки проблем в інших країнах, наприклад, Афганістані чи Північній Кореї. Адже нинішня американська Адміністрація формулює свою стратегію не лише щодо України, але і щодо інших ключових зовнішньополітичних проблем.
Від США ми бачимо хоч якусь допомогу, а що з Європою?
Олександр Хара:
Тут варто розділити позицію США та ЄС. Оскільки Європейський союз більше зв'язаний з Росією та готовий проміняти видимість миру в Україні на зняття американських санкції з РФ, щоб і надалі торгувати з Кремлем. Адже ЄС так і не відійшов від фінансової кризи 2008 року, він ослаблений після «Брексіту», приходу до влади у Європі популістів, навали біженців та низки інших проблем. Тим паче, для Європи Україна нічого не означає. Навпаки – для них Росія видається розвиненою країною, з якою можна торгувати. А тому для України стосунки з США – це єдиний вихід із ситуації, яка склалась сьогодні.
Що робити Україні у такому випадку?
Богдан Яременко:
Як мені здається, Україні варто серйозно змінити акценти у діалозі саме зі США. Від питань отримання певних видів озброєнь варто переключитися на проблему гарантій безпеки. Чи то у вигляді двостороннього договору, чи членства в НАТО. При цьому не військова допомога, а військово-технічна співпраця, зокрема, спільне виробництво і придбання певних видів американської техніки з наступною передачею технологій її виробництва має стати одним із способів створення американського інтересу в Україні.
Олександр Хара:
Зрештою, те, наскільки США допомагатиме Україні – тут все залежить від нас. Якщо ми і надалі продовжимо потопати у корупції, як це зараз є, то, звичайно, що це знижує бажання нас підтримувати. Все залежить від України.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ