Втопити рибу в річці
Кримінальні хроніки українських новин рясніють повідомленнями про багаторічні терміни ув'язнення для українських громадян за крадіжку металевої драбини на Стрийщині, викрадення кози на Миколаївщині чи тюремні терміни за бійку під сільським клубом. Натомість судові справи обвинувачених у сепаратизмі та сприянні російській агентурі – тобто державній зраді, виглядають так, неначе судять рідну дитину голови суду.
Наприклад, скандальна «антимайданівка» Марина Меньшикова, яка із молотком напала на військовослужбовця ЗСУ у театрі. Злочинниця кричала про «руський мір» і нецензурно називала АТОвців, а потім накинулася на дружину військовика Кравченка, смикала її за волосся, порвала сумку й зірвала прикраси. Чоловік втрутився, за що одразу отримав молотком по голові. Під час обшуку в нападниці також виявили захований кухонний ніж. За завдання тілесних ушкоджень їй присудили штраф або виправні роботи на термін до одного року. Проти неї відкрили кримінальне провадження, але запобіжний захід не обрали – і Меншикова втекла.
Тоді прихильницю «русского мира» оголосили в розшук і затримали під час спроби перетину кордону. Але навіть після втечі суд посадив її під домашній арешт, з якого вона знову втекла в листопаді 2017-го. І лише після третьої (!) втечі, Меншикову, яка розбила людині молотком голову і носила з собою довгий ніж, посадили до СІЗО. Щоправда, сепаратистка сама вчинила над собою правосуддя і наклала на себе руки.
Проте чи був би наш найгуманніший в світі український суд таким добрим до пересічного учасника бійки із застосуванням молотка? Та обвинуваченого закинули б на нари щонайменше на кілька років, і він би ще сплачував за лікування потерпілого. Однак сепаратистці чомусь вітчизняний суд йшов на неймовірні поступки і закривав очі на втечі з-під варти.
Нещодавно Шевченківський районний суд Києва фактично випустив на волю організатора тітушок та вбивцю журналіста В'ячеслава Веремія під час подій Євромайдану. Суддя Олег Лінник призначив тітушці Крисіну, який добивав журналіста битою, покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з випробувальним терміном два роки, якщо впродовж двох років Крисін не вчинятиме кримінальних правопорушень, він буде звільнений від покарання. Тобто вбивцю просто випустили на волю. А що було з пересічним українцем за такий вчинок?
Районний суд Луганської області виправдав і випустив затриманого Сергія Баранова – міністра палива і енергетики самоназваної «Луганської народної республіки», визнавши, що Баранова «примусили силою займати міністерську посаду» в псевдореспубліці. Це ж наскільки треба мати націю за ідіотів, щоб оголосити таке формулювання і під ним підписатися іменем України? Виходить, що українські воїни марно проливають кров у зоні АТО, адже навіть після нашої можливої перемоги всіх ватажків ДНР-ЛНР українські суди можуть так само недорого виправдати й випустити, зазначивши що «Захарченко не винен, бо його Путін силою примушував бути ватажком ДНР».
Із зали суду також випустили скандальну сепаратистку Нелю Штепу, яка сприяла поваленню української влади в Слов'янську, і навіть виправдали 19 одеських сепаратистів-антимайданівців, звинувачених в участі у насильницьких діях, спрямованих на повалення державного ладу України, які призвели до загибелі людей. Один з колишніх підсудних зазначив у інтерв'ю, що суд повірив його аргументам, бо він стверджував, що опинився на мітингу випадково, коли проходив повз, а в камуфляжі був, тому що перед тим ремонтував автомобіль. Крім того, мовляв, прокуратура надала суду лише копії, а не оригінали відео, на якому помітно його участь в сепаратистській акції.
Київський райсуд Харкова виніс вирок антимайданівцю Гнату Кромському, відомому як «Топаз», винному в посяганні на територіальну цілісність України, участі в масових заворушеннях, побитті протестувальників і незаконному заволодінні авто. Колегія суддів засудила Кромского до 8 років позбавлення волі, проте за «законом Савченко» «Топаз» вже через 2 роки вийде на волю.
«Злодій, що вкрав телефон, вчинив злочин проти однієї особи, а сепаратисти чинять злочин проти цілої держави»
Чим же ж зумовлена така доброта та м'якість вироків до злочинців, вчинки яких перевершують суспільною небезпекою будь-який кримінал. Адже злодій, що вкрав телефон, чи місцевий забіяка, який комусь заїхав у пику, вчинили злочини проти однієї чи кількох осіб. А сепаратисти чинять злочин проти цілої держави, і хочуть перетворити життя українців Харкова, Дніпра чи Одеси в таке ж саме виживання та поневіряння, як у мешканців Пісків, Світлодарської дуги, Дебальцева чи Новотроїцького, від яких вже майже нічого не залишилося. Вони сьогодні працюють над тим, щоб сюди приїхали російські танки і «Гради», щоб наші міста перетворилися в руїни, щоб загинули тисячі наших співвітчизників, а українців кидали до тюрем, як зараз кримських татар на окупованому півострові. Сепаратист ненавидить суспільство, в якому живе, і чинить злочини та диверсії щодо колективної жертви, шкода від чого перевершує будь-яку індивідуальну агресію. Однак українські судді чомусь активно применшують їхні провини.
«Люди, які сьогодні заволоділи владою в Україні, заради вигоди готові навіть продати мотузку, на якій їх повісять»
Чому вони такі добрі?
Безперечно, у такої доброти вітчизняних судів є декілька вагомих причин і, очевидно, що лише частина з них – це банальна корупція. Судова система нашої країни вже давно втратила будь-які натяки на правосуддя і перетворилася на структури заробляння грошей та здирництва. Тож і в цих справах українські судді та їх владні покровителі виявилися настільки захланними, що за кілька тисяч доларів повідпускали навіть тих, хто руйнував українську державу та намагався повалити їхню ж суддівську владу. Очевидно, що люди, які сьогодні заволоділи владою в Україні, заради вигоди готові навіть продати мотузку, на якій їх повісять.
Однак доброта українських суддів може пояснюватися й іншими причинами. Зокрема, симпатіями та страхом перед зміною влади. Абсолютна більшість суддів, які судили майданівців та виносили незаконні вироки революціонерам, і досі продовжують працювати та збирати гроші в судовій системі. Значна їх частина переведена з Донецької та Луганської областей – і люблять вони насправді гроші та безпеку, а не Україну. А при нагоді допомагають своїм землякам уникнути кримінальної відповідальності – чисто з почуття солідарності.
«Більшість з них переконалися, що росіяни та регіонали будуть мститися, а от з проукраїнськими активістами не все так принципово»
Водночас, багато суддів не поспішають приймати ідеологію нової влади і саджати сепаратистів та тітушок, оскільки орієнтуються на можливу зміну влади в Україні на більш проросійську, як це було через кілька років після Помаранчевої революції. Більшість з них переконалися, що росіяни та регіонали будуть мститися, а от з проукраїнськими активістами не все так принципово. Порівнюючи досвід української політики часів незалежності, прагматичний громадянин може зробити небезпечний висновок: якщо боротися за українську ідею, то після історично закономірної поразки розсварених між собою українських демократів можна опинитися або ні з чим, або на лаві підсудних. А якщо боротися проти України – за це традиційно нічого не буде, оскільки українські демократи ніколи нікого не карають. Історія незалежності засвідчує, що демократичні українські політики, прийшовши до влади, рідко згадують про своїх союзників по боротьбі і ніколи не добивають ворога, намагаючись знайти компроміс з переможеною стороною, яка невдовзі знову може повернутися до влади.
Водночас, доброта українських судів до сепаратистів може пояснюватися і агентурною роботою російських спецслужб. Традиційним методом вербування здавна була корупція, адже корумпована людина завжди перебуває на гачку і легко піддається впливу. Багато західних експертів також підкреслювали, що корупція є одним із стовпів «русского міра» в Україні. І в РФ тут колосальні можливості знайти компромат на будь-якого українського суддю й шантажувати його як мінімум організацією звільнення з хлібної посади. Тож корумпований суддя дуже часто може виявитися й агентом ворожої держави, і просто лояльним правосудцем у справі сепаратистів, який «не зміг відмовити добрим людям».
При цьому, центральну українську владу, яка прямо чи опосередковано впливає на призначення усіх суддів в країні, така ситуація не особливо хвилює. Адже корумпований та залежний суддя корисний насамперед їм самим: він завжди може винести потрібне рішення, наприклад, щодо депортації з країни Саакашвілі (якого вони сприймають як значно серйознішу загрозу, аніж сепаратисти) чи забезпечити майнові права «Рошену» на елітну нерухомість у найбільших українських містах. Зрештою, у ставленні до сепаратистів у більшості представників діючої влади переважають ті ж самі причини, що й у суддів.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ