«Ми не будемо працювати за 20 злотих за годину роботи, тому що це мало» – з таким протестом виступили у Польщі українці, які не погоджуються з низькою платою за виконання роботи, повідомляє польський сайт www.innpoland.pl Видання зазначає, що українські робітники перестають бути «хлопчиками для биття» і починають використовувати кон'юнктуру на ринку праці, яка стає дедалі кращою. Зображення розгублених іммігрантів, які вибігають з автобуса, відходить в минуле.
«Українські робітники сказали мені недавно, що за 20 злотих в годину працювати не будуть. Тому що це надто мало. Але я не збирався давати їм більше. Я подзвонив до поляків з маленького містечка. Вони сказали, що приймуть цю ставку з цілуванням руки. Тоді мої робітники ствердили, що у підсумку можуть залишитися при старій заробітній платі», – розповідає пан Марек, власник невеликої компанії ремонтного сервісу з Варшави.
Історія, хоч і одинична, але як на долоні відображає зміну менталітету українців. Поляки визнають, що їхні східні сусіди перестали ходити з опущеними головами і просити про працевлаштування. Все частіше вони ставлять умови, згадують їх у групах на facebook, радять, де і скільки можна витягнути від роботодавця. Про їхні інтереси від минулого року дбає додатково Міжгалузева профспілка українських працівників у Польщі. Починаються гострі переговори. «Вони знають, що польські фірми стоять під стіною. Недавно одна з компаній виграла тендер на обслуговування транспорту у столиці. Робітників, однак, у них не було, і вони почали їх шукати лише після оголошення результатів», – розповідає Даніель Джевіт, творець порталу «Робота для України». І це не виняток на польському ринку.
Українці почуваються зараз сміливішими, бо вони знають, що польські компанії на них мають попит. За статистикою, на ринку Польщі не вистачає 120 тисяч осіб. А буде ще гірше, тому що поляки не мають наміру повертатися з еміграції, а попит на працівників зростає на 20 відсотків щорічно. За даними Союзу Підприємців і Роботодавців, щоб зберегти темпи економічного зростання, Польщі протягом наступних 20 років буде потрібно ще близько 5 мільйонів працівників.
У цьому контексті оцінки Директора Українського Аналітичного Центру Олександра Охріменка про 2 млн Українців на кінець 2017 року перестають звучати вражаюче. «Нам потрібно набагато більше»,– могли б хором вигукнути польські підприємства.
Війна - це одна з причин, через яку українці вирішили приїхати в Польщу.
А на закінчення роботи на ресепшн – «масаж по-французьки ?»
«Колись мої співвітчизники спали в кімнатах по 16-20 осіб, погоджувалися на ставку 6-7 злотих, – згадує Юліана Воробець, яка вже два роки працює у Польщі. – Сьогодні за 10 злотих не кожен зважиться прийти на роботу. Хіба що додатково отримає харчування у пакеті й гідне житло. Можливо, стали мудрішими? Оце чудеса». Хоча й у Польщі є ще локації з пошуку роботи, які мають ознаки експлуатації. Такі об'єкти родом із ХІХ століття все ще працюють – один з них, наприклад, в Пясечному. Місцеві називають його «ярмарком роботи». Українцям він здався, швидше за все, місцем торгівлі рабами. У 2015 році «Газета Виборча» описала історії людей, яких наймали у таких місцях. Вони погоджувалися на зарплату в розмірі 3,5 злотих/год.
Їх спосіб функціонування значно змінився. Джевіт розповідає, що сьогодні українцям навіть на «людських ринках» все частіше і частіше доводиться відмовляти. Просто. Тому що не будуть братися за будь-яку роботу. У 2015 умови, однак, були інші. Юліана продовжує розповідати, що за перші 5 днів роботи в Польщі не отримала жодної винагороди. «Підприємець» ніби обіцяв виплату, на практиці карав матеріально жінку та її колег практично за все. Звільнилася. Місяцями відбивалася від наступних роботодавців. Вона залишила чотирьох дітей на Україні.
Перш ніж Юліана знайшла стабільну роботу, працювала нянею для дітей та допомагала по кухні. По дорозі натрапила ще на цілу низку менш серйозних пропозицій. «Я знайшла оголошення про роботу адміністратором (на ресепшн) в салоні масажу. Я подумала: «Знаю англійську, українську, польську і російську, можу згодитися». На місці виявилося, однак, що масаж не до кінця був масажем, а єдине, чого вимагав роботодавець, це закінчення «по-французьки». Але це не стосувалося мовних навичок», – зауважила вона.
З інших цікавих пропозицій була робота в кондитерській. Заробіток казковий, в кінці місяця мав прийти переказ на 1000 доларів. «Насправді, на руку вийшло, може, з 6 злотих! Власник кондитерської відрахував собі наперед плату за квартиру і загадкове «сервісне обслуговування», – розповідає співрозмовниця.
«Коли виїжджала до Польщі, мені здавалося, що на такі пропозиції натрапляють хіба що люди з невеликих містечок, які на тему пошуку роботи в Польщі не мають найменшого поняття. Після декількох спроб виявилося, що дати себе обдурити набагато простіше, ніж я думала», – додає Юліана. Її врятував випадок, коли вона познайомилася з Даніелем Джєвітом під час просування його книги. Так опинилася в його компанії на випробувальному терміні, де й досі працює.
«Їх легко обдурити ?»
www.innpoland.pl наголошує, що раніше українець, особливо з маленького містечка, привезений в Польщу, довго вважався легкою здобиччю. Мав проблеми з розумінням польської, не знав своїх прав, не знав, до кого звернутися. « Їх легко обдурити», – пояснив житель Хелма, який вивудив з одного українця майже 100 тисяч євро. Поляк не очікував, що обдурений українець знайде в собі мужність, щоб піти з цією справою до суду. Такі пригоди спіткали Богдана Івахнова, який заробляє сьогодні, виконуючи дрібні ремонтні роботи. «Сьогодні я б не погодився на працевлаштування на чорному ринку. Працюю в Польщі від 3 років. Неодноразово мені доводилось працювати на будівництвах, на «чийсь рот», на перших двох роботах виявлялося, що такі умови були нічого не вартими, роботодавці мені були винні близько 7 тисяч злотих. Тепер полякам не вистачає стільки працівників, що завоювання умов праці перестало бути проблемою», – пояснює Богдан.
Підхід українця зовсім не дивує Даніеля Джєвіта: «Нещодавно я чув історію про українців, привезених в Польщу на автобусі. Їм обіцяли роботу в магазині. Як з'ясувалося вже на місці, вони мали працювати у забійному цеху за мінімальну плату. Всі до одного повернулися назад. Колись це було щось немислиме» , – зазначає він.
Для українців всі фізичні роботи?
Чим тоді займаються наші українці? «Я заходжу на портал з оголошеннями. Як і можна було очікувати – мийка і дезінфекція виробничих приміщень, виробництво, склад, робота для покоївок і будівельників. Найбільший попит на працівників зі сходу досі є з погано оплачуваних галузей. Скручую далі і...о, диво! Серед оголошень починають з'являтися набори на торгових представників з добрим знанням німецької чи інженерів. Невже щось змінилося? Робота розуму - це всього лише 10 відсотків від загального числа пропозицій», – розвіює сумніви Джєвіт.
Але у тому, що фізичні роботи теж можуть бути добре оплачуваними, нікого не потрібно переконувати, а тим більше працівників з України. Особливо важкою є ситуація на будівництві, де навіть ставка 20 злотих за годину роботи не гарантує, що працівник не втече на іншу площу. «Я знаю від підприємців, що іноземці можуть піти до конкурентів навіть за підвищення ставки на 50 грошів . Будівництво спорожніє моментально. Це вже називається полюванням, – зазначає Джєвіт. – Очікування на зростання зарплат не підштовхнули амбіції наших сусідів до якогось космічного рівня. Зарплата на рівні 2500-3000 злотих нетто - це для Українця хороші умови».
www.innpoland.pl знову цитує українку Юліану: «Іноді, прогулюючись містом, я так часто чую рідну мову, що я починаю відчувати себе, як удома». Кожен день вона живе у Варшаві, в якій українці освоїлись. Найбільше українців можна зустріти в Таргувку, Гоцлавку та на околицях Віланова. Богдан додає до цього списку інші великі міста у Польщі – р Катовіце, Гданськ, Вроцлав. Стверджує, що не збирається найближчим часом нікуди рухатися. «І навіщо? У мене тут дуже хороші умови життя», – розповідає він. І здається, що задоволений умовами не лише він.
«Більшість поляків позитивно ставиться до українців. В містах є цілі квартали, де живуть наші громадяни. У воєводстві Нижня Сілезія в школах створені класи, де заняття проводяться українською мовою, – акцентує Охріменко. – Поляки не сприймають наших робітників у якості конкурентів на ринку праці».
Вікторія Боруцька, спеціально для «Вголосу».
ІА "Вголос": НОВИНИ