Як свідчить історія, для країни з такими двома найбільшими бідами, як дороги і дурні, крах зможе спричинити хіба щось справді карколомне. Бо іноді складається враження, що в Росії чим гірше – тим їм краще. Отже, що ж бачать західні аналітики?
Видання «Geopolitical Futures» передбачило, що 2017 рік стане «переломним періодом у довгостроковій дестабілізації Росії». І, як пише «форбсівський» оглядач Джон Молдін, хоч від початку року пройшло небагато часу, є ознаки, що цей прогноз правильний.
У Росії, як зазначає видання, є чотири області нестабільності: заборгованості із заробітної плати, тиск на банківську систему, соціальне й економічне занепокоєння, а також кадрові та урядові чистки.
1.Заборгованість із зарплати
В окремих регіонах затримка виплат – справа постійна. У грудні 2016 року загальний обсяг заборгованої зарплати сягнув 2,7 млрд. рублів ($ 46,4 млн.). У Владивостоці (Приморський край) – найбільшому тихоокеанському порту Росії – зарплату затримують найчастіше (його частка 21,2% від загальної суми заборгованості по країні). Другий найбільш проблемний регіон - це Сибір.
Прикметно, що найбільш схильні до економічних проблем портові і внутрішні регіони. Портові регіони страждають, тому що торгівля для портових міст - це кисень, необхідний їм для життя (а ціни на нафту, що є головною статтею експорту Росії, вже довгий час знаходяться на низькому рівні.) Внутрішні райони страждають, тому що центральний уряд виділяє їм занадто мало коштів.
При цьому економіка РФ надзвичайно регіоналізована: більше 1/5 матеріальних цінностей країни припадає на Москву і навколишні її райони. Центральний уряд зберігає єдність Російської Федерації, перерозподіляючи матеріальні цінності в регіонах.
Все це ставить Москву перед дуже складним вибором: жорстка економія або скорочення витрат на оборону.
2. Банківська система Росії
Падіння світових цін на нафту негативно позначилося на російській банківській системі. Число заяв вкладників на виплату страховки за їхніми вкладами істотно зросла. У деяких регіонах почалася справжня банківська криза. Наприклад, наприкінці року зупинив роботу найбільший банк Татарстану, перестала виплачуватись зарплата, пішла хвиля банкрутств – ситуацію довелось рятувати центральному урядові.
За останній час ліцензій позбулися понад 100 банків. Само по собі це не може прояснити картину, можливо, російські банки знаходяться під потужним тиском. Але той факт, що розміри головного фонду, яким користується російське агентство зі страхування вкладів, скоротилися на 75% за останні два роки, надає цьому аргументу додаткову вагу.
3. Протести в провінції
Економічні труднощі можуть призвести до соціальних заворушень. У російській провінції вже були зафіксовані протестні акції. Подібні (хоч і не чисельні) відбулись і в великих містах, таких як Москва і Санкт-Петербург.
Необхідно відзначити, що по-перше, жоден з цих протестів не демонстрував ознаки ширшої національної організації. А по-друге, всі вони були невеликими за своїми масштабами (найчастіше близько 100-200 учасників). Вони, звичайно, важливі, однак їх значення не варто переоцінювати. Російська провінція не збирається піднімати бунт.
Тим часом в Росії спостерігаються очевидні ознаки невдоволення. Це вказує на тривожність через скорочення зарплати, затримки у їх виплаті та зменшення соціальних пільг. Ці незначні події є тривожними дзвіночками щодо проблем, які можуть виникнути у російського уряду в майбутньому.
4. Кадрові чистки
У Росії почалися кадрові чистки, санкціоновані режимом президента Володимира Путіна. Російські ЗМІ назвали ці заходи «масштабною політичною перестановкою». Мета цих чисток - позбутися потенційних конкурентів і замінити їх вірними людьми. 6-7 лютого губернатори Пермського краю і Бурятії були змушені піти у відставку.
Подібного роду чистки є дуже промовистими. Тим більше, що вони не обмежуються губернаторами. Путін також позбувся декількох генералів. Загалом свої посади втратили 16 генералів, двоє з яких взагалі пішли з військової служби.
Наведені фактори пояснюють, чому Путін, який лише кілька місяців тому гордо виступав на світовій арені, на деякий час замовк.
Російська економіка згортається?
Від перегляду російської статистики абсолютно не виникає враження, що в країні щось зле. Другий рік спостерігається незначне скорочення ВВП (97,2% до попереднього року у 2015-му, і 99,8% - у 2016 р.). Поступово зростають обсяги видобутку корисних копалин. Зате із найкращим індикатором споживчих настроїв (а значить і матеріального стану населення) - роздрібною торгівлею - відбувається щось дивне.
Згідно з даними федеральної служби держстатистики РФ, оборот роздрібної торгівлі у грошовому вимірі стабільно зростає: 27,5 більйона рублів у 2015 р., 28,1 більйона рублів торік. При цьому у відсотковому відношенні… падає: у позаминулому році оборот становив 90% до 2014 р., а за минулий рік – 94,8% до 2015 р. Здається, хтось когось, м’яко кажучи, вводить в оману…
Як писали російські «Вєдомості», за підсумками 2016 року оборот роздрібної торгівлі в Росії скоротився на 5,2%, за два роки кризи - на 15,7%. Таке скорочення споживчої активності стало найбільшим з 90-х років.
Окрім того, погана ситуація минулого року стала причиною того, що 150 найбільших російських продовольчих рітейлерів були змушені скоротити торгові площі на 461 тис. кв. м. (рекорд з 2008 року). Закривались як окремі торгівельні центри, так і цілі мережі, як-от сибірський рітейлер «Система чибіс» чи далекосхідний «Дімарт». Лідером зі скорочення мережі став «Сьомий континент», який протягом минулого року закрив вісім гіпермаркетів і десять супермаркетів (декілька з них були продані), трохи менше - X5 Retail Group та мережа «О'кей» (також дуже великі торгівельні мережі).
До речі, і з копалинами у росіян теж не все добре. Так, видобуток вугілля торік справді зріс на 3,2% - до 385 млн. т. Але при цьому внутрішній ринок спожив на 5% менше вугілля, ніж рік тому. Імпорт «чорного золота» теж скоротився - на 10%. Тобто, зростання відбулося виключно за рахунок експорту (+9%, - до 165 млн. т.). Виходить, що майже половина видобутого в Росії вугілля продається за кордон.
Російська матриця
Якщо послухати російських можновладців, то у них в країні все ОК. Так, нещодавно прем'єр-міністр РФ Дмитро Медведєв на засіданні російського інвестиційного форуму «Сочі-2017» заявив, що Росії вдалося впоратися з кризовими явищами, «викликаними проблемами у світовій економіці». «Сьогодні вже можна твердо сказати – ми з усіма цими викликами навчилися справлятися. Падіння валового внутрішнього продукту припинилося », - цитує голову уряду ТАСС.
Також він заявив, що реальні доходи громадян стали рости, і проголосив перемогу над безробіттям. «Ми впоралися з безробіттям. Але сьогодні ми повинні вже думати про рішення інших завдань, - сказав він. - У наших середньострокових планах передбачено ряд заходів щодо подолання демографічних обмежень, які можуть згодом перешкоджати розвитку країни. Вони охоплюють практично всі сфери: і охорону здоров'я, і соціальну політику, і міграційну політику », - сказав глава кабміну РФ. Медведєв також зазначив, що в цілому ситуація в економіці Росії зараз стабільна.
Насправді про «зростання» доходів населення найкраще свідчить хвиля мітингів, яка протягом січня-лютого прокотилася російськими регіонами. Зокрема, мітинг за участю близько 1000 осіб проти скасування допомоги і пільг відбувся в Самарі, понад 500 осіб вийшли на мітинг проти зростання тарифів на комунпослуги у Новосибірську. В Астрахані ветерани і пенсіонери регулярно висловлюють своє обурення політикою Путіна і «Єдиної Росії». Масштабні акції прокотились Росією і 26 лютого, під час річниці убивства Бориса Нємцова: у Москві на пішу ходу вийшли понад 15 тис. осіб, мітинги та марші відбулись також у Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді, Казані, Челябінську, Волгограді та ін. Для тоталітарної Росії – це не малі цифри.
А що стосується політичних питань, тут варто звернути увагу на одну подію, про яку російські ЗМІ практично не згадували. Йдеться про те, що влада Інгушетії заборонила виправдовувати Сталіна і увічнювати його пам’ять.
23 лютого, коли Росія святкувала день захисника Вітчизни, для інгушів і чеченців був траурним днем. 73 роки тому ці народи (у кількості до півмільйона осіб) за наказом Сталіна були депортовані до Середньої Азії. Майже половина засланих померли, а живі змогли повернутися додому лише в 1957 році. Але про це жодним словом не обмовились російські політики. Більше того, у Росії знову набирає популярності культ тирана Сталіна.
У Росії зараз встановлено близько двох десятків пам’ятників Сталіну. А згідно із проведеним «Левада-центр» у січні цього року дослідженням, до Сталіна з повагою і симпатією ставляться майже 50% росіян – це рекордний показник за останні 16 років.
І хоча Кремль офіційно не займається пропагандою Сталіна, проте вся зовнішня і внутрішня політика Путіна скерована на продовження сталінських традицій у нових умовах. Характерно, що Чечня Рамзана Кадирова, на відміну від сусідньої Інгушетії, не приймала подібних рішень по Сталіну, хоча чеченці не менше постраждали під час депортації, ніж інгуші.
Однак це суттєве протиріччя (коли частина країни культивує Сталіна, а частина вважає його тираном і вбивцею) в принципі, може стати тими краплями, котрі підточують камінь російського самодержавства.
Коментарі для «Вголосу»
Сергій Дацюк, філософ
Forbes аналізує економічну ситуацію. І в цьому плані в історії Росії вже не раз бувало так, що країна в руїнах, а в політичному плані з нею нічого такого не відбувається. Тож це не означає, що навіть якщо спрацюють усі чотири описаних Forbes чинники, з Росією щось станеться. У них більш серйозна проблема: організація мислення.
Давайте так – кому буде краще, коли Росія досягне усіх цих речей і піде війною на якусь європейську країну? Коли всі чотири чинники спрацюють – хіба буде легше?
Зрозумійте – в Росії життя людей не варте нічого. Там голод може бути, і при цьому війна. Forbes аналізує з точки зору традиційного західного громадянина: якщо йому непереливки – то він іде воювати. У Росії це не так, скоріше – навпаки. Ситуація погана, а люди йдуть на війну. Згадайте 1941-й: країна після репресій, взагалі економічна ситуація бажає кращого, збройні сили в жахливому стані, набагато гірше, ніж, скажімо, зараз. І нічого – пішли й воювали.
Економічний спад, який аналізують журналісти, у Росії може тривати від 10 років і більше. Це не призводить до жодних наслідків.
От чому сталася перебудова? Тому що у верхах визріло розуміння, передумови необхідності перебудови. Якби не з'явився Горбачов, то ще років 20-30 СРСР би існував приблизно в тій же ситуації. Запас ресурсу був, можна було витискати і витискати.
На цей раз усе серйозніше, і можна навіть дещо прогнозувати. Так, до 2022 року бензинові автомобілі практично перестануть випускати. Нові авто на іншому паливі з’являться насамперед там, куди Росія продає свою нафту. Нафту і ці авто вдасться втюхати в Китай, ще кудись. Але загалом падіння заробітків на продажу нафти буде колосальним.
Тому можна сказати, що початок 20-х років ХХІ століття – це для Росії економічних крах, якщо не зміниться політика. А то все, що описав Forbes – цікаво, але не принципово. Якщо ж гроші за нафту перестануть надходити – оце буде проблема.
Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»
Деяка стабілізація на світовому нафтовому ринку ($50+ за барель) дозволила російській економіці також стабілізуватись на певному рівні. Хоч це не дає попередніх доходів, плюс санкції, але певна стабілізація відбулась. Отже, санкції гальмівного характеру для російської економіки не смертельні.
Коли конав Радянський Союз, усе теж виглядало з точки зору статистики цілком прийнятно. Плани приймались, реалізовувався цілий ряд програм. Тож розпад СРСР був наслідком комплексної дії цілого ряду факторів, кожен з яких сам по собі не ніс катастрофічних наслідків для Союзу. Але в сукупності це дало такий кумулятивний ефект. Як правило, таким поштовхом є певні політичні процеси. Враховуючи, що Росія повернулась до фази пізньорадянського авторитаризму, ми можемо не бачити певні процеси, проте, вони визначають ту точку крихкості, яку Росія в 2017 чи 18 році може не подолати.
Тому нинішня метастабілізація не означає, що пік проблем для РФ пройдено. І попри традиційну критику путінською Росією Сполучених Штатів – що вони багато років перевантажили себе геополітичними проблемами (Афганістан, Ірак, Близьких Схід, перед тим – Балкани), зараз Росія йде тим самим шляхом. Вона вже перевантажила себе низкою геополітичних проблем, які вона або сама спровокувала, або втрутилась в силу тих чи інших мотивів. І вона продовжує – у 2016-му були Чорногорія, Південний Кавказ, Молдова.
Росія ніби розширює свій геополітичний порядок денний, будучи переконаною, що зараз Захід як ніколи роз’єднаний і слабкий, не здатний адекватно реагувати. А Росія, попри всі внутрішні проблеми і зовнішні складнощі може рухатись далі, і її ніхто не зупиняє. Її ніби гальмують, але, мовляв, потрібно зробити останній ривок та здобути певні геополітичні переваги. А тоді – «покажемо всім Кузькіну мать!».
І ми бачимо по ситуації в Лівії – там Росія, як свого часу і в Сирії, позначилась із серйозними намірами. Паралельно намагається не тільки тиснути на противників, але субординувати і навіть провести більш жорстку політику щодо найближчих сусідів та союзників – зокрема, Білорусі. Але Росія за своїм потенціалом – не Сполучені Штати, тим більше за ВВП, який на третину скоротився після падіння цін на нафту.
У цьому контексті ота непомітна поки точка крихкості може настати як цього року, так і в найближчі роки. Ті турбулентності, які є і в Європі і в цілому світі, а також запаморочення від окремих геополітичних успіхів може зіграти з Росією злий жарт. Ми бачимо, що Росія геть не байдужа до процесів, які зараз відбуваються в Німеччині, Франції, Італії. Вона намагається не просто спостерігати чи використовувати, але й активно впливати. Ми бачили це на прикладі США – через технології кібервтручання і т.д. Тож вони швидко (і я б сказав катастрофічно для них) перевантажують свій порядок денний серйозними питаннями, на які в них просто не вистачить ресурсів.
Гіпотетично, можна вести дві війни низької інтенсивності – в Україні і в Сирії. Але на грані вибуху зараз Південний Кавказ, де Росії доведеться теж втручатися – мається на увазі Нагірний Карабах.
Ситуація в Молдові, де Росія роздмухала і по суті сприяла приходу до влади проросійського президента, але це не стабілізувало ситуацію. Ми бачимо, що відбувається на Балканах зараз, у Боснії. І спроби розкачати ситуацію в Сербії також. Усе це потребує уваги, ресурсів, зусиль. І перший такий серйозний збій відбувся саме на Балканах, в Чорногорії. Попри те, що все ретельно готували, сталось не так, як гадалось. Та й ситуація в Сирії далека від фіналізації, попри всі переможні заяви. Плюс – Москва намагається активізувати свої зусилля в Лівії, щоб і там, враховуючи радянське минуле, встановити особливі відносини і відновити свій контроль.
З Іраном ситуація дещо інша: що могли – отримали (базування для російської авіації). Іран і Росія щодо нафти та газу є конкурентами. РФ не потрібні зайві ресурси на світовому ринку, де і без того профіцит. Тож при видимому партнерстві Росія робить усе, аби вуглеводні з Ірану через Сирію не потрапили до Середземного моря і не відправились кудись у Європу. І тут також назріває конфлікт інтересів. Одним словом, чорна хмара з бискавками та перунами вже підходить до Москви. Чим завершиться ця гроза – невдовзі побачимо.
Юрій Пелих, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ