Українофобство серед польського населення
Хронологія антиукраїнських випадів стала загрозливо щільною. 17 січня 2016 року у місті Кутно, що у Лодзькім воєводстві, група озброєних молодиків увірвалась у будинок, де мешкають українці та почала бити наших співгромадян, вигукуючи при цьому «Польща для поляків». До речі, у цьому ж місті за три дні до інциденту були закидані камінням дві українки. Далі - у травні 2016 року, на українському військовому кладовищі в селі Пикуличі поблизу Перемишля були сплюндровані могили воїнів УПА. За інформацією Об’єднання українців у Польщі (ОУП), вандали прикріпили на надмогильні плити скляні рамки з написами про поховання в цьому місці «бандерівських бандитів, звірячих катів, які вбивали невинних польських жінок та дітей».
Інший інцидент трапився у червні цього року, коли у Перемишлі відбулася спроба перешкодити процесії греко-католиків і православних, які після панахиди за Січовими стрільцями йшли із собору на місцеве військове кладовище. Польські молодики штовхали учасників процесії, намагаючись зірвати їхню ходу. Із собою нападники принесли транспаранти: «Бандерівці і їх прихильники - геть із Польщі», наголошуючи на тому, що «упівці» вбивали поляків під час Волинської трагедії.
Що ж до Волинської трагедії, якою зараз так активно маніпулюють поляки: у липні Сейм Польщі проголосував за резолюцію «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА». Фактично, ця ухвала означає визнання подій на Волині 1943 року геноцидом польського населення.
Проте на цьому тема «геноциду» польського населення на українських етнічних землях не закінчилась. Далі був знятий скандальний фільм Войцеха Смаржовського «Волинь», профінансований за рахунок державного бюджету Польщі, в якому нібито УПА жорстоко вбивають польських жінок та дітей. Так, голова Держкіно України Філіп Іллєнко наголосив, що даний фільм показує радянських партизан, як людей, які рятувати поляків від свавілля та жорстокості українців.
«У фільмі злочини гітлерівців та совітів виглядають значно менш варварськими порівняно з методами, якими українські селяни вбивають поляків – якщо німці лише вішають та розстрілюють, то українці здирають з людей шкіру живцем, відрізують голови, палять дітей, зав'язавши їх у снопи жита, виколюють очі, патрають жінкам животи тощо»
Даний фільм на думку Іллєнка провокуватиме тільки взаємну ненависть між поляками та українцями:
«Значну частину фільму присвячено створенню цілком однозначного образу українських націоналістів. Тут все просто – Бандера вже в першій сцені ставиться на одну ланку з Гітлером, всі звірства вчиняються під вигуки гасел «Слава Україні! Героям Слава!», «За вільну Україну», «Слава нації!» тощо. Для підсилення драматичного ефекту у фільмі постійно цитується Декалог українського націоналіста. Більшість точок Декалогу скандують бійці УПА, зображені у лихих відблисках вогню на жорстоких обличчях з фанатично витріщеними очима»
До речі, за словами голови Держкіно, даний фільм користується неабиякою популярністю серед польської молоді, а через ажіотаж квитки на нього купити часом просто неможливо.
Натомість усіх, хто незгоден з головною думкою фільму «Волинь», що українські націоналісти – це нелюди та вороги, у Польщі просто вважають «бандерівцями», написав журналіст Олег Базар:
«Екс-депутат Європаламенту від Польщі, історик Павел Коваль дозволив собі деякі критичні зауваження щодо фільму «Волинь» (який загалом він оцінив стримано-позитивно) і тут же був названий «бандерівцем» (мабуть найгірше звинувачення у нинішній Польщі), а щодо теми Волинської трагедії тим більше. Розігріте правими середовищами, а особливо фільмом, польське суспільство зараз не здатне не те що сприймати - просто почути українську позицію. Формула примирення «пробачаємо і просимо пробачення» відкинута в односторонньому порядку і ніякі слова про прощення не приймаються – «українці-різуни», які всі як один на колінцях мають покаятися перед «святим і божим польським народом»
Цей фільм має зруйнувати ілюзію про Польщу, як «адвоката України у ЄС» та показати загарбницькі настрої Польської Республіки, вважає депутат Київської міської ради Олег Бондарчук, який у «Facebook» написав: « Цей фільм повинен українцям відкрити очі на наших сусідів поляків, щоб ми позбавились ілюзій з приводу поляків як наших «братів» чи адвокатів України в ЄС. Немає ніяких братів в міжнародній політиці. Є ситуативні союзники. І поки полякам вигідно нас підтримувати, вони будуть це робити. Якщо буде історичний момент для загарбання нашої території, вони це зроблять не вагаючись, як неодноразово робили у змові з москалями. Слабких ніхто не поважає. Україні в своїй зовнішній політиці і захисті національних інтересів потрібно брати приклад з Ізраїлю, держави, що всю свою сучасну історію знаходиться в оточені ворожих держав».
Українофобство серед польських чиновників
Думку депутата Київради підтверджує поведінка та слова євродепутата від Польщі, любителя політики Путіна, Януша Корвіна-Мікке, який вважає, що Україна є «справжньою загрозою для поляків», натомість Росія є природним союзником Польщі. Такі вислови, по суті, є загрозою державній цілісності України, адже, як доводить історія, саме Росія та Польща неодноразово між собою ділили Україну, власне на що і натякав польський депутат.
«Відбулися зміни в геополітиці і тепер нашим ворогом є Україна, а не Росія. Росія, як ворог нашого ворога, є нашим союзником. Завдяки тому, що існує Росія, Україна, котра має територіальні претензії до польських східних земель, мусить 4/5 своїх військ тримати на сході. Це для нас добре», – заявив він телеканалу Polsat.
Також новообраний сенатор від польської провладної партії «Право і справедливість», відомий історик Ян Жарін заявив, що українці не стануть повноцінною нацією без усвідомлення того, що Волинська трагедія була геноцидом польського народу, а Львів завжди був містом, вірним Польщі.
«Без Львова, міста, яке завжди було вірним Польщі, немає польського народу. На сьогодні це очевидно, хоча сучасні польські політики намагаються не згадувати про це», - стверджує політик ПіС.
Як коментував «Вголосу» політолог, директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран, маніпуляції польської сторони щодо Волинської трагедії найбільше вигідні саме Росії, яка зараз окупувала частину України.
«Що ж до російського сліду, то росіяни працюють з окремими екстремістськими і маргінальними групами в Європі, і це не секрет, тому я не виключаю що на окремих польських політиків Росія має вплив, але я не думаю, що ця країна настільки впливова, щоб маніпулювати Сеймом. Інша справа – Росія інформаційно використає це і буде усіляко роздмухувати цю історію про Волинську трагедію, щоб дискусія між українцями і поляками була продовжена, бо для них це дуже важливе стратегічне завдання»
Чому «адвокат» України в Європейському Союзі так стрімко перетворюється із дружньої країни на потенційного ворога?За яких обставин Польща може напасти на Україну та якими будуть наслідки? Про це кореспондент «Вголосу» поспілкувався із військовим експертом Олексієм Арестовичем, екс-працівником Генштабу Олегом Ждановим та заступником голови київської «Просвіти», старшим викладачем НУ «Києво-Могилянська академія» Олексієм Курінним.
Чому в Польщі дедалі активніше розпалюють національну нетерпимість до українців?
Олексій Курінний: Поляки й справді розпалюють міжетнічну ненависть до українців, натомість в Україні здійснюється політика «заколисування» - мовляв, це все внутрішні польські інтереси, вони ніяким чином не впливають на зовнішні партнерські стосунки із Польщею, мовляв, наші зовнішні інтереси мають переважати внутрішні питання та питання історичної пам’яті. Однак поляки все активніше здійснюють антиукраїнську діяльність. Зокрема у Сеймі була ухвалена резолюція з формулюванням, що українці знищували не лише волинських поляків, а й чехів, румунів та інші національності, що є абсурдом, який популяризує якусь шизофренічну реальність. Адже деякі національні меншини, яких поляки вважають нещадно вбитими українцями на Волині, просто там не жили.
Неадекватно було сприйнято польською стороною, зокрема і провладною верхівкою, заяви українських громадських діячів та науковців, зокрема Володимира Василенка, пана Скіпальського, представників «Просвіти», які під час однієї з прес-конференцій заявили, що ініціативи поляків не сприятимуть порозумінню, бо насильницькі дії були з обох боків і в Україні вони не мали характеру навмисного знищення поляків, бо це був самозахист. При цьому польськими ініціативами дуже активно користуються російські пропагандисти, вони буквально чатують на висловлювання українців щодо Волинської трагедії. Зокрема російські ЗМІ вирвали з контексту моє висловлювання, де я зазначав, що ми маємо захистити інтереси українського населення в Польщі, створити умови для їхнього самовизначення, а це було сприйнято, як те, що Україна має територіальні претензії до Польщі. Зрозуміло, що це російська ініціатива...
Олексій Арестович: Волинська трагедія була з обох сторін: десятки тисяч поляків із «Армії Крайової» вбивали й українців. Але у нас є сусід, країна-агресор, яка дуже любить цю тему роздмухувати. Росія проводить велику інформаційно-стратегічну операцію по ізолюванню України від найближчих сусідів. І вона це проводить і в Румунії, і в Польщі роздмухуючи таким чином міжнаціональний конфлікт та антиукраїнські настрої. Якщо ви пам’ятаєте, був у Партії регіонів такий комуняка, як Вадік Колісніченко – це він ще у 2009 році поїхав до Польщі, щоб розпочати там розповідати, що от «волинська різанина, українці мають покаятися». Цей конфлікт розпалювали дуже давно, зараз ми бачимо, що у Польщі є багато російської агентури, це помітно з того, що коли вбили президента Польщі Качинського, то їхня попередня влада сховала докази російської причетності до трагедії, лише теперішня влада цим розслідуванням займається. Також Польща побіжно дуже багато років існує у складі Російської імперії, а тому вплив РФ на цю країну є активний і він використовується для того, щоб періодично розривати Україну.
Чи вимагатимуть поляки якусь матеріальну компенсацію, якщо події на Волині на міжнародному рівні таки визнають геноцидом?
Олексій Курінний: Вимога до України виплачувати Польщі компенсацію за так званий геноцид поляків на Волині – це буде наступний крок з боку поляків після того, як вони проведуть ідеологічну роботу серед свого населення. І в теперішніх умовах це виглядає більш, ніж реально, бо в цьому випадку поляки копіюють поведінку єврейського народу щодо Голокосту. Можуть бути ще майнові претензії, зрозуміло, що на теперішній території України є значна частина майнової власності поляків. Натомість для України зараз це є неприйнятним, бо по-перше, з технічного і економічного аспекту це буде вкрай важко зреалізувати. І саме це остаточно зможе підірвати українсько-польські стосунки.
Польські сенатори, політики неодноразово заявляли про територіальні прететензії та відновлення меж польського кордону до тих ліній, якими вони були після Першої світової війни та до подій 1939 року: чи наважаться поляки на окупацію Західної України?
Олег Жданов: Громадяни Західної України добровільно не хочуть повертатися під протекторат Польщі, про це свідчить настрої населення у Львівській та Волинській областях. Чому? Бо у Польщі умови роботи та умови контролю за громадянами значно жорсткіші, ніж в Україні. Наші звикли дихати вільно. Разом з тим – це повністю допустимий варіант в плані того, що Польща захоче повернути собі контроль над кордоном зразка 1939 року. Але у Польщі зараз зв’язані руки через рамкові договори із ЄС та НАТО. А це такі угоди, які в першу чергу унеможливлюють територіальні претензії до країн-сусідів, а тому за таких умов навряд чи Польща зможе піти війною на Україну.
Олексій Арестович: Я не виключаю різних сценаріїв розвитку подій, але зараз Польщі Україна потрібна набагато більше, ніж Україні Польща. Якщо в них усе дійде до істерики та вони відверто «нарвуться» навіть на військовий конфлікт з Україною, то з нашим бойовим досвідом полякам так перепаде від українців, що вони і забудуть про свої претензії та будь-яку агресію щодо України, тому я б за це не турбувався. При тому Польщі доведеться вийти з НАТО, бо її партнери по блоку не дозволять полякам окупувати іншу державу. Найближчим часом, десь до п’яти років, можливі хіба окремі нападки з боку праворадикальних партій, але на території України вони будуть безсилі.
І все ж: якщо Польща таки нападе на Україну, якими будуть наслідки?
Олексій Арестович: Ми їх дуже просто переможемо, бо у нас є бойовий досвід стримування російської агресії. Навіть, якщо проаналізувати співвідношення сил, то у нас армія все ж чисельніша. Тому, якщо вони висунуть претензії, то, думаю, наші ЗСУ з ними покінчать з превеликим задоволенням. Навіть якщо поляки спробують застосувати якусь гібридну війну проти нас, ми їх повернемо до їхнього кордону за лічені години. Якщо ми росіян зупинили і періодично знищуємо їхню регулярну армію на Донбасі, то з поляками буде ще простіше. І це при тому, що Польщі доведеться вийти з НАТО, бо її партнери по цьому блоку не дозволять полякам окупувати іншу державу.
Олег Жданов: Справді, окупація Західної України можлива лише тоді, коли Польща вийде з НАТО та ЄС, що зараз в принципі важко уявити. Далі – Польща після вступу в ЄС закрила безліч стратегічно важливих підприємств, у них із Європою зв’язки надзвичайно міцні, а тому полякам буде непросто.
Гіпотетично можна передбачити, що Військо Польське піде війною в Україну і займе позиції по лінії кордону 1939 року, який був встановлений після Першої світової війни. Хоч тут варто не забувати, що до розпаду Австроугорської імперії кордон між Польщею та Україною був в рамках цієї імперії такий же, як зараз. Проте польська армія набагато сильніша за українську. По-перше, вона зараз складається із 150 тисяч людей, а це не мало. Вона повністю навчена та орієнтована на стандарти НАТО: 100% стрілецького озброєння у поляків є новим, більше 50% їхньої важкої артилерії вже переозброєно за стандартами НАТО. А тому на сьогоднішній день Військо Польське є доволі боєздатною армією. Якщо вона отримає наказ окупувати територію України до річки Збруч, то вона здатна це вирішити без зайвих проблем. Навіть з урахуванням того, що в Української армії є досвід бойових дій, але Україна зараз не підвищує боєздатність нашої армії, а навпаки наші чиновники роблять усе, щоб вивести її на рівень 2013 року. Теоретично для окупації Польщею Західної України потрібно провести лише одну спецоперацію, на яку піде від 2 до 5 діб, і це з урахуванням окупації великих міст. А якщо йти просто за планом Гітлера часів Другої світової, то вклинитись до Збруча вони можуть протягом 2 діб, вибудувати там лінію оборони і здійснити вже звідти зачистку території
Наскільки жорстким може бути опір таким діям з боку населення?
Олег Жданов: Перша хвиля окупації є несподіваною і вона психологічно не передбачає спротив з боку місцевого населення, а якщо це подати як визволення, то навіть проукраїнське населення Західної України в більшості випадків поляків вітатимуть. От пам’ятаєте Донбас? Місцеве населення падало під гусениці українських танків, не пускаючи туди свою ж армію, кричучи, що ми Росія. А тут може виникнути аналогічна ситуація, не дивлячись на проукраїнські настрої. Тут може спрацювати пропаганда, мовляв: «ура, так ми станемо частиною цивілізованого світу, будемо в Євросоюзі, буде безвізовий режим, наша влада погана – на першому етапі це може викликати саме такі настрої серед місцевого населення. Щодо партизанського підпілля, то все залежатиме від дій Війська Польського: якщо після нього зайде поліція чи нацгвардія, яка почне зачистку території, то, повірте, вони повбивають усіх незгодних. Так, з нашого боку будуть диверсійні групи, будуть теракти, але це буде відбуватись вкрай локально. Звісно, дай Боже, аби до цього не дійшло.
Марія Чижевська, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ