Насіров, Онищенко, Артеменко. Трохи скоріше був Едуард Ставицький, екс-міністр енергетики, а 19 років тому – екс-прем’єр Павло Лазаренко. Усіх їх об’єднує той факт, що окрім паспорта громадянина України, вони отримали ще й паспорти інших країн. Окрім «панамця» Лазаренка, який з 1999 року втік до США і відсидів у тамтешній буцегарні, ще одним потерпілим «колекціонером паспортів» виявився Андрій Артеменко.
Схоже, Артеменко, якого цими днями позбавили українського громадянства та депутатського мандату, просто не встиг. Йому забракло часу і сил «продавити» до розгляду власний законопроект, який… узаконював подвійне громадянство в Україні. До речі, не виключено, що цей документ був би підтриманий у парламенті, адже попри публічний осуд, чимало українських посадовців (називались навіть цифри 60-70%, хоч перевірити це нереально) таки тримають під рукою «про всяк випадок» паспорт іншої країни.
Тим не менше, як уже писав «Вголос», спершу президент Порошенко своїм указом позбавив Артеменка громадянства України. А 16 травня уже Верховна Рада позбавила його і мандату народного депутата – адже парламентарем не може бути негромадянин України. Щоправда, Артеменко збирається у Вищому адмінсуді доводити, що його громадянство України президент припинив незаконно.
Прикметно, що голову ДФС Романа Насірова глава держави ніякими своїми указами (один з небагатьох механізмів для цього) громадянства не позбавляв. Хоча головний фіскал, окрім паспорта України, має (як заявило НАБУ) ще й громадянство Угорщини та Великої Британії. І нічого, наразі керує далі.
Не позбавили українського громадянства і нардепа-втікача Олександра Онищенка – є версія, що це зроблено для того, аби не втратити українську юрисдикцію над ним і не позбутися фігуранта гучної справи.
Хто колекціонує паспорти
Питання подвійного громадянства має кілька аспектів – залежно від того, хто цими паспортами володіє. Йдеться, зокрема, про українських чиновників та можновладців, мешканців прикордонних територій та нацменшин, а також емігрантів з України, які переїхали на постійне проживання до іншої країни й отримали там місцевий паспорт (залишивши собі український). А ще є мешканці окупованих територій – Донбасу і Криму, принаймні у частини з них ще залишилися українські паспорти.
Конституція і Закон про громадянство кажуть, що ми вільні у своєму виборі, і навіть якщо українець набув громадянства іншої держави, то у правових стосунках з Україною він визнається лише українським громадянином.
І цим своїм правом вибору вже декілька років активно користуються мешканці Буковини та Закарпаття: власників паспортів Румунії та Угорщини там вже десятки тисяч. Урядовий сайт Угорщини, зокрема, повідомляв, що у лютому 2015 року майже 94 тис. закарпатців отримали угорські паспорти. І з того моменту ця цифра лише зростала. До слова, угорськомовна спільнота Закарпаття сягає 150 тис. осіб – навряд чи ми сильно помилимося, припустивши, що переважна більшість з них до українського додала і угорський паспорт.
Схожі процеси відбуваються й у сусідніх регіонах: румуни залюбки дають свої паспорти мешканцям Чернівецької області, а на Львівщині та Волині власники карти поляка хоча й залишаються українськими громадянами, проте є фактично потенційними мігрантами – переїхавши до Польщі, вони отримають там чимало преференцій та без зайвих перешкод можуть здобути польське громадянство.
Небезпека криється і в тому, що навіть точних цифр щодо видачі іноземних паспортів українським громадянам немає. А їх власники «засвічуються» хіба що випадково – як це сталося із заступником мера міста Чоп Оскаром Балогом. Однак після того, як в мережі з’явилося відео пред’явленням чиновником угорського паспорта при перетині кордону Балог потрапив на розмову в СБУ, після чого написав заяву на звільнення з посади.
Свою «паспортну» інтервенцію Угорщина вже пробувала конвертувати у якісь політичні дивіденди: прем’єр Орбан пропонував президентові Порошенку укласти двосторонню угоду про подвійне громадянство етнічних угорців в Україні. І в цьому не було б небезпеки, якби паралельно у Закарпатті не почали лунати заклики до утворення етнічних автономій. Тож відповіддю наразі стала фраза міністра закордонних справ Павла Клімкіна: доки Україна перебуває в стані війни з Росією, наявність подвійного громадянства в країні неприпустима. «Ми не хочемо відкривати цю скриньку Пандори. Проте мова не йде про покарання», - зазначив Клімкін.
Насправді проблема є глибшою ще й тому, що Україна воліє закривати на проблему очі замість того, аби пропонувати якісь способи вирішення. «Це може бути угода про статус громадян і визначення тих зобов’язань, які громадяни матимуть перед Україною і перед Угорщиною. Ситуацію треба вирішувати швидко, бо законопроект про зміни до закону про громадянство вже у Верховній Раді», – застерігає доктор політичних наук, доцент Ужгородського національного університету.
Ті закарпатці, які отримують угорські паспорти, роблять це не тому, що відчувають лояльність до Угорщини. Вони хочуть їздити в Європу, працювати там, і багато хто цим користується, розповіла Мирослава Лендьел в інтерв’ю «Радіо Свобода». «Якщо не буде чіткої позиції з цього питання, явище буде розростатися. І ми також не знаємо логіки, чому цей законопроект був запропонований саме тепер з боку президента. Я б відклала розгляд законопроекту, щоб обговорити питання у колі експертів і провести якісь перемовини з угорською стороною. Різкі кроки можуть нашкодити», – резюмувала вона.
Що хочуть змінити в законі
В результаті депутатсько-президентської активності станом на середину березня у парламенті було зареєстровано чотири законопроекти, якими пропонувалось внести зміни в законодавство і врегулювати питання щодо подвійного громадянства. Один із цих документів готував Андрій Артеменко, і він якраз передбачав узаконення можливості мати кілька паспортів.
Решта проектів, у тому числі й президентський, передбачали пришвидшення і спрощення процедури позбавлення громадянства України у випадку, коли людина добровільно отримувала громадянство іншої держави. Свій проект – як не дивно, також проти подвійного громадянства – подали навіть оппоблоківці Бойко (у котрого була нерухомість в Росії) та Вілкул. Не було в парламенті хіба що повної злагоди у питанні, чи стосуватимуться ці норми виключно чиновників, чи усіх громадян України.
Пікантність ситуація полягає в іншому: після внесення цього законопроекту Порошенко визначив його як невідкладний, його навіть вносили до порядку денного. З того моменту минуло два місяці, але до розгляду так справа і не дійшла. Чи то на Банковій побоюються, що депутати-таємні власники іноземних паспортів не підтримають президентську ініціативу. Чи вирішили, що зараз питання можна не педалювати, а, може, там традиційно тривають торги за якісь більш важливі питання в обмін на «зливання» цього – достеменно не відомо.
Тим не менше, Порошенко на прикладі позбавлення громадянства Артеменка і Саші Боровика продемонстрував, що він у змозі вирішити питання подвійного громадянства і в межах нині чинного законодавства. Щоправда, про гостей із сонячної Грузії, які пришвидшено отримали українське, але так і не залишили грузинське громадянство (а разом з ними і американки Яресько і Супрун, литовець Абромавічус) президент воліє не згадувати.
Політичною клоунадою назвав президентський проект закону про врегулювання подвійного громадянства юрист, експерт Центру політичних студій та аналітики Олександр Леменов. «Якби Порошенко хотів врегулювати цю сферу, то тиснув би на підвищення прозорості цього напрямку реформ. Наприклад, зобов'язавши публікувати у відкритому реєстрі публічних службовців, який, до речі, досі не створений, інформацію про кількість громадянств разом з іншими даними», - підкреслив він. Зазначивши також, що заборонами це питання не вирішити, оскільки заборони лише породжують додаткові правопорушення.
Світова практика
Сьогодні країни Європи в питанні подвійного громадянства поділяються на чотири групи, стверджує співзасновниця мережі Global Ukraine Віолета Москалу.
Найчисленніша з них (18 країн) дозволяє подвійне громадянство всім, друга і третя групи (разом це 13 країн) дозволяють з певними обмеженнями. І тільки три країни ЄС забороняють подвійне громадянство в будь-яких його проявах – це Австрія, Литва і Естонія.
Отже, законодавство ЄС не передбачає зобов'язання закріплення подвійного громадянства.
Поправки, які вступили в силу з 1 жовтня 2013 року у Латвії, передбачають можливість збереження латвійського громадянства для громадян, які отримали громадянство іншої країни-учасниці ЄС, Європейської асоціації вільної торгівлі або НАТО, а також Австралії, Бразилії, Нової Зеландії, ряду інших країн, або за умови отримання дозволу латвійського Кабміну.
З 15 серпня 2012 року Польща дозволила подвійне громадянство та спростила надання його іноземцям. Новий закон скасував правило, згідно з яким кожен, хто хотів отримати польське громадянство, повинен був відмовитися від свого попереднього. Також і Чехія з 1 січня 2014 року дозволила подвійне громадянство.
Естонія як країна, що надто оберігає свою незалежність, забороняє подвійне громадянство. Проте воно існує: громадяни, які отримали громадянство Естонії за народженням, не можуть бути його позбавлені (ч. 3 ст. 5 закону про громадянство). Це дозволяє їм, на законних підставах, мати подвійне громадянство, хоча фактично законом це заборонено. А з 1 січня набула чинності поправка до законодавства Естонії, яка дозволяє дітям негромадян з народження отримувати естонське громадянство. Діти зможуть мати подвійне громадянство до 21 року, після чого від одного на вибір потрібно відмовитися.
Червоним позначено країни, в яких подвійне громадянство заборонене.
Коментарі для «Вголосу»
Юрій Щербак, колишній посол України в США та Канаді, письменник, науковець
Потрібно виходити з того, що громадянство повинно бути одне – українське. Бувають винятки - коли людина потрапляє до Ізраїлю чи до США, не втрачає українське громадянство та набуває інше. Таке трапляється, але робити з цього масове явище, коли політична еліта країни має паспорти інших держав – це ганьба-ганьбище! Це неприпустимо: у країні, яка воює із зовнішнім агресором, деякі люди мають подвійне чи й потрійне громадянство, у тому числі й країни-агресора, тим самим зневажаючи власне українське громадянство. Або ви – громадянин України і працюєте на неї, віддаєте усі сили, або відмовляйтеся від українського громадянства і можете собі їхати куди завгодно.
Дуже небезпечним є так зване громадянство національних меншин, особливо у прикордонних регіонах. Коли йде така пенетрація (проникнення, - ред.) з сусідніх країн, вони таким чином собі готують грунт для можливого вповзання і захоплення тих земель, які вони вважають своїми. Це також неприпустимо! І не треба іти на такі ліберальні заходи – що нехай собі цілі райони мають угорське чи румунське громадянство, оскільки це виклик національній безпеці України.
Ми прекрасно знаємо, як німці робили в 1936-38 роках, коли вони захоплювали території. І, власне, працювали на те, що були громадяни Німеччини у різних країнах, які активно служили їм. Ми пам’ятаємо, як росіяни використовували п’яту колону в Криму і на Донбасі, щоб захопити ці території. Тому тут повинне бути дуже серйозне і принципове ставлення, а не таке подвійне, амбівалентне, яке ми зараз бачимо.
Те, що спершу планують взятися за чиновників із подвійним громадянством, можливо, правильно. Це перший крок. Тому що хто вирішує долю України – це чиновники, ці політичні діячі, які сидять у Верховній Раді, Думаю, що спочатку треба убезпечити цей фронт. Аби там не було сформовано п’ятої колони якоїсь держави. І взагалі, щоб не було тих багатопаспортників, як ми це бачили.
А потім треба думати далі. Бо звичайні громадяни, які живуть на прилеглих територіях до інших країн, і отримують їх паспорти – це теж небезпечне явище. Уявімо собі, що у Харкові половина міста має російські паспорти – це ж буде жахлива загроза нацбезпеці, тому що ми розуміємо, що там сформована «п’ята колона». Адже людина просто так не буде собі заради колекціонування брати паспорт, а лише з певною метою. І є мета у тих держав, які розповсюджують свої паспорти на інших територіях.
Коли я був послом у Канаді, в Америці, до нас приходили люди, які приїхали з України. У них зберігалися українські паспорти, а вони вже там отримували канадські, ставали громадянами. Але ці люди здебільшого не становили небезпеку для України, хоча були, звісно, й інші – але таких небагато.
Коли ж це набуває масового характеру, особливо серед політичних кіл, тут треба рішуче боротися. І я вітаю ці кроки, тому що війна примушує нас більше думати, дбати про національну безпеку, інакше ми її програємо. Адже проти нас застосовуються методи гібридної війни, методи захоплення душ, і навіть не територій, а певних ареалів проживання, і це дуже небезпечно.
Дмитро Корчинський, громадський діяч
Це зло, жодного подвійного громадянства не повинно бути. Громадянство має бути одне.
Простих громадян у нас немає. Сьогодні за певних обставин прості громадяни можуть загрожувати або навпаки – формувати ситуацію позитивно більше ніж чиновники. Тому небезпечно, коли навіть прості громадяни мають подвійне громадянство. Тобто, можуть впливати на ситуацію. Адже надання громадянства якимись країнами-сусідами – це спосіб промоції їхньої політичної позиції тут в Україні.
Коли, скажімо, Угорщина чи Румунія надає своїм меншинам громадянство, вони пропагують тут власні меншини, які можуть качати ситуацію. Цього не повинно бути. І тим паче – Московія. Тому громадянство може бути тільки одне, бо Україна має втриматися. Бо ми не настільки сильними себе почуваємо, щоб дозволяти своїм громадянам отримувати інше громадянство, а отже, прив’язувати їх до волі урядів інших держав.
Держава і активна меншість повинні зараз нав’язувати свою волю отій загальній ваті. Тобто, громадян України треба тримати в межах і примушувати до виконання їхніх громадянських обов’язків. І ось тут всякої толерантності повинно бути якнайменше.
Той же Насіров, хоча і стало відомо про наявність у нього громадянств інших країн, покараний не був, оскільки у нас немає кримінальної відповідальності щодо подвійного громадянства і приховування цих фактів. А воно повинно бути. У нас є купа посадових осіб, про яких точно відомо, що вони мають паспорти інших країн. І тим не менше, вони навіть не звільняються з посад.
Позбавлення президентом оцих от двох «мурзіків» громадянства (Артеменка та Боровика, - ред.) – це фактично перший випадок такого роду, тому це все потрібно поширювати далі. Хоча, знаючи, що такі питання,у тому числі й національна безпека та національні інтереси, турбують нашого главу держави в останню чергу, то скоріш за все, це довго не триватиме. Але ми б усі хотіли, щоб це тривало. І щоб була запроваджена кримінальна відповідальність за подвійне громадянство, за приховання інформації про інші паспорти і т.ін. Безумовно – потрібно позбавляти громадянства людей, які мають громадянство інших держав. Вони не повинні мати можливість голосувати, обіймати державні посади тощо.
Із грузинським десантом і їх українським громадянством – це була дурниця, і, як показала практика, нічого такого ексклюзивно доброго вони тут не зробили, та й зробити не могли. В України є достатньо потенціалу, щоб усі перетворення робити самостійно, не сподіваючись на громадян інших держав. Таких «фахівців» запрошувати не варто, тим більше, що зараз до чиновника основна вимога – це патріотизм. Навіть не професійні якості. Фаховість – загалом це важливо, але патріотизм – головніше. Щоб у людини усе ж був стримуючий чинник від того, щоб не продати цю державу нашим ворогам.
Юрій Сколоздра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ