Водночас підтримує такі настрої 150-тисячна угорська громада, яка мешкає на Закарпатті, й зовсім не проти офіційно стати громадянами Угорщини. Вони уже зараз вважають себе повноцінними угорцями й готові перейти у її склад цілими селами разом із нинішніми українськими територіями. Варто лише Угорщині кинути офіційний клич.
Українська влада, зі свого боку, наче не помічає ознак сепаратизму на Закарпатті й не робить жодних кроків для того, щоб виправити ситуацію. А дарма, бо вона у цьому регіоні за певних обставин зовсім скоро може вийти з-під контролю…
Принаймні про такі сценарії розвитку подій «Вголосу» розповіли військовий експерт Олег Жданов, письменниця, громадська діячка Лариса Ніцой та політолог-міжнародник Григорій Перепелиця.
Чи справді є підстави вважати, що Україна, зважаючи на політику Угорщини, може втратити частину своїх територій?
Олег Жданов:
Як це не прикро, але ситуація, яка виникла на Сході країни, може повторитися і на Заході. Адже Угорщина зовсім не проти повернути свої колишні землі. Виникає лише питання: у який спосіб вона цього домагатиметься. На пряме збройне втручання Угорщина навряд чи наважиться: підняти прапор і піти вперед може лише Росія з Путіним. А от ввести війська для захисту етнічного населення під якимось приводом – це справа інша. І умови Угорщині для такого кроку ми можемо створити самі.
Нашу країну доведено до такого стану, що скоро усі місцеві ради житимуть самі по собі. Варто тільки подивитись на те, що діється у Кропивницьому. А Волинська область з її бурштиновою мафією? У цих регіонах уже зараз триває відкрите протистояння державної машини і місцевих угрупувань. Це уже перші дзвіночки до початку громадянської війни. А коли у країні починається громадянська війна, саме тоді складаються умови для анексій територій з етнічним населенням.
Тому, якщо такий процес піде далі, то не тільки Угорщина претендуватиме на частину Закарпаття, а й Румунія – на шмат Чернівецької області. Та й інші наші сусіди долучаться до цього процесу.
Зазначу, що з точки зору військової потуги Угорщина має достатньо сил і засобів для того, щоб вирішити питання військовим шляхом. Угорська армія доволі боєздатна і добре озброєна. Вона становить близько 0,6% від кількості населення. Щороку в Угорщині витрачають на збройні сили 3% ВВП. Так що на сьогодні це не найгірша армія у Європі.
Чи не надто радикальний сценарій?
Григорій Перепелиця:
Справді, угорська доктрина дещо інша, але кінцева мета, загалом, така ж. Спочатку під гаслом захисту культурних прав і мови на Закарпатті, де компактно мешкає угорське населення, створять культурну автономію, яка потім переросте в політичну.
А далі, відповідно до європейських традицій і механізмів, проведуть референдум. Можу спрогнозувати його результати: 90% його учасників проголосує за вихід з України і возз'єднання з Угорщиною.
І якщо наша держава втрутиться у цей процес референдуму, то нічим хорошим це не закінчиться. Почнеться війна на два фронти й Україна просто цього не витримає. А Європа у цьому випадку скаже, що це внутрішній конфлікт в Україні.
Але такі результати можуть бути за умови, що угорська меншина уже відчуває себе повноцінними громадянами Угорщини, а не України?
Григорій Перепелиця:
Це справді так: вони саме такими й почувають! А як інакше можна розцінити той факт, що переважна більшість населення не знає української мови! Також вони не служать в армії, не мають ніякого громадського обов'язку перед державою. Натомість вони мають угорське громадянство, отримують соціальну допомогу, пенсії. Вони користуються угорськими безвідсотковими кредитами та грантами на ведення бізнесу. До цього додам, що Угорщина вкладає ці гроші, як у свою країну, як у частину своєї території.
Тобто ця група населення тільки залишається в українських державних кордонах. А більше її нічого не поєднує з Україною. Тому, як тільки виникне найменша можливість відділити цю територію – вони не вагатимуться. Вони сплять і бачать себе у складі Угорщини.
Так що ця ситуація є дуже небезпечною: і наша влада, на жаль, її недооцінює. Про що, думаю, ще пошкодує.
Олег Жданов:
Як це не прикро, але цілком годжуся із тим, що в районі Берегово та Виноградова, як то кажуть, витають сепаратистські настрої. Причому давно: я ще на початку 90-х років служив на Закарпатті, так ще тоді у селах Берегівського району у сільрадах висіли по два прапори – України та Угорщини. У школах основною мовою була угорська й усі розмовляли угорською. Вказівники та вивіски були угорською й українською. Так було і у 80-х. І це в часи тоталітарного СРСР!
А зараз, зважаючи на те, що угорські політики підігрівають далеко не проукраїнські настрої на цих територіях, то вони, звісно, посилюються. З часом вони посилюватимуться ще більше. Особливо, якщо Росія долучиться до цього фестивалю сепаратизму. Якщо у них зовсім не виходитиме на східному фронті, то Москва не пошкодує засобів, щоб розігріти сепаратистські настрої в етнічних групах на Заході України.
І це загалом може бути не тільки на Закарпатті. Це може бути й Південь України, і Південний Захід України, і Захід України. Говорю про землі Волині, територію Галичини. Тобто землями, які переходили неодноразово з рук у руки, «торгувати» можна запросто. Завжди існуватиме питання до людей: «Де ви хочете бути?». Та там, де краще живеться! От і все.
Лариса Ніцой:
У питанні сепаратистських настроїв ні угорцям, ні росіянам не треба особливо старатися. Ми це робимо самі. Ну як у нас не може бути сепаратистів, якщо ми їх самі вирощуємо з раннього дитинства. На Закарпатті діє близько 30-ти дитячих садочків, де навчання і виховання відбувається винятково угорською мовою. Працює майже 140 шкіл з угорською мовою викладання! Функціонує навіть кілька ВНЗ. Для порівняння: в Угорщині діє лише одна недільна недержавна школа з українською мовою. Одна! Батьки самі зорганізувалися і з величезними зусиллями її відкрили.
До речі, зовсім недавно відбувся круглий стіл, де були представники угорської й української сторін: обговорювали угорське питання в українському державотворенні. Там був присутній посол Угорщини. Його запитали, чому в Угорщині діє тільки одна недільна українська школа? На що посол сказав: в Угорщині українців нема.
І це справді так: українців в Угорщині розчиняють в тамтешньому суспільстві. У нас же навпаки – для угорської меншини створені надсприятливі умови розвитку. І їм, як на мене, дозволено надто багато незаконних і, водночас, дуже небезпечних для України привілеїв.
Яких саме?
Лариса Ніцой:
Подвійне громадянство, наприклад. Почну із того, що мати паспорти двох країн заборонено законодавством України. А на Закарпатті ледь не кожен угорець має два паспорти. Ніхто цього не приховує. А люди з подвійним громадянством – це вже, фактично, майбутні громадяни Угорщини. У разі будь-якого конфлікту – вони чітко стануть на бік Угорщини. Так що хочу нагадати нашій владі, що оці паспорти є прямою загрозою нашій державі.
Приблизно так само було в Грузії, а саме в Абхазії та в Осетії, потім в Криму – коли Росія видавала там свої паспорти. А потім прийшла, захопила ці території і сказала: «наших абіжают». Це досвід – і ми повинні робити висновки.
А наскільки небезпечним є факт, коли українські угорці з подвійним громадянством приходять до органів державної влади України?
Григорій Перепелиця:
Таких людей можна назвати колабораціоністами у владі, які за командою з Будапешту зроблять усе, що їм скажуть. Це політика Угорщини така: ввести якомога більше угорців у владні органи України. І з тим реально треба щось робити. В іншому випадку, ми дочекаємось того, що на Закарпатті повториться така ж ситуація, як у Криму.
У цьому контексті варто згадати Севастополь. Свого часу я керівників Міноборони та РНБО запитував: навіщо залишати російських військовослужбовців у Севастополі по закінченні їхнього терміну служби, а також давати їм пенсії і будувати для них житло? Навіщо дотримуватись угоди про соціальне забезпечення російських військовослужбовців?
Ніхто на це не реагував. Більше того, вони далі продовжували це робити. От і догрались: 90% населення Севастополя підтримали на референдумі Росію.
Лариса Ніцой:
А я скажу коротко: громадяни їхні, мова їхня, культура їхня, уже влада їхня і територія уже де-факто їхня. Щоб ці землі не стали угорськими де-юре, треба реагувати негайно. А почати потрібно з посадовців-порушників законодавства. Їх, як злочинців, треба негайно ловити, карати і садити у тюрми.
Угорщина веде схожу політику тільки стосовно України чи до усіх сусідніх держав загалом?
Григорій Перепелиця:
Така ж політика ведеться до усіх держав-сусідів. Але ж керівництво інших держав веде себе мудро. Усюди розуміють важливість вивчення державної мови. Бо усі сепаратистські настрої починаються саме з мови. А у нас українська мова, подумайте тільки, є не обов’язковою до вивчення у школах!
Наша влада досі руйнує духовні підвалини української нації і української держави заради захисту прав національних меншин. Скоро дійдемо до того, що таке, як з угорцями, діятиметься по усій Україні. Меншини не вивчатимуть мови, не служитимуть в армії, хотітимуть подвійного громадянства і мріятимуть вийти зі складу України.
І так станеться, якщо наша влада нарешті не визнає проблему і не візьметься за її вирішення.
У який спосіб це можна зробити і якими мають бути першочергові кроки?
Лариса Ніцой:
Я ще два роки тому била в усі дзвони щодо того питання. Почала із того, що скерувала листа до президента, під яким підписалося понад 2 000 громадських діячів та активістів. Просили небагато – зібрати нараду за участі Міністерств освіти, культури, спорту та інших гуманітарних установ із тим щоб розробити програму дій для поширення української мови та культури на Закарпатті. Через організацію різних фестивалів, книжкових ярмарок, виставок, різних атракцій.
Нам потрібно робити реформу освіти на Закарпатті - в плані кількості годин, навчального процесу українською мовою. І нам не треба нічого вигадувати – треба дотримуватись Конституції. Немає у нас за конституцією України територій, де не повинно бути державної мови. У нас влада ні за чим не слідкує. Тому треба міняти владу. А що з нею ще робити, якщо вона не стежить за виконанням закону. Геть з поля! Хай приходять інші, які будуть за цим пильнувати.
Олег Жданов:
Якби сьогоднішнє керівництво країни займалося питаннями державної політики, підвищенням рівня життя, соціальним захистом населення, створенням робочих місць, збільшенням ВВП на душу населення, то, повірте, жодних сепаратистських настроїв на жодних околицях нашої держави не було б. Тому що розвивалася б економіка, рівень життя б підвищувався і ніхто б не дивився по-сторонах і не думав би про те, що має зробити, аби йому жилося краще.
Тому єдиний спосіб уникнути західного фронту – обрання нормальної влади в Україні, яка дбатиме не про себе, а про народ.
Антоніна Курилишин, «Вголос»
В тему...
ІА "Вголос": НОВИНИ