Дошкільні й шкільні навчальні заклади в Україні чималу частку свого фінансування отримують не з державного бюджету, а з гаманців батьків своїх вихованців й учнів. Така традиція виникла ще в радянські часи і, схоже, укорінилася назавжди в колективній свідомості суспільства, стала його життєвою нормою. Чиновники, педагоги, батьки, вочевидь, розуміють, що так робити неправильно, однак не можуть або не хочуть позбутися цього ґанджу. Ба більше, привчають до нього своїх дітей, тобто деморалізують нові покоління українців.

Знайти в Україні школу або дитячий садок, у яких із батьків не взяли ані копійки, – завдання нездійсненне. У кожній такій установі системно збирають гроші для різних поточних потреб. У котрійсь із таких установ із дитини беруть 100 гривень, в іншій – 200, а в столиці навіть і 1000. Окрім того, побори бувають ще диференційованими, залежно від платоспроможності батьків: у тому самому класі з учнів збирають різні суми.

У січні 2013 року, в час махрового розгулу «сім'ї» Януковича і К°, побори у львівських навчально-виховних закладах сягнули такого зухвальства і розмаху, що навіть незряча Феміда в особі львівської прокуратури врешті взялась опам'ятовувати сівачів доброго й вічного.

Після прокурорських перевірок фінансові апетити працівників освіти дещо зменшилися, але цілком їх не викорінили. Зате, як повідомило видання «Наші гроші. Львів», дехто з працівників прокуратури враз вирішив своє квартирне питання.

Марта Литвинюк, багаторічна керуюча справами виконкому, повідомила громадськість, що Львівська міська рада в межах своїх повноважень і компетенції надала квартири малозабезпеченим і багатодітним мешканцям, а також працівникам органів державного управління. У цьому випадку йшлося про забезпечення останньої категорії потребуючих, оскільки ще тиждень перед тим прес-служба Львівської міськради факт вирішення квартирного питання прокурорів коштом львівської громади заперечувала категорично.

Тандем львівських чиновників і працівників прокуратури на ниві освіти був настільки успішним, що вже в серпні того ж року голова міськради Андрій Садовий голосно заявив, що фінансові побори з батьків треба продовжувати. І мотивував свою заяву твердженням, що держава вже давно не скеровує з бюджету коштів для навчально-виховних закладів, що місцеву освіту доводиться фінансувати лише з місцевого бюджету. А тому в кожній школі повинен бути батьківський комітет, який зобов'язаний вирішувати поточні проблеми навчально-виховного закладу.

Садовий наполіг: «Місто інвестує в капремонти, замінює системи теплопостачання, будує нові котельні чи ремонтує дахи. А батьки роблять ремонти в самих класах, міняють вікна». А де вікна, там і двері, ремонтують підлоги і стіни у класах. За визначенням міського голови, «то є дуже якісна синергія». А тим фактом, що зазначена синергія має кримінальний відтінок, міський голова, вочевидь, уже мав підставу сміливо не перейматися.

Через три місяці відбулася Революція гідності, змінилося керівництво в країні, звільнилися деякі львівські чиновники, місцеві прокурори. Непорушним, наче єгипетський сфінкс, залишився лише львівський голова. Мимоволі виникло бажання дізнатися, чи зазнала корекції попередня парадигма «батьківської якісної синергії».

На інформаційний запит про надання публічної інформації щодо задокументованих фактів фінансових поборів із батьків, фінансового дефіциту бюджету навчально-виховних установ і створення при них відкритих банківських рахунків для контрольованої фінансової допомоги взялася відповісти Наталія Демкович, в. о. директора департаменту гуманітарної політики Львова.

Отже, у 2014-2015 роках батьки низки закладів зверталися зі скаргами на фінансові побори. У восьми закладах було виявлено порушення «Порядку отримання благодійних внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб». Десятьох встановлених винних осіб притягли до дисциплінарної відповідальності. Це були, зокрема, працівники шкіл №34, №73, №86, №89, дошкільної установи №153 та інших навчально-виховних закладів.

Наприклад, СШ №34 здавала в оренду власні нежитлові приміщення у прибудові біля головного корпусу, надходження від якої на рахунок спеціального фонду було передбачено для оплати за використання енергоносіїв. Натомість із цього фонду придбали для учнів школи 154 щоденники у ФОП (приватної особи-підприємця), хоча законодавчо не передбачено, що до функцій СШ належить забезпечення учнів щоденниками. Окрім того, було з'ясовано, що на балансі СШ №34 не було зазначених у документації 154 щоденників, а лише 50 штук.

Водночас у Львівській міськраді поскаржилися, що 2015 року з державного бюджету для утримання загальноосвітніх навчальних закладів за кошти освітньої субвенції було скеровано 522,155,9 тис. гривень, яких недостатньо навіть для заробітної платні, сплати єдиного соціального внеску, оплати енергоносіїв і комунальних послуг, оскільки фактичні видатки становили 593,588,4 тис. гривень. Різницю довелося покривати за рахунок надання коштів із місцевого бюджету, а саме – 264,460 тис. гривень.

2016 року державна освітня субвенція зросла до 534,560 тис. грн, а з місцевого бюджету передбачено додатковий  обсяг видатків у сумі 300,326 тис. грн.

Далі у відповіді зазначено, що працівники управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради провели профілактично-роз'яснювальну роботу серед педагогічних колективів, щоби відвадити освітян брати батьківську готівку в руки, а привчити їх до безготівкових фінансових залучень. Для цього до 21 березня 2016 року всі загальноосвітні та дошкільні навчальні заклади Львова мали відкриті реєстраційні рахунки в територіальних відділеннях органів Державної казначейської служби України. Окрім того, при навчальних закладах Львова додатково створено та функціонують 17 благодійних фондів.

Натяків на те, щоби припинити виманювати кошти в батьків, які через сплату податків уже оплатили працю чиновників міськради, освітян-бюджетників й утримання навчально-виховних закладів, у відповіді гуманітарного департаменту Львівської міськради побачити не вдалося. Відтак у незмінному трикутнику – учителі, батьки і діти – факт вимагання коштів від батьків у різний спосіб і надалі буде.

Щоби позбутися усталеної шкільної корупції, треба здійснити кілька радикальних заходів.

1. Ліквідувати «поборно-синергійні» батьківські комітети, від яких вимагають організовувати збирання коштів для проведення ремонтів у школах чи дитсадках, тобто виконувати функції чиновників, відповідальних за належне утримання будівель шкіл і садочків.

2. Створити батьківські комітети іншого спрямування, завдання яких буде полягати в організації тестувань учнів не шкільними фахівцями для контролю за якістю навчання. У разі виявлення недбалості або недостатньої фаховості учителя такий комітет (а не директор школи) повинен мати вирішальний голос, щоб замінити педагога.

3. Припинити функціонування фінансових рахунків і фондів при навчально-виховних закладах. Дбати про матеріальне забезпечення шкіл і дитячих садочків зобов'язані чиновники уряду України, міськради і місцеві депутати.

Й останнє. Відповідно до «Правил утримання будинків та прибудинкових територій», організація і планування поточного ремонту мають відбуватися з періодичністю, яка забезпечує ефективну експлуатацію будівлі з моменту завершення її будівництва (капітального ремонту чи реконструкції) до наступного ремонту. Теоретично, відповідно до правил, капітальні ремонти (реконструкції) треба проводити з періодичністю раз у 30-35 років, а поточні ремонти – кожні 5-7 років. На практиці капітальні ремонти робили через 40-45 років, а поточні – через 10-15 років. Відповідно, у квартирах чи приватних будинках мешканці також щороку не білять стіни, ремонтують двері чи вікна. Натомість у навчально-виховних закладах із батьків щороку вимагають сплатити чималі суми на щорічні поточні ремонти.

Якщо взяти до уваги, що деякі навчально-освітні заклади функціонують із 50-х років XX століття, а батьки з тих часів щороку скидалися як на поточні, так і не поточні ремонти, то за станом на 2016 рік такі дошкільні заклади повинні вже бути позолочені, а шкільні установи – викладені діамантами. Однак на школах і дитсадках ми не бачимо ні позолоти, ні діамантів, ні навіть смарагдів.

Ярослав Левків, спеціально для «Вголосу»

ІА "Вголос": НОВИНИ