Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман прийняття закону про продаж державного майна вже традиційно вніс у список особистих реформаторських перемог, заявивши, що українцям чудового заживеться після того, як Україна нарешті продасть свої держпідприємства. Втім, оптимізм Гройсмана не поділяють економічні експерти, заявляючи, що навіть «найпрозоріший» закон в Україні призведе до корупційних схем, а держпідприємства куплять за безцінь наближені до влади олігархи.
У чому небезпека закону про приватизацію державного майна? Хто купуватиме в України її нібито неприбуткові держпідприємства – іноземні інвестори чи українські олігархи? Про це кореспондент «Вголосу» запитав у екс-міністра економіки України, президента Центру ринкових реформ Володимира Ланового, директора Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслана Бортника, голови Комітету економістів України Андрія Новака та народного депутата України Андрія Іллєнка.
«Чомусь же у військовий час Порошенко не продає свій «Рошен»
Прийняття закону про приватизацію державного майна довго відкладали у Верховній Раді. Чому прийняли саме зараз?
Володимир Лановий:
Такий закон – це агонія нинішнього режиму напередодні виборів. Ті, хто при владі, завдяки ньому хочуть за копійки приватизувати усе, що може бути цінним, щоб потім цього не зробив хтось інший.
Більше владу нічого не цікавить. Навіть те, що великі об'єкти не можна продавати, оскільки вони є монополістами. Бо їх спершу потрібно демонополізувати, розділивши на окремі підприємства. Власне, як це відбувається у конкурентній ринковій системі, а не олігархічній. Тобто основних економічних реформ ця приватизація не допомагає здійснити, а навпаки – вона лиш посилює старий олігархічний клас.
Андрій Новак:
Так склалось, що у нас приватизація – це одна з головних цілей політичної боротьби. Адже, коли будь-яка фінансово-промислова група приходить до влади, то вона намагається максимально приватизувати для себе держмайно, щоб наростити власні прибутки.
Руслан Бортник:
На мою думку, цей закон прийняли, щоб таки віддати у приватні руки такі гіганти, як Одеський припортовий, та рештки енергетичних підприємств.
Окрім того, сьогодні капіталізація власності в Україні впала у три рази, а продавати ці стратегічні підприємства – це все одно, що віддавати їх за безцінь. Чомусь же у такий час президент не продає свій «Рошен»? А державне майно – завжди можна, незалежно від ринку.
Андрій Іллєнко:
Цей закон спрощує процедуру приватизації державних підприємств в Україні. ВО «Свобода» голосувала проти цього закону. Адже нам відомо, чим закінчилась масштабна приватизація 90-х років в Україні – виникненням олігархії. Бо державні стратегічні підприємства продавали за сміхотворні копійки різним бандюкам, які зараз поставали олігархами та можуть контролювати політичну ситуацію в країні.
Ви вважаєте, що державні підприємства продадуть за заниженою ціною?
Андрій Новак:
Справді, оскільки зараз Україна є державою, на території якої відбуваються військові дії, то для фінансового світу це означає, що наша країна є з підвищеними економічними ризиками. А тому в такій державі вартість всіх активів є мінімальною. Через це в період мінімальних цін нелогічно розпродувати державні підприємства. Адже, якби приватизація відбувалась у мирний час, то сума, виручена від приватизації, була б утричі більшою.
А тому логічно було б дочекатися завершення військових дій та починати якусь роботу в цьому напрямку. Дивує позиція влади, бо, як відомо, справжній господарник завжди хоче продати якомога дорожче, а не так, як є у нас.
Андрій Іллєнко:
Продавати державні підприємства під час війни – це абсурдна ситуація. Оскільки за таких умов не прийде жоден серйозний інвестор. Реальну ціну цих підприємств зараз практично неможливо встановити. Та її і зараз ніхто не заплатить, зважаючи на економічні ризики в Україні. А це означає, що вже цьогоріч наші державні підприємства розпродаватимуться за безцінь.
Приватизація прибуткових та стратегічних державних підприємств не потрібна Україні.
Бо виходить так, що в час, коли ми хочемо позбутись впливу олігархів на нашу економіку, нам кажуть – а давайте продамо їм і решту заводів – хай багатіють.
Тобто зараз наша влада ухвалює подібні закони, щоб фактично посилювати вплив олігархів?
Володимир Лановий:
Приватизація в Україні посилює клас олігархів. Якщо вони продаватимуть великі заводи за старою схемою, у нас і надалі все відбуватиметься через владний умовний конкурс, в якому заздалегідь відомо, хто виграє, бо умови пропишуться під конкретного олігарха. А когось не допустять до конкурсу, у когось документів «не вистачить». Схеми уже всім відомі. Діючі олігархи зараз просто виберуть собі і за безцінь куплять нові об'єкти вже колишньої державної власності. Скуповуватимуть державну власність наближені до Порошенка ділки. Робитимуть це або ж через підставних осіб, або через офшорні фірми.
Але проблема полягатиме у тому, що тут і надалі ніхто не знатиме – заплатили за об'єкт чи ні. Бо в умовах приватизації може бути прописано, що за це заплатять протягом року, коли гривня остаточно обвалиться. Оплата може відбуватись і за рахунок прибутків цього ж підприємства. Якщо ми пригадаємо 90-ті роки, тоді всі наші олігархи починали з мізерних сум, яких вистачало лише на хабарі, а далі – справа техніки.
«У Гройсмана законом про приватизацію державних підприємств поділили сфери збагачення»
Продаватимуть ті держпідприємства, які є недіючими і розваленими, чи все ж ті, які зараз приносять державі користь і є стратегічними?
Руслан Бортник:
У нас є тисячі державних підприємств, від яких залишилась хіба що територія, але, на мою думку, цим законом про приватизацію ми не їх продаватимемо. Держава віддасть ті заводи чи енергетичні підприємства, які і так не є збитковими.
Хоча продавати можна тільки ті підприємства, які зараз не приносять прибутку, а лише потребують видатків. Прибуткових ніхто не має зачіпати, оскільки це буде черговий дерибан державного майна. Натомість у мене складається враження, що цим законом напередодні виборів просто поділили державну власність.
Адже урядовці розділили держмайно на дві категорії: великою керуватиме Кабмін, меншу контролюватимуть органи місцевої влади. Напередодні виборів 2019 року у владних кабінетах законом про приватизацію державних підприємств поділили сфери збагачення.
Але те, як працюють більшість наших державних підприємств, теж важко назвати ефективною діяльністю. Хіба не так?
Володимир Лановий:
Державна форма власності дійсно недосконала, бо за її умов діють схеми, які дозволяють розкрадати майно. Немає інвестицій, оскільки директори не зацікавлені у тому, їм головне – вчасно виплатити зарплату працівникам і отримати відкат з боку.
Але олігархічна власність нічим не відрізняється від державної, оскільки олігархи є не тими людьми, які думають про розвиток купленого ними за безцінь підприємства, вони не бояться конкуренції, вони не шукають нових ринків збуту і методів покращення якості своєї продукції. Олігархічна приватна власність – це взяти якомога краще підприємство, викачати з нього якомога більше – і покинути. Але ці заводи уже і так старі, у них потрібно вкладати гроші, модернізовувати їх. Натомість ніхто з них цього не робить. Гроші вивозяться за кордон на інші об'єкти. Олігархічну власність я б порівняв із колгоспною власністю. Зверніть увагу на заводи, які знаходяться у власності українських олігархів. Коли там востаннє була модернізація? Тобто і з цими буде те саме: ніяких покращених умов праці чи нових робочих місць. Приватизовані державні підприємства закриватимуться через їхню втрату конкурентоспроможності.
Андрій Іллєнко:
Якщо ми говоримо про державні підприємства, то в Україні нам знову ж таки нав'язують міф про те, що будь-яка державна власність у всіх країнах світу є неефективною. Хоча насправді це не так. Звернімо увагу на розвинені країни тієї ж Європи. Там є дуже багато майна, яке знаходиться у державній власності. За кордоном державні підприємства ефективно працюють, особливо у таких країнах, як держави Скандинавії, Німеччина, Франція. Найефективнішою залізницею у Європі вважається німецька залізниця, а вона знаходиться у державній власності. Тобто є певні стратегічні підприємства, які просто повинні бути у державній галузі, оскільки це так звані монополії. Приватний монополіст набагато гірший, ніж державний. І саме те зараз ми спостерігаємо в Україні, коли наші олігархи контролюють стратегічні підприємства і наживаються на цьому.
Далі – коли нам розповідають, що у державних підприємствах шалена корупція, то, на жаль, вона у нас не тільки там. Наприклад, у приватних олігархічних монополіях теж є корупція. Корупційні схеми там з'являються через зрощення з державними структурами. Олігархічні підприємства завдяки корупції отримують преференції та вигідні умови. Так, і у державних підприємствах є такі явища. Але продавати їх – це все одно, що лікувати нежить відрубуванням голови. А чому б ці підприємства не оздоровлювати, не обрати на конкурсах менеджмент. Просто потрібно не займатись корупцією, як це робить сьогоднішня влада. Адже нині керівництво України порозставляло на ці державні підприємства своїх «смотрящих» чи рідних, які є корупціонерами, а потім заявляє: бачте, яка у нас корупція, давайте все державне розпродамо, а потім купимо.
«95 % підприємств, які продадуть з державної власності, одразу ж збанкрутують»
Тобто від цієї приватизації держпідприємств не слід очікувати якогось позитиву? Адже закон про приватизацію вимагали у МВФ. А як же іноземні інвестиції, про які говорить Гройсман?
Андрій Іллєнко:
Від цієї приватизації нічого не зміниться, просто раніше олігархи через різні схеми заробляли на держпідприємствах, а зараз, коли це буде їхня власність, – крастимуть напряму.
Бо ці держпідприємства куплять не іноземні інвестори, як нам кажуть, а українські олігархи. А тому розмови про позитив від приватизації – це ніщо інше, як ліберальні міфи, які використовуються і просуваються тими ж олігархами, щоб докупити за безцінь ті підприємства, які ще не встигли.
А щодо МВФ, то мало кому в світі вигідно, щоб Україна була потужною індустріальною та розвиненою країною. За кордоном зацікавлені у тому, щоб наші стратегічні підприємства припинили працювати, а вони натомість займуть їхню нішу.
Руслан Бортник:
За висновками Академії Наук України, 95 % підприємств, які продадуть з державної власності, одразу ж або збанкрутують, або їх закриють. А тому приватизація – це банальне розграбування нашої спільної власності.
Минулоріч ми мали всього 1,6 мільярдів доларів іноземних інвестицій, що вдвічі менше, ніж у 2016 році. У нас вперше за кілька років відбулося зниження індексу інвестиційної привабливості нашої країни.
Також, зважаючи на те, як в нас чинять з іноземними інвесторами, відбираючи майно, я переконаний, що серйозний західний капітал до нас не прийде. Ці підприємства за офшорні кошти куплять наші олігархи або ж спекулянти, яких цікавитиме лише металобрухт чи знищення конкурентів.
Що ж робити, якщо приватизація державних підприємств призводить до посилення олігархії?
Андрій Іллєнко:
Потрібно зараз говорити не про приватизацію, а про націоналізацію. Державі потрібно повернути награбоване олігархами майно. Особливо те, що належить стратегічним підприємствам.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ