Так, наприклад, напередодні «Народний контроль» та «Громадянська позиція» оголосили про створення спільної політичної платформи «Народної довіри». Остання, як було оголошено, планує «об'єднати порядних професійних людей, які, перемігши на виборах, сформують патріотичну владу та здолають олігархічний режим».

Детальніше про стратегію цього об'єднання, а також про ситуацію, що нині склалася в українському політикумі, — у розмові з одним із засновників платформи «Народної довіри», народним депутатом VIII скликання, лідером партії «Народний контроль» Дмитром Добродомовим.

Що ставить собі за мету платформа «Народної довіри» і чи плануєте заручатися підтримкою інших політсил?

Попереду парламентські, президентські та місцеві вибори. Тобто шанс на зміну України є – завдяки адекватним людям, які можуть прийти до керма. Але це точно не стосується осіб, які зараз обіймають найвищі керівні посади і входять до так званої парламентської «більшості».

Зрозуміло, що скоро в Україні буде новий президент. Але яким він буде, які зміни він впроваджуватиме – питання широкого кола осіб, а не тільки його кількох найближчих соратників. Разом з тим, для впровадження корисних змін у країні кількох десятків чесних депутатів не вистачить – потрібна адекватна більшість, яка не залежатиме від олігархів.

Тому ми, реальна опозиція, й хочемо об'єднати зусилля — створити платформу для майбутнього спільного походу на вибори і висування єдиного кандидата в президенти.

Зараз є величезний запит на об'єднання притомних політичних сил. От Єгор Фірсов зі своєю «Альтернативою» вже вступив у «Громадянську позицію». Ми це вітаємо. Не буду називати імен, але скажу, що скоро і у нашу партію – «Народний контроль» – вступлять кілька авторитетних людей.

Разом з тим, до «платформи» планує приєднатися «Європейська партія України», тривають перемовини і з іншими політсилами, зокрема з «ДемАльянсом», «Самопоміччю» тощо. Чим це завершиться, будемо бачити. Поки ж наші двері залишаються відчиненими. Думаю, що вже восени етап формування завершиться – і ми визначимось із єдиним кандидатом. Поки ж нам треба втілити перші практичні кроки і показати, що ми готові до цього. Бо розмовляти у телеефірах, як це необхідно, і не робити нічого на практиці —  це дві великі різниці.

 

«Я не дуже уявляю собі головнокомандувачем Володимира Зеленського»

 

Змінювати стару систему на нову уже зібралися «Нові лідери»? Як ви ставитесь до цього проекту?

І добре, і погано. Розуміючи його мету – погано. Розуміючи деякі шанси, ліфти і навіть катапульти для нормальних адекватних людей – це плюс.

Зрозуміло, що зараз, коли з Порошенком виникає все більше питань, наші олігархи серйозно задумуються, що їм робити. Вони підтримують різні партії, але конфігурація у Парламенті для них не є зрозумілою. Вони так само, як і ми, читають опитування і бачать, що половина українців взагалі не готова голосувати за політиків, які при владі зараз. Отже, є запит на нові обличчя. А на нові – це на кого?

От рік тому вони спробували для експерименту дати в опитування Вакарчука. І воно спрацювало. Відразу по тому Коломойський підключився – і вирішив спробувати свого Зеленського.

Так, прихильники цих проектів проводять аналогії, мовляв, суперуспішний Рейган, наприклад, був актором. Правильно. Але чому ж ніхто не згадує, що Рейган перед тим 10 років очолював Каліфорнію, найбільший і найскладніший штат США? Кандидатом у президенти з таким величезним досвідом його висунула партія, яка століттями перед тим провадила політичну діяльність в країні. Були й інші приклади, безперечно. Але сьогодні я не дуже уявляю собі головнокомандувачем Володимира Зеленського.

Отак умовно формується течія оцих «нових лідерів», але виникає питання, хто стоїть за лаштунками цього процесу? Коли ми розуміємо приблизно, хто це, і для чого він це робить – виникає дуже багато питань.

Попри все, я із зацікавленістю дивитимусь, бо вважаю, що це шанс для молодих людей засвітитися своєю конкретикою та аргументацією. І якраз для цих людей у нас точно будуть відчинені двері. Зрештою, ми так свою партію і складали, залучали журналістів та АТОвців, робили спеціальну платформу, аби ці люди змогли себе зреалізувати.

Якщо Президент найближчими днями розпустить Раду і на кінець літа буде призначено позачергові вибори до ВРУ — підете до Парламенту окремо, чи все ж пришвидшите об'єднання?

Вважаю, що треба іти об'єднано. Якщо перед виборами буде змінено виборчий закон, якщо будуть впроваджені відкриті списки –  йдемо разом. Якщо вибори відбуватимуться за старою системою, то ми щонайменше домовимося про єдиного кандидата на мажоритарних округах.

«Йдемо разом» – це у якому форматі?

У форматі однієї політичної сили. Я виступаю за те, щоб це була нова політична партія, заснована на об'єднанні теперішніх демократичних опозиційних сил. Загалом, це питання ще дискусійне, але воно насправді не є принциповим.

 

«Якби Порошенко перед президентськими виборами показав народу Гонтарєву та Луценка, він не те що в першому — в другому турі не виграв би»

 

А якщо запланують дострокові президентські вибори? Шукатимете єдиного кандидата?

У липні у нас буде з'їзд – там і з'ясовуватимемо це питання. Поки я виступаю за те, аби це був єдиний кандидат.

Днями ми зареєстрували у Раді законопроект № 8374 «Про вибори Президента України» щодо вимог до передвиборчої програми. Цією законодавчою ініціативою ми пропонуємо не повторювати шляху Порошенка, який, прийшовши до влади, набрав собі злочинну команду з найближчого оточення. Натомість ми хочемо оголошувати виборцям імена п'яти майбутніх очільників найважливіших відомств (яких призначає президент за своєю квотою), а саме главу СБУ, міністра оборони, голову Нацбанку, міністра закордонних справ та генерального прокурора. Разом з тим, ми наголошуємо, що ці кандидати не можуть бути членами політичних партій і мають здобути підтримку у своєму професійному колі. Така обов'язковість, на нашу думку, дозволить виборцям краще зрозуміти мотивацію і плани кожного із кандидатів у президенти України.

Думаю, якби Порошенко ішов на вибори з таким законом, якби він попередньо показав народу Гонтарєву, Луценка і всіх інших, він би не те що в першому — в другому турі не виграв би.

 

«За два роки на посаді генпрокурора «антикорупціонер» Луценко посадив за корупцію двох (!) людей»

 

До речі, про Луценка. Не так давно галас в мережі зчинило ваше повідомлення про скасовану американську візу глави ГПУ. Луценко і Сарган тоді «відбивалися», але за простори «Фейсбуку» це так і не вийшло. То чим закінчилася вся ця історія?

Найбільше мене вразило, що вони всіма способами спростовували сам факт польоту куди-небудь. Аж коли я підтвердив фактами перебування Луценка в Амстердамі, вони згадали, що таке справді було, нібито він тільки кілька годин там провів. Може, знову з Коломойським каву пив, то ж невідомо, але в Штати «точно не летів». Потім, коли я виклав факти про те, що Луценко мав квитки до Нью-Йорка, вони знову «випадково згадали», що генпрокурор таки хотів полетіти (певно, яблук планував тещі купити), але якось не склалося і рейс скасували. Коли ж я підтвердив ще й те, що ніяких літаків до Нью-Йорка не скасовували, вони заявили, що «фейки не коментують». Ну це ж якими ідіотами нас треба мати, щоб таке заперечувати?! Це ж відкрита інформація.

Думаю, ця невдала поїздка стала для Луценка серйозним сигналом. Ймовірно, він хотів полетіти на розмову щодо встновлення свого реноме, адже бачить себе прем'єром. Але, скоріш за все, американці пригадали йому усі його «цікаві» діяння щодо НАБУ та САП.

Я, до речі, з'ясував згодом: візу Луценкові таки не скасовували — її призупинили за спеціальним договором, який існує між США та ЄС щодо проблемних віз.

Ну й врешті, що тут коментувати? Луценко – людина, яка вихваляється неіснуючими здобутками. Я підняв офіційну інформацію про всі його доробки. Так от, за два роки на посаді генпрокурора цей «антикорупціонер» посадив за корупцію двох (!) людей. І знаєте, хто є цими «топовими» корупціонерами? Голови райдержадміністрацій. Єдине питання: де решта?

 

«Вже цього четверга, 24 травня, ВРУ можуть розпустити»

 

Останнім часом із різних джерел надходить інформація про ймовірне проведення дострокових виборів наприкінці літа чи напочатку вересня 2018-го. Задля цього потрібен розпуск ВРУ вже у травні. За вашими даними, чи варто очікувати такого рішення у найближчі дні?

За моєю інформацією, вже цього четверга, 24 травня, ВРУ можуть розпустити. Порошенко чітко розуміє, що не має шансів пройти у другий тур. Натомість оголосивши дострокові вибори, він уб'є двох, а то й трьох зайців водночас.

По-перше, він набере бали, якщо розпустить «погану ВРУ», яка, наприклад, не проголосує за Антикорупціний суд. Може, хтось узагалі показово вийде в той день з коаліції, якої й так реально немає, що знову-таки гарантує розпуск Ради.

Другий момент – на Порошенка тиснуть щодо прийняття нового виборчого закону, який вже проголосований у першому читанні. Мова йде про відкриті списки. Зрозуміло, що за такої умови він навіть зі своїми олігархічними сателітами більше ніколи не збере більшості. Для збереження впливу йому важливо залишити мажоритарку і старий склад ЦВК. Відповідно, якщо зараз розпустити Парламент, про жодне утворення ні нового виборчого закону, ні ЦВК йтися не може.

Ну, і третє. Кажуть, що Порошенко готовий піти на дострокові президентські вибори, або ж на скасування цієї посади узагалі (після того, коли він знову отримає у Парламенті більшість). Узамін на це він зробить «правильний» баланс — на перше місце вийде прем'єр, обраний тим же підконтрольним Порошенку Парламентом.

Яким, на вашу думку, буде результат виборів, якщо їх проведуть без зміни виборчого законодавства?

Дуже поганим. Тому я й підозрюю, що Банкова готова зреалізувати цей план вже зараз. Сьогодні у них зосереджені колосальні фінансові, адміністративні і медійні можливості. Вони надто потужні. Найімовірніше, що у цій ситуації мажоритарка гарантує олігархам збереження контролю в Парламенті.

Тому ми мусимо дотиснути. Для цього ми і виходили 15 травня на акцію протесту під ВРУ, вимагаючи проголосували закон про нову виборчу систему. Для цього ми й наголошуємо на потребі об'єднати сили, аби зібрати у Парламенті 226+ патріотичних голосів і обрати адекватного президента. Щойно вдасться це зреалізувати — реформи запустяться миттєво і за рік ситуація в країні зміниться.

Ви уже напрацювали план оцих змін?

Звісно. Ми маємо конкретний антикризовий план. Більше того, він давно оформлений в законопроекти, які вже зареєстровані у ВРУ.

Почати слід зі справедливої оплати праці на підприємствах. Зараз долар злетів угору, олігархи продають свої товари із підприємств за кордон за долари, через зростання курсу вони заробляють у 3,5 раза більше, а при тому зарплати для працівників-українців не змінюють. От і зубожіння. Реально ж зарплати слід прив'язати до продажів — тоді у народу доходи зростуть у 3-4 рази. Треба нарешті потрясти олігархів, які свого часу за безцінь скупили державне майно, ніяких інновацій не впровадили, інвестиційних угод не виконали, а тільки взялися вичавлювати країну, як лимон.

Разом з тим, треба націоналізовувати підприємства. Щонайменше ті, які належать кінцевим бенефіціарам-росіянам, як от ЛАЗ, наприклад. Тут не йдеться про якісь комуністичні методи — можна віддати їм копійки, які вони начебто вклали у ці підприємства. Але націоналізація необхідна. Нам необхідні робочі місця для людей, бо ситуація катастрофічна. За останній рік українці-заробітчани прислали на Батьківщину 9,4 млрд доларів, а це більше, ніж усі гроші, які дав нам МВФ. Минулого року, до речі, було тільки 6 млрд. То зверніть увагу на темпи відтоку населення звідси!

Нам треба втримувати молодь в країні, йдучи шляхом чехів. Вони, наприклад, житло дають під кредит у 2,5% за умови, якщо людина підписує контракт на працю в країні протягом 10-15 років. Тобто держава стає гарантом їхнього добробуту. Так мало би бути і в нас. А поки яка перспектива? На сьогодні молоді потрібна зарплатня хоча б у 10-12 тисяч гривень. У нас, до речі, досі діє закон, за яким держава зобов'язана надавати перше робоче місце. Проте 2 млн українських випускників цього не отримують.

 

«На кордоні була ситуація, коли з польського боку зайшла партія на 1,5 млн євро мобільних телефонів, а в Україні по паперах вийшов зелений горошок»

 

Наступне — кордон. Там реально щороку зникає щонайменше військовий бюджет України. Митницю вже намагалися реформувати. Щойно Насіров став керівником ДФС, у нього керівником митного напрямку був Лікарчук, якого за 2 місяці погнали з посади. А він запропонував зробити елементарну річ: взяти на роботу усього 10 людей і все решта автоматизувати. Зробити бек-офіс, з'єднати польську та українську комп'ютерну системи і моментально отримувати повідомлення у разі неспівпадіння вантажу, який пройшов через кожну з митниць. І по-іншому ніяк, бо в нас до абсурду доходить. На Волині була ситуація, коли з польського боку зайшла партія на 1,5 млн євро мобільних телефонів, а в Україні по паперах вийшов зелений горошок. Там втрачаються шалені кошти. І насправді навести лад нескладно, була б тільки на це політична воля.

Ну, і ми мусимо розуміти, що ми маємо робити з війною. Президент не знаходить цьому вирішення. У нього як мантра – недіючий Мінськ, якийсь фантазійний «нормандський формат» і миротворці. Нам треба шукати рішення і чітко формувати свою стратегію не лише щодо окупованих територій, а й щодо анексованого Криму.

Нормандський формат вичерпав себе чи йому таки «нема альтернативи», як заявляє Президент?

Я його підтримував, доки він мав перспективи. У Мінську нема поступовості виконання, всі сторони трактують його по-своєму. Росія хоче вибори, а потім все решта. А Україні натомість потрібен контроль над окупованими Росією територіями, а потім вже вибори. У нормандському форматі було заявлено, що для України буде сформовано дорожню карту, яка окреслить поступовість дій. Але за два роки переговірники так і не прийшли до цього рішення. Тому я вважаю, що він неефективний. Ну, і найстрашніше, що у нормандському форматі долю України вирішують без України. У наших реаліях це точно неприйнятно.

Чи погоджуєтесь з тим, що «нормандський формат» варто було б змінити на «будапештський»?

Ми можемо тиснути на Будапештський меморандум, але його важко назвати офіційним документом. Це була, напевно, одна з найбільших помилок, які Україна взагалі могла зробити в своїй історії. Так, ми постійно нагадуємо про нього міжнародним партнерам, але… Ми не є суб'єктами геополітичного життя. Ми слабкі. Чим ми слабші – тим більше нас починають «напрягати» наші західні сусіди.

Але це не заважає Президентові говорити про величезні здобутки на міжнародній арені, в тому числі завдяки дипломатії пана Клімкіна...

Порошенко вихваляє себе. Бо у нас ніякого міністра закордонних справ нема. У нас цю функцію виконує Президент. Йому зручний Клімкін, бо щось там собі робить, не заважаючи.

І які досягнення? Ми зараз чуємо, що МВФ готовий дати нам черговий мільярд кредиту, але для цього треба на 36% газ в Україні здорожчити. А може б хтось наклав ці захцянки на українські реалії? Може, нам би перестали розповідати про європейські ціни на газ і спершу розповіли про можливість європейських зарплат і пенсій? Так не можна.

Прем'єр нещодавно бідкався, що оце підняття тарифів намагаються «надіти йому на голову», мовляв, альтернативи нема, тому потрібно підвищувати ціну поступово...

У Гройсмана взагалі дуже цікава позиція: поступово, аби непомітно. А я хочу йому нагадати, що ми це помітимо взимку. Люди не витримають ще 36% вартості зверху. І не треба казати про субсидії – це так само наші з вами гроші, з бюджету. Плюс, це величезна корупційна складова – геніальна, до того ж. От піднімається тариф у 6,5 разів, потім через систему тарифів вони перекочуються на рахунки енергетичних компаній. А хто власники цих енергетичних компаній? Так, олігархи. Тобто у законний спосіб тарифи підняли в 6,5 разів, гроші віддали олігархам, а нам довідку видали про бідність — себто субсидію.

Насправді транші, які заходять в Україну нібито для допомоги, по великому рахунку олігархи віддають назад у Європу. Тут розграбовують, туди передають в офшори. Це ходить по колу, тільки ми з вами бідніємо. У 1991-му ми вийшли з СРСР з 6-ю економікою в Європі. У нас було розвинене машинобудування, нас було 52 мільйони. Перепис 15 років не проводився, то я не певний, що нас хоча б 30 мільйонів назбирається зараз. Так далі не може бути. З нас зробили просто ресурсний придаток. Ще й придаток для робочої сили: от потрібні працівники — то нате вам безвіз, нате вам купу оголошень про навчання і роботу. Просто на кордоні з Польщею вже набудували заводів з гуртожитками, дитячими садками та іншим. Звісно, міграційні процеси відбуваються скрізь. Але якщо ми зараз не зупинимо цю масову тенденцію, якщо ми терміново не почнемо зміни в країні, скоро будувати щось тут не буде з ким.

Яна Федюра, «Вголос»

 

ІА "Вголос": НОВИНИ