Дмитре Васильовичу, на Вашу думку, чому саме зараз з'явився фільм «Волинь»?
Знаю, у чому справа. Тому що поляки (не всі, звичайно, а маленька частина Польщі) залишається в полоні своєї «хворобливої» слави. Вони досі думають, що Польща - яка була королівська - по Дніпро, може, навіть до самого Чорного моря (від моря до моря), може повернутися. Землі належали польським королям, значить, вони є польські, - думають поляки.
Ще колись Іван Франко їм про це казав, що поляки повинні раз і назавжди забути про таку Польщу, бо це гнилий труп. Франко чітко і ясно написав: «Ми, українці, будемо боротися за те, щоб і поляки мали свою національну окрему державу. Але ми хочемо їм сказати: «Хай вони раз і назавжди забудуть опікуватися нами. Хай вони, так як і ми, стоять, на етнографічних територіях, так само як і ми стоїмо”. Тільки у такому випадку ми будемо братами. Коли ми будемо разом – ми будемо перемагати. Якщо ми будемо ворогами – ми ніхто. Таку позицію Франко проповідував упродовж усього життя.
Я фільм «Волинь» не бачив. Але коли ще працював послом України у Польщі, то поляки зробили подібний фільм про волинські події. Ще тоді, у 2002 році, коли вони мене покликали і показали цей фільм, навіть сценарій до нього, я його критикував і казав: «Не знімайте цього, тому що це все брехня. Не маєте права цього робити».
Яким Ви бачите майбутнє українсько-польських стосунків?
Мені дуже сподобалося, як нещодавно голова Верховної Ради Андрій Парубій заявив, що український парламент проголосував за те, що польсько-українські стосунки мають повернутися до того рівня, коли у нас ще не було тих криз. До того рівня, коли президент України Віктор Ющенко і президент Польщі Лех Качинський їздили в Павлокому (де разом відкривали пам'ятник-меморіал 366 загиблим українцям у цьому польському селі), коли у Варшаві відкривався пам’ятник Тарасові Шевченку, до чого і я був задіяний.
Польський парламент підтримав голосування у Верховній Раді України. Відтепер маємо тільки спільно з поляками вирішувати польсько-українські взаємини. Так як польський парламент сам двічі оголосив антиукраїнські постанови, без нас, не радячись з нами, це треба перекреслити. Треба українцям і полякам завжди збиратися, дві сторони мають діяти разом, вирішуючи, або виформульовуючи до кінця наші взаємини. Такими мають бути наші взаємини, а не інакшими. Польща і Україна є держави, які наближені своїми колишніми війнами. Коли-небудь між українцями та поляками може бути ще велика любов. Тому що між такими людьми, які ненавиділися в минулому, любов і пошана, якщо вона виникає, то вона дуже тверда. А вона в нас буде. Вона вже виникла. Але є люди, які б хотіли її знищити.
Як Ви оцінюєте ситуацію в Україні зараз?
Сьогодні нарешті і Верховна Рада, чомусь не вся, заявила про те, що наш президент Петро Порошенко повинен різко окреслити свою позицію. Не можна так як він говорити про те, що уже домовлено все про «дорожню карту» нашого розвитку.
Мінські угоди не можна виконати, так як вони сформульовані. Зокрема, їх не можна виконати у тому місці, де сказано, що одразу після того, як наші війська стануть на кордоні, ми маємо провести вибори на окупованих територіях. Ці території мають бути окреслені тепер, як окуповані. Більше того, наш президент добре знає, що там немає кому голосувати, бо ті, хто лишився на тих територіях, то, є, як правило, слуги російські. Вони куплені. Коло них ще будуть з автоматами стояти.
Що ми робимо тепер? Ми мусимо відстояти у Мінських угодах тільки те, що має нарешті попрацювати та частина угоди, яка каже, що повинна бути безпека. Коли вона буде, коли на цих територіях Донбасу відновлять українську владу, а також повернуться біженці додому зі Львова, з Києва і з усіх територій українських. А вони вже і не хочуть повертатися, вони прикипіли, відкрили свій бізнес… Тому говорити про якісь справедливі вибори на цій території – не можна.
Я казав Петрові Порошенку, оскільки був його довіреною особою, що наше найголовніше завдання сьогодні (воно вже минуло) - подавати заявку і вступати негайно в НАТО. У мене була зустріч з Петром Порошенком, де він сказав: «Дмитре Васильовичу, я вас підтримую». Одначе після цього поїхав у Варшаву, де сказав інше: «В Україні сьогодні 52 відсотки населення підтримує вступ України до НАТО». Це неправда. Сьогодні в Україні 85 відсотків українців підтримує вступ до НАТО. А чому він повторює цю неправду? Тому що бачить, що Меркель і не тільки вона, напевно, пообіцяли Путіну, що Україна ніколи не буде в НАТО. Чому Путін відступає? Бо він знає, що йому Німеччина і Франція поки що і навіть Америка сказала, бо сам Збігнев Бжезинський теж недавно говорив про те, що ми Україні маємо дати летальну зброю, але запевнили Росію, що ми ніколи не пустимо Україну в НАТО.
Тому нам сьогодні треба насамперед розгортати рух у НАТО. У нас у кожній області зареєстрована громадська організація «Рух України до НАТО». Я теж належу до неї.
Ми заплатили за свій вступ до НАТО кров’ю на Майдані і платимо далі. Нам нема чого боятися. За рівнем військового розвитку вищі, ніж НАТО. Натівські військовики, як приїжджають до нас, то знають, що вони не мають такої здатності втримати російську армію, де тисячі танків на одну людину. Тому нам треба про це голосно говорити.
Нам насамперед треба і далі зміцнювати свою армію. Якщо ми подамо заяву про вступ у НАТО, то нас НАТО не може відкинути, бо двері відкриті. Але той факт, коли Україна проголосує, а вона проголосує не 52 відсотки, а 85 відсотків, то це буде знаком для Путіна і для Заходу, що Україна вдруге проголосувала за свою самостійність. У нас іншого виходу нема.
Ганна Врублевська, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ