При наближенні часу «Х» – 26 березня 2006 року – модним стає все, що походить від двох слів: латинського societas (суспільство) та грецького logos (вчення), а саме: різного роду соціологічні опитування. Водночас все частіше можна почути розмови про продажність соціологів, замовні опитування і про те, що соціологія – це засіб для маніпулювання громадською думкою.
Виникає логічне запитання: наскільки ці звинувачення відповідають дійсності. Відповідь цікавить не лише журналістів і пересічних громадян, на цю тему активно дискутують і самі соціологи. Саме вони, в першу чергу, зацікавлені в тому, щоб і перші і другі мали елементарний набір знань про те, яким критеріям повинно відповідати соціологічне опитування і що слід знати, щоб відрізнити якісне дослідження від відверто непрофесійно зробленого.
Дана тема настільки актуальна, що в інтернеті можна знайти не лише дані різноманітних опитувань, а й безліч публікацій про те як належить робити опитування, як оцінити якість результатів опитування, як правильно використовувати отримані дані. Існує безліч друкованої літератури на цю тему. Наприклад, фонд “Демократичні ініціативи” не лише видав посібник для журналістів і політиків “Опитування громадської думки”, але й поширив їх серед журналістів, які відвідали презентацію результатів останнього дослідження ІFES. А от книжечку під назвою “Українське суспільство 1994-2005: соціологічний моніторинг” дали тільки присутнім на презентації представникам громадських організацій, а для журналістів зажали, мовляв, навіщо їм, вони її і так читати не будуть. Але це так, до слова.
Отже, що слід знати, на що звертати увагу, щоб не стати заручником псевдосоціології? “Мінімум” яким мають володіти журналісти – Закони України “Про вибори народних депутатів України” та “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”. Саме в статті 53 пункті 6 останнього зазначається, що ЗМІ у разі оприлюднення результатів опитування громадської думки, пов'язаного з місцевими виборами, зобов'язані зазначити організацію, що проводила опитування, час його проведення, кількість опитаних, метод збору інформації, точне формулювання питання, статистичну оцінку можливої похибки.
Ця стаття в Законі з’явилась зовсім не просто так, бо дотримання першої вимоги (зазначення організації, що проводила опитування) дозволяє принаймні відрізнити професійні центри від організацій-однодневок, що виринають нізвідки перед виборами і так само раптово зникають в нікуди відразу після виборів. Зокрема в Україні до професійних соціологічних центрів безумовно відносять Київський міжнародний інститут соціології (КМІС), Центр “СОЦИС”, Український інститут соціальних досліджень, Центр “Соціальний моніторинг”, Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова. Є чимало й інших, але їх реноме якісної наукової організації не таке очевидне. Але існують і фіктивні фірми. Для того, щоб відділити «чорних» від «білих» соціологи радять звертати увагу на те, скільки років працює організація на ринку, чи є вона членом професійних асоціацій, зокрема національної, і міжнародних, а також чи акредитована вона у Соціологічній асоціації України.
Друга вимога – зазначення похибки є також дуже важливою. Адже якщо один кандидат має 3,5%, а інший 4%, то логічним було б припустити, що за похибки 3% перший елементарно може стати другим, а другий – першим.
Ще одним моментом, який варто враховувати при оцінюванні якості соціологічного опитування, це те, який список кандидатів надається респондентам. В Україні, як зазначає президент Центру соціальних досліджень “Софія” А. Єрмолаєв, не існує погодженого умовного переліку партій та лідерів, які були б більш менш спільними для всіх. А порівняння даних різних досліджень можливе лише, якщо опитуваним пропонувалося зробити вибір на основі списків, які були однаковими і за складом, і за порядком переліку кандидатів.
При оприлюдненні результатів соціологічних досліджень варто звертати увагу на час проведення опитування. Дослідження може виглядати досить дивним на загальному фоні, але врахування дати його проведення може багато чого пояснити. Нарешті, варто пам’ятати, що різниця у рейтингах може бути удаваною, оскільки у публікаціях нерідко порівнюються і наводяться відсотки розраховані від неоднакових базових величин.
Існує ще ряд факторів, що можуть використовуватися для свідомого спотворення результатів. Йдеться, насамперед, про формулювання запитань в анкеті. Іноді ставлять два запитання – чи прийде респондент на вибори, а потім у тих, хто не виключає, що прийде, питають про їх вибір. А питання, на зразок, як ви ставитеся до відомого політичного діяча такого-то, який так багато зробив для України явно наштовхує на певний тип відповіді. Також існують цілком легальні способи, як змінити результати дослідження за бажанням – головне їх правильно подати. Наприклад, про небажані дані можна взагалі промовчати, а оприлюднити лише те, що вигідно.
Так, що шляхів як видати бажане за дійсне – безліч, головне бажання і мінімум уяви. А можна взагалі стати сам собі соціологом, що легко зійде вам з рук, якщо результати вашої творчості будуть розміщені в інтернеті. Рецепт такий – включаєте вашу фантазію плюс метод відомого французького дослідника Дестеля (читай – де стеля?) і улюблений метод українських студентів та деяких соціологів – наукового склеювання і рейтинг бажаного кандидата чи партії стрімко зростає. Головне не перестаратися – щоб потенційні читачі з першого рядка не осягли всю глибину вашого наукового інструментарію.
Даний сценарій цілком може пройти в електронних ЗМІ, а от їх друковані побратими мусять хоча б трохи рахуватися з буквою закону. Що вони в принципі намагаються робити.
Загалом львівські газети соціологічними опитуваннями захоплюються не надто. Наприклад, в “Поступі” за період з вересня по грудень можна знайти посилання на 5 опитувань громадської думки, а у “Високому Замку” на 4. Хоча, на думку експертів це ще не вечір і соціологічного буму слід очікувати з середини січня після закінчення різдвяних свят. Оприлюднюючи результати львівські газети зазвичай зазначають організацію, що проводила опитування. Тут можна побачити як широко відомі назви – КМІС, “Соцінформ”, Київський інститут моделювання, Незалежний центр соціологічних досліджень, так і менш відомі – Всеукраїнська соціологічна служба, соціологічна служба “Український барометр”. Хоча можна прочитати і зовсім дивні замітки, на зразок опублікованої в номері “Поступу” за 15 листопада. Йдеться про опитування проведене представниками ЛОО “Християнсько-демократичного союзу молоді”. Напевно вірні партійці самі тимчасово перекваліфікувались на соціологів, бо жодних зазначень того хто робив, як робив і кого опитували в даній замітці ви не знайдете.
Зазвичай в газетних статтях зазначають і час проведення дослідження, рідше – кількість опитаних, а от про метод збору інформації і похибку – годі й мріяти. Часто опубліковані результати соціологічних досліджень містять таку собі міні-сенсацію. Наприклад, про цікаве соціологічне дослідження під назвою “Треті сили в політиці України” проведене Всеукраїнською соціологічною службою можна дізнатися з номеру “Поступу” за 3-4 грудня. “Родзинкою” цього опитування стали 8,4% “Народного союзу “Наша Україна” і 5 місце в загальному рейтингу. Цікаво хто це вирішив зробити з “Нашої України” партію-парію? Можна згадати і про опитування проведене КМІСом “Думки та погляди мешканців міста Львова: грудень – 2005”, про яке писав “Високий Замок”. Дане опитування досить несподівано вивело Олексу Гудиму на третє місце в рейтингу кандидатів на посаду мера Львова з показником 14%. Це виглядає щонайменше дивно, оскільки всі попередні дослідження давали цьому кандидату щонайбільше 5-6%. Хоча чому б і ні, можливо “добрі справи” шановного народного депутата і його активна діяльність нарешті почали давати свої результати?
Соціологія – наука цікава і потрібна, проте часто “недобрі люди” змушують її опановувати найдавнішу професію. А от як до цього ставитися, довіряти чи не довіряти – вирішувати нам, виборцям. А може й варто легалізувати проституцію?
ІА "Вголос": НОВИНИ