Слов’янська істерія
Характерно, що сьогодні слов’янську ідентичність, як актуальну політичну орієнтацію, практично не використовують у політичному дискурсі України, Польщі, Болгарії, Хорватії та Словенії. При тому, що як вказують археологи, саме на територіях сучасної Польщі та України, між Віслою і Дніпром, якраз і сформувалося слов’янство. Ці землі є слов'янською батьківщиною, і саме звідси ці народи почали переселення у лісисту північ та Балканський півострів.
Водночас у Росії, в генофонді якої слов'янський елемент займає лише третину, поруч з угро-фінською та тюрксько-татарською складовою, слов’янська тематика не сходить з телеекранів, шкільних підручників й сторінок преси. Проте слов’янство в кремлівській інтерпретації насправді є лише ширмою для російського імперіалізму та реваншизму. У звичній російській патріотичній ідеології панує думка, що усі слов’янські держави зобов’язані «об’єднатися» з Росією у «єдиний союз», в якому межа між росіянами та рештою слов'янських народів зітреться на фоні глобального протистояння із євроатлантичною чи ісламською цивілізаціями. Території слов'янських країн вже традиційно розглядаються Москвою як зона впливу РФ, а то й взагалі «исконно русские земли». На Заході давно зауважили, що Росія все називає слов’янським, щоби потім все слов’янське назвати російським.
Путінська Росія, подібно до попередніх фашистських режимів, активно пропагує визначальний вплив етнічного фактора у міжнародній політиці, витворивши концепцію «русского мира», яка де-факто є теоретичним обґрунтуванням російського імперіалізму. І щедро фінансована нафтодоларами зовнішньополітична активність російського неоколоніалізму зрештою дала свої плоди. Низка слов'янських країн, таких як Сербія, Чехія, а також православна Греція, висловлюють підтримку політичному курсу РФ, попри її агресивні дії щодо України та кричущі порушення міжнародного права.
Так, прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо нещодавно заявив, що нові санкції стосовно Росії є «безглуздими і контрпродуктивними», а також зазначив, що прем'єр-міністр Чехії Богуслав Соботка дотримується аналогічної позиції. А чеський президент Мілош Земан навіть задекларував, що поїде до Москви святкувати 9 травня «день перемоги над фашизмом», в той час, як більшість європейських лідерів відмовилися від такого запрошення на знак протесту проти агресивної політики РФ. Така проросійська позиція уряду Чехії навіть призвела до антиурядових протестів, однак, як стверджують журналістські розслідування щодо латентних бізнесових справ чеського лідера з російськими корпораціями, ставки у цій грі значно вищі, аніж довіра чеського електорату.
«Москалі Балканського півострова»
Подібно й президент Сербії Томислав Николич заявив про відмову його країни приєднуватися до санкцій проти Росії: «Сербія принципово підтримує територіальну цілісність України, але не буде брати участі у жодних санкціях проти Росії».. Відмову вводити санкції підтвердив і прем'єр-міністр Сербії Александар Вучич. За його словами, Сербія хоче приєднатися до Європейського Союзу, але має традиційно добрі відносини з Росією і не запроваджуватиме санкцій проти неї через кризу в Україні. І це при тому, що раніше Євросоюз зобов'язав Сербію ввести санкції проти РФ в обмін на вступ до Євросоюзу.
Нещодавно Сербія, що головує в ОБСЄ, заборонила у Відні фотовиставку про анексію Криму, яку литовці та українці мали намір відкрити. «Ми здивовані, що лідери ОБСЄ і головуюча Сербія не дозволили виставку в організації, яка має захищати права людини, норми демократії і верховенства права. Вперше в історії ОБСЄ заборонена виставка, покликана привернути увагу до грубих порушень прав людини», – сказано в заяві литовського МЗС. Очевидно, «слов’янські скрепи» для сербського керівництва важливіші за матеріальний добробут свого народу та міжнародний імідж країни.
Не відстає від своєї влади і сербська «культурна еліта», яка виступає активним промоутером ідей панславізму на міжнародній арені. Так, популярний співак Горан Брегович здійснив візит до окупованого Криму та виступив на підтримку Росії. Подібну позицію висловив і відомий режисер Емір Кустуріца, який також виправдав агресивні дії Кремля. Наслідують своїх політичних лідерів та діячів культури і народні маси Сербії: сербські найманці на Донбасі, що воюють за «ДНР», запалилися ідеєю відновлення там давно забутої Слов'яносербії, яка з дозволу російського царизму заселялася балканськими колоністами для противаги козацькому населенню цих земель.
Взагалі сербів часто називають «москалями Балкан», тому що, подібно до українського північно-східного сусіда, схибленого на імперському панславізмі, серби історично прагнуть стати панівним етносом на півострові. Сербські патріоти та націоналісти давно палають бажанням «об’єднати» (тобто завоювати і підкорити) сусідні південнослов’янські народи – хорватів, македонців, чорногорців, словенців, боснійців і навіть болгар під своєю «братерською опікою». Колишня Югославія, за розвалом якої в Україні, за прикладом з Москви, прийнято сумувати, була по суті балканською тюрмою слов'янських народів з сербськими наглядачами. У «сербський мір» примусово затягнули навіть албанців, які етнічно не належать до слов’ян і вважаються нащадками стародавніх іллірійців і фракійців. Тобто, коли давні слов'яни (анти, а пізніше тиверці) у VI-VIII ст., руйнуючи римські комунікації та міста, проникли на Балкани з північного заходу, предки албанців тут уже мешкали. Після вимушеного прийняття албанцями ісламу під владою турків серби переконують світ у тому, що албанці незаконно займають «споконвічні сербські землі».
Перебуваючи у складному етнічному балканському вузлі, захищаючись від наступу чужих цивілізацій та народів, як європейських, так і турків-османів, серби історично вбачали у Росії союзника, який суперничав з ворогами Сербії. Саме Росія відіграла вирішальну роль у розгромі Оттоманської Порти і звільненні від турецького ярма Болгарії, Греції і Сербії. Росія не зупинилася перед загрозою І Світової війни і вступилася за «слов'янських братів» у 1914 році, коли Австро-Угорщина розпочала агресію проти Сербії. Коли Північно-Атлантичний альянс у 1999 році бомбардував Югославію, з моральною підтримкою режиму С. Мілошевича виступила лише Росія, і серби зберігають їй за це глибоку вдячність. Трагедія Сербії полягає в тому, що, прагнучи побудувати національну державу шляхом етнічних чисток та дискримінації інших народів у багатонаціональній країні, Сербія вступила в конфлікт з усіма своїми етнічно спорідненими сусідами та з рештою цивілізованого світу. А зазнавши поразки – знайшла собі союзника у вигляді міжнародного агресора та майже ізгоя – Російської Федерації, і тепер змушена підтримувати всі її авантюрні геополітичні кроки.
Трагедія слов’ян
Найсумнішим в історичній долі багатостраждальних європейських слов’ян є те, що, звільнившись від столітнього гніту турків, австрійців, німців та угорців, вони сьогодні стоять перед перспективою цього разу вже «своєї», слов'янської неволі і тюрми народів. «Словянський мір», який намагається побудувати Росія, Сербія та частково Чехія (географічне «серце» ЄС), окрім православної духовності, базується на кардинально протилежних принципах, аніж цінності свободи і прав людини. Це цінності реваншизму, загарбання територій сусідніх держав, національної, мовної, релігійної дискримінації нацменшин, етнічні чистки, національна ненависть та великодержавний шовінізм («комплекс старшого брата»), ідеї геополітичної гегемонії, в яких людина має стати гвинтиком для реалізації імперських амбіцій правителів-деспотів.
Крах та поразка таких людиноненависницьких імперських цінностей у ХХІ столітті не викликає сумнівів у цивілізованої міжнародної спільноти. Адже рабство ніколи не може тривати вічно, а прагнення людей до свободи рано чи пізно, але завжди перемагало тиранію. Окрім того, технологічна, економічна й демографічна деградація країн «русского» чи «слов’янського міра», не створює жодних підстав для успіху цього агресивного ідеологічно-геополітичного проекту. Очевидно, що російський неофашизм закінчиться Нюрнберзьким процесом №2, а його імперська ідеологія та її політичний лексикон будуть засуджені як мова ненависті, поруч з расистською, нацистською та іншими дискримінаційними людиноненависницькими риториками. Але найсумніше те, через злочинну політику Кремля, слов'яни, якими так активно спекулює російський імперіалізм, стануть дискредитованими як символи неофашизму, як колись давні пастуші племена арійців, а називати себе слов’янином буде соромно.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ