Українська армія в часі війни трансформувалася, завдяки небайдужим та ініціативним громадянам і військовим. Можна бути певним, що позитивні зміни лише починаються, адже є патріоти, які готові далі бути рушієм цих змін, попри наявність окремих «високих чинів», котрі плекають патріотизм до тої держави, в якій вони народилися і намагаються зберегти модель армії, в якій починали військову кар’єру.
Армія і патріотизм, добровольчий рух і армія, важливість ідейності у війську та кому це не вигідно – про це «Вголосу» розповіли учасники війни на Сході України, громадські та політичні діячі:
Тарас «Хаммер» Бобанич, голова львівського обласного осередку «Правого Сектору»:
Армії потрібні патріоти. Проблема в тому, що певні категорії армійської ієрархії нехтують такими людьми. Що стосується загалом армії, то на Сході нормальна координація між нами за Збройними силами. Єдине, що думку про нашу позитивну співпрацю не всі поділяють в армійській структурі. Яка орієнтація перших осіб держави, така вона і вищих армійських колах. Не секрет, що так було завжди. Головнокомандувач може мати певну думку, а вищі в ієрархії ЗСУ цю думку поділяють і підтримують.
Тарас Павлишин, десантник, мобілізований в 2014 році в Збройні сили України:
Вважати, що на початок 2014 року ЗСУ – це були вмотивовані патріоти я не можу. Добровольці та мобілізовані, які пішли на війну – вони додали того патріотичного духу, завдяки якому військо змогло вистояти. Проблемою тоді була відсутність фаховості. Вище командування було тими, хто 20 з лишнім років займався «дерибаном» державного майна. Раптово вони стали воєначальниками, які повинні протистояти ворогові. Непрофесіоналізм, відсутність патріотизму, відсутність ресурсів, нехтування обов’язками – призводило до трагічних боїв, які ми мали.
Ігор Михайленко (Черкас), командир «Національних дружин», колишній комбат полку «Азов»:
Головнокомандувач не зовсім любить добровольців, тому в нього є певна позиція, яку він передає вниз по вертикалі на армійське командування. Це дає йому можливість впливати на рішення офіцерів вищого звання, які дають несприятливі умови для добровольців на першій лінії фронту. Та ж ситуація з «Азовом»: боєздатний підрозділ, який може виконати велику кількість завдань на першій лінії, де не вистачає людей, але його туди не виставляють. Патріотів багато в армії: людей, які люблять Україну…
Юрій Сиротюк, директор недержавного центру «Українські студії стратегічних досліджень»:
В Україні ми маємо дивну ситуацію: після розвалу Совєтського союзу відламок радянської армії став армією незалежної України. В 1991 році існувало розуміння небезпеки такої армії, тому була спроба створити Національну гвардію України як незалежну армію, проте це починная обрубав Кучма. З іншого боку була ідея українізувати армію: відродити козацькі традиції, розпочати патріотичне виховання, але спроби закінчувалися невдачею.
Сьогодні, під час визвольних змагань, ні для кого не секрет, що вищий генералітет України – виключно російськомовний, зберігає традицію зв’язків з Москвою, цю війну боїться називати війною…
Виходом для армії зараз є тотальна люстрація, очищення від антиукраїнських і російських диверсійних елементів. За 4 роки виросло покоління молодих офіцерів, які пройшли війну, зокрема і в добровольчих формуваннях. Саме ними треба наводнити Генеральний штаб і вищий офіцерський склад – людьми, які мають бойовий досвід. Ключову увагу потрібно приділити патріотичному вихованню, бо армія – це не тільки залізо, а й дух.
Олена Живко, волонтер, керівник Об’єднання добровольців:
Усі військовослужбовці не можуть брати участі в політичних акціях, оскільки вони обмежені контрактом, який забороняє їм висловлювати свою думку та інші речі. Добровольці – це люди, які мають авторитет в суспільстві, до яких прислухаються люди. Вони (добровольці) мають доступ до преси і можуть висловлювати свою думку, а вона в сторону влади буває негативною. Воїни, які мають авторитет в суспільстві можуть говорити, тому є неугодними українській владі.
Вони ведуть за собою народ, піднімають болючі питання, зокрема про контрабанду, яка є в зоні бойових дій і про інші речі, очевидцями яких вони є. Саме тому таке ставлення негативне ставлення влади до людей, які не бояться говорити, бо чого боятися людям, які пройшли війну.
Дзвенислава Сіра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ