Детальніше про знахідку «Вголосу» розповів кандидат історичних наук, президент благодійного фонду «Літопис УПА» імені Володимира Макара Микола Посівнич.

Який вигляд мав архів?

Цей архів налічує понад 500 документів на щонайменше 5 тисячах аркушів. Усі вони були щільно запаковані у згортки із печатками та підписами. Потім тими згортками до міліметра заповнили величезний німецький бідон і обкутали його ланцюгами. Документи пролежали у землі майже 75 років і більш-менш ідеально збереглися. Воно й не дивно, адже документи виготовлені із цигаркового паперу і просто феноменально законсервовані.

Звідки ви дізналися про архів?

Спершу цей архів отримали чорні археологи, які й запропонували його купити різним колекціонерам. За такі архіви називали різні суми – від декількох до 150 тисяч доларів. У минулому столітті підпільники кров'ю платили за майбутнє Української Держави, а тепер хтось намагається торгувати їхніми надбаннями. Ми проти такого, тому принципово не купуємо документів, аби й не провокувати більшого ажіотажу. Ми полювали за одним архівом, а нам попався інший, який віднайшли. Сподіваємось, що другий незабаром отримаємо також. На жаль, чорні археологи зараз залягли на дно.

Отож поки нам довелося звернутися по допомогу до силових органів, аби вони «попросили» цих осіб віддати документи на зберігання в Центр дослідження визвольного руху.

«У Тростянці місцевий священик продав колекціонерам архів родини о. Бандери»

 

Наскільки часто знахідки такого типу потрапляють у приватну власність?

На жаль, є багато ура-патріотів, які нібито мають благі наміри, але при тому тримають рідкісні документи у себе під матрацом, намагаються на тому заробити і не дозволяють дослідникам їх копіювати. Був випадок у Тростянці, де місцевий священик просто продав колекціонерам архів родини о. Бандери. Тоді ми зверталися і до церкви, і до правоохоронних структур, але безрезультатно. Історикам дісталися тільки копії тих документів.

Для нас же не є самоціллю тримати оригінали. Ми хочемо це опублікувати і показати суспільству. Може, родичі чи знайомі підпільників хочуть дізнатися щось про своїх предків. От у нас в «Літописі УПА» була ситуація, коли бабуся роками шукала своїх п'ятьох братів, не маючи про них жодної вісточки. А в документах з СБУ ми якраз відшукали короткий опис долі цих повстанців і їхньої загибелі у боротьбі.

Тому, щоб отримати документи, тепер нам доводиться звертатися до силових органів. Так за сприяння різних силових відомств і небайдужих осіб ми повернули багато архівів з Івано-Франківщини, Львівщини, Хмельниччини, Тернопільщини та Волині.

 

«Упівці залишали населенню бофони, чим засвідчували, що не крадуть і не відбирають продукти, а беруть ніби в позику»

 

Про що йдеться у знайдених документах, кому вони належали?

Тут документи 1944-1946 років, які охоплюють сучасні Сокальський та Радехівський райони Львівської області. Переважно, це документи надрайонного проводу ОУН. Для мене як для історика найцікавішим тут є реєстр втрат від більшовицької та німецької окупаційних влад. Тут перераховані люди, які загинули у 1939-1946 роках чи через допомогу УПА, чи зазнали виселення і загинули. Також є анкетні листи із більшовицького терору 1944-1945 років: описано визиски, виселення і депортації, здійснені владою СРСР. Також є матеріали агітаційно-пропагандистського характеру, зокрема видання Проводу ОУН «Ідея і чин» та «Інформативні вісті».

Також в цьому архіві збережені бофони — грошова одиниця Збройного підпілля ОУН. Їх друкував місцевий провід ОУН, а потім підпільники залишали їх населенню в обмін на продукти чи матеріали. Ці бофони на той час мали чисто символічне значення. Але в майбутньому, після відновлення незалежної України, селяни мали використати їх, аби повернути собі борг від підпільників. В будь-якому разі, ці гроші засвідчували, що упівці не крадуть і не відбирають продукти у населення, а беруть ніби в позику.

Бофон

По-правді, люди здебільшого палили ті бофони, бо боялися, щоб раптом їх не знайшли під час обшуків. За це гарантовано можна було загриміти в Сибір. Як наслідок, таких бофонів майже не збереглося, тому знайдені в цьому архіві – рідкісні і мають справді велику цінність.

Є багато документів господарського характеру, звітів фінансово-господарської референтури, за якими можна порахувати обсяги пожертв селян у 1944-1945 роках. Це може бути досить цікавим для економістів, адже покаже суспільно-економічні відносини, які тоді побутували, покаже, як українське підпілля заміняло державні структури, не маючи своєї держави.

Ці звіти є дуже вагомими і тому, що показують, як і чим забезпечували воїнів УПА в тих роках. Є касові звіти 1944-1946 років, де детально розписано, кому, що й скільки видавали. Ці документи є просто феноменальними, бо розкривають повстанське буття, яке поки є маловідомим загалу.

Також тут є звіти Українського Червоного Хреста — частини, яка займалася лікуванням бійців УПА та поранених членів ОУН. Тут ідеться про заготівлю лікарських препаратів, їхнє магазинування.

Також є документи, які дотичні до сотні УПА «Кочівники». Тут у гарній художній формі відображено бої повстанців.

Є організаційні і пропагандивні звіти, а ще огляд радіовісток, занотований референтурою пропаганди. Є і списки переселенців із Закерзоння: коли звідти переїжджали переселенці та ОУНівці, їх брали на облік, аби за потреби залучити до діяльності і боротьби.

Також є багато суспільно-політичних звітів, теренових вістей, які говорять про настрої людей, груп, їхнє піддання більшовицькій пропаганді. Йдеться і про організацію агітації підпільників, про контрагітацію та вплив повстанської агітації на населення.

 

«Членам ОУН та УПА наказували записувати спогади про діяльність та свої враження відразу після боїв»

 

Серед повстанців були люди, які фахово займалися документацією?

Звичайно! Цим займалися люди, які мали відповідний досвід, освіту та навики. Узагалі, в Збройному підпіллі ОУН та в УПА дуже зосереджували увагу на веденні документообігу. Це ж не була анархістична організація, яка просто бігала по лісах. Це була дуже структурована і підготована держава у державі.

Вже тоді повстанці розуміли, що ці документи будуть дуже вагомим джерелом історії для майбутніх дослідників, тому Провід ОУН наказував скрупульозно ставитися до їхнього укладання та магазинування. Саме для цього у проводах ОУН були архіваріуси, які займалися збереженням, захороненням і фактично передачею наступним поколінням цієї безцінної інформації. ОУНівці не ховали золото, зброю чи якісь матеріальні цінності — ховали те, що можна було б потім використати для Української Держави. У них було дуже багато інструкцій, як зберігати ті матеріали, як архівувати, кому віддавати. Членам ОУН та УПА, між іншим, наказували ще й записувати спогади про діяльність та свої враження відразу після боїв.

На жаль, мало членів ОУН виконали цей наказ Проводу, а оті рідкісні документи, які таки збереглися до сьогодні, часто стають предметом торгівлі. Багато документів свого часу потрапили до радянських спецслужб. Деякі з них залишилися, але чимало знищено. Тому архіви на кшталт цього є для нас просто безцінними.

Що буде далі із цим архівом?

Зараз триває реставрація і консервація документів, тож незабаром спільно з Центром дослідження визвольного руху, зокрема із Русланом Забілим, директором музею «Тюрма на Лонцького», організуємо прес-конференцію, аби наочно відобразити оці моменти, про які я говорив.

 

Яна Федюра, «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ