Найбільшим лобістом інтересів Львова в органах центральної влади за останні кілька років називають колишнього віце-прем’єра Івана Васюника. Не тому, що він аж так багато зробив для своєї малої батьківщини – всього лиш відстояв проведення в місті Лева Євро-2012. А тому, що інші вихідці з Львівщини зробили і того менше. А дехто – абсолютно нічого. Про це пише 'Львівська газета'.
Тема регіонального лобізму доволі делікатна. Річ у тім, що лобізм в Україні не прописано на законодавчому рівні, як це, скажімо, є в США. Однак як явище він таки присутній у владних кабінетах і при цьому дуже часто має відтінок (а іноді яскраво виражене забарвлення) приватного інтересу. Однак у цьому випадку мова не про бізнесові зацікавлення конкретних персон, а про лобіювання на державному рівні інтересів того регіону, вихідцем з якого є той чи інший урядовець або депутат. Так-от, порівняно з представниками інших регіонів, львів’яни лобіюють Галичину дуже мляво.
Політологи доволі докладно вивчали таку пасивність і зійшлися на думці, що причиною є яскравіше виражена ідеологічна діяльність галичан, аніж економічна. Відтак поки вихідці із західних областей упроваджували українську мову, історію та культуру на Сході, представники промислових регіонів активно "вибивали" з державної скарбниці фінансові преференції для свого регіону. У підсумку маємо відвертий перекос у фінансуванні, коли Львівщина порівняно з іншими українськими регіонами отримує копійки.
Особливо прикро за той період, коли в Кабінеті Міністрів (за урядування Юлії Тимошенко) значна частина міністрів була вихідцями зі Львова і при цьому абсолютно нічого для рідного регіону не зробили. Подейкують, у львів’ян є риса: якщо вони опиняються на серйозних посадах, то соромляться зізнаватися, що вони – галичани, і досягати якихось преференцій для власного регіону: аби, не дай, Боже, ніхто нічого поганого не подумав… Доходить навіть до того, що для інших регіонів вихідці з Галичини роблять значно більше – в такому разі їх, мабуть, не можуть запідозрити в заангажованості.
Аналогічно в депутатському корпусі. Представники Львівщини є чи не в усіх політичних фракціях без винятку. Однак, окрім того ж Євро (ще люблять згадувати святкування 750-річчя Львова), відстоюванням інтересів регіону депутати похвалитися не можуть. Провалилася навіть спроба створити міжфракційну групу "Львів", яка, власне, й мала б працювати на вирішення нагальних проблем міста й області, про що вони декларують на початку кожної каденції. Нардепи збираються раз, щонайбільше – двічі, окреслюють план дій і… нічого.
"Газета" вирішила поцікавитись у представників міста в органах центральної влади, чому Львів традиційно опиняється на задвірках державної уваги. На жаль, зі значною частиною нардепів зв’язатися не вдалося: нашоукраїнці Тарас Стецьків, Ігор Кріль, бютівці Андрій Шкіль, Степан Курпіль, позафракційний Тарас Чорновіл, комуніст Олександр Голуб та інші не менш відомі особистості слухавки не брали. Поважаючи право народних обранців на відпустку, вирішили не наполягати.
Одна з так званих лобістів інтересів Галичини в середовищі Партії регіонів Ганна Герман від коментаря відмовилася: мовляв, експертом у цьому питанні вона не є. Як наслідок, можемо запропонувати чотири версії від чотирьох представників різних політичних сил власне щодо рівня і якості галицького лобі в парламенті, Кабміні й адміністрації президента впродовж останніх п’яти років. Політичні сили різні, а от погляди дивовижно схожі.
Ярослав Кендзьор: Особисті симпатії в галичан переважають над інтересами рідного регіону
Якщо порівняти лобістські зусилля галичан на всіх щаблях української влади, то зримих результатів наш край не побачив. За винятком якихось незначних – наприклад, святкування 750-річчя Львова, ще якісь дуже дрібні й несуттєві подарунки були… Порівняно із такими самими зусиллями Донеччини, інших регіонів Півдня і Сходу України, Галичина дуже програвала і, тим паче, поступається тепер.
Причина, мабуть, у тому, що ще від 1991 року сформувалася думка, що Україна на загал у дуже скрутному стані, але Галичина – національно свідома, відтак може витерпіти будь-які економічні негаразди, живлячись своїм патріотизмом. Тому під час формування і державного бюджету, й інших програм розвитку тих чи інших регіонів вона завжди опинялася на задвірках.
Якщо говорити про минулий склад уряду, то хочу зазначити, що в наших міністрів помітно відсутність розуміння того, що своєму краю треба приділяти більше уваги. Понад те, урядовці внаслідок різних – кон’юнктурних, особистих симпатій чи антипатій – робили своїм регіонам навіть гіршу послугу, ніж можна було очікувати від представників східних областей.
Маю на увазі того ж міністра регіонального розвитку і будівництва Василя Куйбіду, який через неприязнь і несприйняття Андрія Садового як міського голови гальмував дуже багато програм щодо Львова і Львівщини. Ба більше, його шефиня Юлія Тимошенко, бажаючи перед президентськими виборами зіграти на релігійних почуттях парафіян Московського Патріархату, зробила йому маленький натяк, і він виділив монастирю Києво-Печерської лаври 26 млн. грн. І це тоді, коли наші об’єкти, які є пам’ятками національного значення, отримали від цього міністерства або нічого, або якісь мізерні копійки!
Аналогічно в парламенті. Ніякої роботи в напрямі лобіювання інтересів Галичини у Верховній Раді немає. У кожному скликанні хтось із депутатів (із тієї чи іншої фракції, але галичан за походженням) ініціював створення регіональної депутатської групи, яка нібито мала займатися цією проблемою. Але після перших же зустрічей ентузіазм згасав. Одна з причин – у представників, наприклад, комуністів, чи ще раніше в есдеків, партійні інтереси були важливішими за інтереси Львова, області чи на загал Західної України.
Олекса Гудима: За лобіювання інтересів будівельної фірми подарували золотий депутатський значок
Нині питання львівського лобі є смішним: головним лобістом є Петро Писарчук, який має доступ до влади і може щось зробити чи сказати. Але я не вважаю його якимось лобістом. Нас у Кабінет Міністрів на поріг не пускають (маю на увазі депутатів від опозиції).
Раніше, коли не було такої сильної політичної поляризації, все було по-іншому. Хоча б тому, що ми традиційно збиралися і слухали доповіді губернаторів. Якщо говорити про декілька речей, які лобіювали, то, нагадаю, 5 років тому у ВР було ратифіковано угоду між Україною і Світовим банком про надання кредиту на водопостачання. Я особисто водив Буняка коридорами, ми працювали фракціями і всі за це проголосували.
Також, наприклад, було виділено гроші на ліквідацію наслідків стихії, в тому числі й у Львові. Але найбільше "пробивання" було тоді, коли в міста хотіли забрати Євро-2012. Тоді всі львів’яни об’єдналися і спільно боролися, оскільки водночас інші депутати на чолі з Ігорем Коломойським дуже активно лобіювали Дніпропетровськ.
Щодо Василя Куйбіди, то він справді приділяв Львову мало уваги. Є ще один львів’янин, який діяв аналогічно, – Ігор Юхновський. Якась дивна натура в галичан – коли вони потрапляють на дуже високу посаду в Києві, то бояться зізнатися, що є галичанами, і зробити щось для Галичини чи Львова.
От і пан Юхновський замість того, щоб відчинити двері, як це роблять нині донецькі, й запустити в Кабмін молодих львівських хлопців, аби вони проводили трошки іншу лінію, зачинив їх, аби ніхто, не дай, Боже, щось не подумав… Так само чинили і Куйбіда, і Пинзеник.
Однак якщо говорити про лобізм як такий, то тут треба відчувати дуже тонку межу. Річ у тім, що якщо депутат щось лобіює, то дуже часто там присутній його персональний інтерес. Назву одне ім’я: Владислав Каськів. Так-от, він – найсправжнісінький лобіст.
Коли в парламенті постійно була загроза розвалу більшості, пан Каськів, користуючись тим, що був єдиним представником "ПОРИ", шантажував Юлію Тимошенко, погрожуючи їй вийти з коаліції. І вона призначила його людину керівником агентства з питань інвестицій. Тобто він, не перебуваючи на жодній посаді, фактично отримав прямий доступ до грошей. І хоча В. Каськів не є львів’янином, я все ж назвав би його найбільшим лобістом у негативному значенні цього слова.
У моєму депутатському досвіді також був один цікавий випадок. Колись, коли я був мажоритарником в окрузі Миколаїв, Золочів, Перемишляни, Новий Розділ, допомагав одній компанії отримати роботу з будівництву військового житла. Вважав, що чиню правильно. А виявилося, що керівництво зрозуміло це так, що мусить мені віддячити.
Довго не міг зрозуміти, про що йдеться – я був тоді ще молодший, не в розумінні віку, а в розумінні депутатського досвіду. Завершилося тим, що вони на знак подяки подарували мені депутатський значок. Можна подумати, що це дурниця – депутатські значки видають усім на початку скликання.
Однак не все так просто. В третьому скликанні були депутати нормальні, з нормальними значками, а були такі, в яких значки були золоті. То була така мода. Цей значок мені подарували, і він нині в якійсь шухляді лежить. Оце такий результат подяки за мій лобізм.
Петро Писарчук: У львів’ян немає земляцтва
На початку своєї депутатської каденції був дуже наївний: мені видавалося, що ми створимо якусь депутатську групу "Львів" чи "Львів’яни" і за її допомогою просуватимемо інтереси нашого регіону, щоб його не обділювали під час формування державного бюджету. Не секрет, що бувають такі випадки, коли на аналогічні програми без усіляких пояснень інші регіони отримують у п’ять-десять разів більше коштів, аніж Львівщина.
Однак ми, хоч і європейці, й церков у нас багато, і вважаємо себе духовно багатшими від представників інших регіонів, але ота наша політична заангажованість не дає змоги мислити прагматично. Так, якщо це пропоную, наприклад, я, то відразу з’являється реакція: це Писарчук, Партія регіонів, не пропускаймо це.
Немає в нас земляцтва – такого, яким, наприклад, може похвалитися та ж Донецька область. У Львівщини був унікальний шанс, коли вона мала своїх віце-прем’єрів, ключових міністрів, однак не скористалася ним.
І, знову ж таки, через відсутність єдності: скажімо, колишній кандидат у мери має не зовсім позитивне ставлення до нинішнього. І все переводять на персоніфіковані стосунки. Не думають інтересами державними, інтересами регіону – переважають особисті симпатії-антипатії.
Але тепер центральна влада взялася і за аеропорт, і за стадіон, і за розвиток інфраструктури, й Олімпійські ігри, кажуть, у Славську проведуть – я бачу, що є добрі зрушення в тому плані. Львівщині приділяють усе більше уваги.
Андрій Парубій: Традиційно найактивніше лобіює свої інтереси Донеччина
Фактично, лобізм присутній саме в Кабміні, де відбувається розподіл фінансів. Саме уряд може більше впливати на перерозподіл коштів і, відповідно, на збільшення фінансування того чи іншого регіону. Можемо сказати, що коли віце-прем’єром був львів’янин І. Васюник, то це великою мірою сприяло тому, що Львів обрали одним із базових міст для проведення Євро-2012.
Однак стверджувати, що лобізм у часи минулого урядування був ефективний, чесно кажучи, не можна. Наприклад, я як депутат кілька разів звертався до міністрів-львів’ян із питаннями підтримки тих чи інших об’єктів. Скажу відверто, не завжди отримував підтримку. Утім, я вважаю, коли працював попередній уряд, то це був не найгірший період для Львова.
Традиційно найактивніше лобіюють свої інтереси Донеччина, Харківщина. Саме представникам цих регіонів на міністерських посадах чи в депутатських кріслах вдавалося вибивати серйозні кошти для своїх областей. Натомість львів’яни завжди більше ідентифікують себе українцями, ніж власне львів’янами. І для них загальноукраїнські програми, зокрема гуманітарної сфери, завжди виходили на перший план, а економічне лобіювання свого регіону – на другий.
ІА "Вголос": НОВИНИ