У вівторок, 25 квітня, в системі Prozorro відбувся конкурс, під час якого визначали компанію-будівельника візит-центру на території Музею народної архітектури та побуту (в народі – «Шевченківський гай»). Сам конкурс відбувався уже втретє – два попередніх рази (наприкінці минулого року) його довелося скасовувати, бо охочих будувати цей об’єкт за 18,3 млн не знайшлося.
Цього разу на старт торгів вийшло одразу п’ять компаній, і починали із суттєво вищої суми – 24,33 млн грн (фінансувати будову збираються за кошти бюджету розвитку Львова). Врешті, найменшу суму - 18, 99 млн грн - запропонувало Колективне підприємство «Центр Комплекс» Львівської обласної асоціації інвалідів.
На момент публікації цього матеріалу офіційно переможця ще не оголошено, але навряд чи ситуація кардинально зміниться. Адже «Центр Комплекс», зареєстрований ще у 1993 році, неодноразово вигравав тендери на здійснення будівельних та реставраційних робіт на території Львівщини. Зокрема, підприємство ставало переможцем конкурсів на проведення капітальних ремонтів львівської школи №86 (торік, вартістю 1,95 млн грн.); реставрацію частини Жовківського замку (2015 р., вартістю 19,6 млн), ремонту даху музею Пінзеля, приміщень Львівської облради та Ратуші, а також декількох підрядів на об’єктах освіти.
Однак проблема полягає в іншому. У 2013 році керівником Музею став кум нинішнього міського голови Львова та його давній партнер, колишній директор бази відпочинку «Перлина Карпат» Роман Назаровець. Через рік його керівництва було запропоновано стратегію та пріоритети музею до 2020 року. Отоді й з’явилась пропозиція побудувати сучасний вхід до музею – у вигляді візит-центру.
Там планують розмістити каси, туалети, виставкову зону, навчально-конференційний простір та кафе. Ніби все гарно, проте з документації щодо майбутніх приміщень видно, що кафе займатиме значну частину приміщень будівлі (а при необхідності може приєднати й інші). До речі, підготовчі роботи на місці майбутнього будівництва вже почали – там вже навіть почали вирубувати старезні буки і дуби.
Поза тим, стан самого музею починає викликати занепокоєння: деякі пам’ятки знаходяться у вкрай занедбаному стані, щось просто щезло. Не зрозумілою є доля й 15 га землі «Шевченківського гаю». Більше того, не так давно ГУ Нацполіції у Львівські області виявило ознаки кримінального правопорушення та почала досудове розслідування щодо будівництва візит-центру в «Шевченківському гаю» у Львові. Тим не менше, тендер щодо визначення забудовника таки провели.
Зважаючи на завзятість міської влади і керівництва Музею та нехтування ними громадською думкою, доля «Шевченківського гаю» викликає справедливе занепокоєння. Схоже, що там таки збудуть візит-центр, а от що з ним буде далі – велике питання. Зважаючи на причетність до цього згаданих персон, існує висока ймовірність, що кафе у візит-центрі отримає той же холдинг, що володіє й мережею ресторанів у центральній частині Львова. А згодом він цілком може взяти в управління й решту території Музею. Тож громада міста незабаром має усі шанси втратити Музей народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького.
Коментарі для «Вголосу»
Отець Юстин Бойко, колишній настоятель Свято-Іванівської Лаври Студійського уставу УГКЦ:
Музей народної архітектури та побуту у Львові тепер, дякувати Богу, з іменем блаженного Климентія Шептицького, є унікальним місцем не тільки для львів’ян. І його потрібно розвивати. У 2014 році Музей скликав велику нараду, де напрацювали стратегію розвитку. Вона, зокрема, передбачала й будівництво візит-центру. І коли я прийшов до Лаври у 2015 році, то поставив питання – чи не слід змінити стратегію, адже стан музею бажає кращого. Багато пам’яток є просто занедбаними, чимало щезло, і сам музей є недоукомплектованим – немає експозицій Полісся й Волині.
Музей не має й належного адміністративного корпусу. А його структура містить наукові відділи, графічний відділ, архітектурний тощо. І на даний час усі співробітники працюють у дуже малих приміщеннях, я б сказав навіть нелюдських, які не дозволяють їм повноцінно виконувати свою місію. Тому і йшлося про зміну пріоритетів. І я вже, здається, у березні був у міськвиконкомі, де ми погодили, що буде напрацьована, і 15 травня подана на розгляд сесії Львівської міськради нова стратегія розвитку Музею. З урахуванням того, що на території музею знаходиться Свято-Іванівська Лавра Студійського уставу УГКЦ ця стратегія мала б містити дещо інші пріоритети. На скільки я бачу, що одне міськвиконком прийняв, а зовсім інше реалізовується керівництвом Музею. Оскільки він є комунальною власністю, тож уся відповідальність лежить на міській владі.
Я маю величезні побоювання, а також підстави вважати, що коли розбалансувати пріоритети і першим поставити будівництво візит-центру, то на цьому розвиток Музею і закінчиться. А сам Музей з наукової інституції просто комерціалізується. Адже, якщо ви подивитеся на експлікацію приміщень (див. малюнок нижче), яка офіційно подана у тендерній документації, то там 2/3, якщо не більше, займає ресторанний тип приміщень.
Тому я не можу зрозуміти навіть самих музейників, які волають про допомогу, що вони потребують грошей на відновлення пам’яток, які знаходяться в музеї. А з іншого боку, вони виступають за будівництво візит-центру. Тому я дуже побоююся того, що Музей як наукова інституція перетвориться на такий розважально-туристичний центр.
Коли я питався – чому в першу чергу будуватимуть саме візит-центр, а не адмінкорпус, то мені відповіли, що таким чином музей буде заробляти собі кошти. Знаючи практику Львова, та й цілої України, я дуже побоююся, що знову ж таки – віддадуть ці приміщення в оренду, наприклад, одній відомій розважально-харчовій мережі в управління. Вони будуть платити якийсь внесок Музею, а з часом приміщення перейде в інші руки. Не виключено, що разом і з територією музею.
Варто також зауважити, що будівництво візит-центру абсолютно суперечить генеральному плану, розробленому в 1989 році. На місці планованої будови має бути новий адміністративний корпус. На який вже, до речі, у 1993 році виділялися кошти – коли Музей ще був у підпорядкуванні області. Однак тоді чомусь так само не дійшло до реалізації цього проекту.
І ще одне: я ніде не бачу дозвільних документів від Міністерства культури. А спорудження такого типу приміщення на території, яка має музейну цінність, без цього неможливе.
Підсумовуючи: я побоююсь, що це – перший етап на шляху до того, що Музей як такий, просто перестане існувати. А буде кілька хаток, які представлятимуть як пам’ятки архітектури, і все. Зважте й на те, що Музей ще не завершений. Щезли 15 га землі. І, зважаючи на забудову парку «Знесіння», це все наводить на думку, що на парк, включно з музеєм, зробили ставку якісь потужні забудовники. За якими стоять, очевидно, потужні політичні фігури.
Яромир Самагальський, екс-депутат Львівської міськради:
За довгі роки існування Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького та парку «Знесіння» склалось певне обличчя цього культурного центру. Музей є цінним для Львова культурним центром саме у такому вигляді, яким він є.
Зараз же очільники міста його ламають, змінюють концепцію, вносять туди поп-культуру, ресторани, тобто роблять те, що концептуально його змінює. Творять щось на кшталт площі Ринок, на якій тільки кафе, ресторани та літні майданчики, де тільки ерзац-історичні речі.
Щодо ресторану, який має постати у Музеї, то його точно готують під когось. Це не викликає жодного сумніву, адже у місті склалась негативна тенденція, коли за Садового усі конкурси та тендери проводять та розігрують під якого конкретного виконавця. Тому комусь «своєму», якщо не сьогодні, то згодом, цей заклад у руки перейде.
А загалом цей проект є бездарною ідеєю. І за усе це мені, львів’янину, страшенно образливо.
Ігор Калинець, дисидент, громадський діяч:
Я категорично проти будівництва цього розважального центру. У Музеї народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького має залишатись усе так, як є зараз: має утверджуватись Свято-Іванівська Лавра, залишатись дерев’яна архітектура і все!
А те, що зараз планують збудувати розважальний центр для туристів, зовсім Музею не пасує.
Зрештою, Митрополит Андрей Шептицький, коли закуповував усю цю територію і творив музей, точно такого дива не планував. Насамперед ми повинні виконувати його заповіт і його розуміння, а не творити казна-що. Я дуже подивований тим, що є люди, які підтримують ідею такого будівництва.
Юрій Пелих, Адріана Гринишин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ