«Особи, які належать до національних меншин, мови яких є офіційними мовами Європейського Союзу, та реалізують право на навчання мовами відповідних національних меншин, здобувають в комунальних та корпоративних закладах освіти відповідно до вимог державних стандартів: базову середню освіту державною мовою в обсязі не менше 20 відсотків річного обсягу навчального часу у 5 класі з щорічним збільшенням такого обсягу (не менше 40 відсотків у 9 класі); профільну середню освіту державною мовою в обсязі не менше 60 відсотків річного обсягу навчального часу. Особи, які належать до інших національних меншин, здобувають в комунальних та корпоративних закладах освіти відповідно до вимог державних стандартів базову та профільну середню освіту державною мовою в обсязі не менше 80 відсотків (ред.., наприклад, російська) річного обсягу навчального часу», – йдеться у 5 статті проекту закону про середню освіту.
Цим законопроектом Міністерство освіти фактично ввело квоти на вивчення української мови. І це в час, коли у Європі мови нацменшин, здебільшого, вивчають у суботніх чи недільних школах, а їх функціонування забезпечується коштом тієї громади, яка зацікавлена у збереженні своєї мови чи культури.
Чи закон про середню освіту у мовному контексті країни, територію якої захопили під приводом «захисту російськомовного населення», є адекватним та які зміни у цей законопроект конче потрібно внести?
Про це кореспондент «Вголосу» спілкувався із дисидентом, правозахисником, Героєм України Степаном Хмарою, доктором філологічних наук, професором Іриною Фаріон та письменницею, громадською діячкою Ларисою Ніцой.
Анексія Криму та окупація Донбасу Росії здійснювалися під приводом захисту «російськомовного населення». Зараз у цьому новому законопроекті нам вкотре пропонують у школах за державні гроші вивчати російську мову та офіційні мови ЄС, бо нібито ними користуються нацменшини. На ваш погляд, це правильно?
«Латвія «підсунула свиню» Гриневич»
Лариса Ніцой:
Міністр освіти Гриневич знищує українську мову. Ми, громадськість, запропонували їй на вибір кілька мовних моделей, які працюють у школах різних країн Європи. Міністр довго впиралася, але врешті звернула увагу на Балтійську мовну модель. Це модель, якою користуються Литва, Латвія, Естонія. У них викладання у школах відбувається так: 1 клас викладається мовою меншини, паралельно вчитель викладає ще і державну мову. Так з кожним роком кількість предметів, які викладають державною мовою, збільшується – і у старших класах мова нацменшин переходить у 100% викладання лише державною мовою.
Тобто відбувається поступовий перехід та плавна адаптація для діток національних меншин. Балтійська модель у Латвії мала слабку ланку. Там у старших класах викладання шкільних предметів було не 100% державною мовою, а лише – 60%. І от Гриневич вхопилася за цю слабку ланку, як за соломинку, яка її рятувала, щоб тільки не поширити і не посилити українську мову у середній школі. Однак Латвія у 2018 році, після Нового року, ухвалила новий закон, який ліквідовує цю мовну модель як застарілу і шкідливу для держави. У Латвії тепер теж у старших класах усі предмети вивчатимуть лише державною мовою. Це відбуватиметься завдяки поступовому переходу із мови нацменшин до державної. Професійну та вищу освіту у Латвії тепер теж здобуватимуть лише державною мовою. І це навіть не обговорюється.
Натомість в Україні Лілія Гриневич вхопилася за латвійську модель, але тут Латвія «підсунула їй свиню». Однак міністр не заспокоїлась – вона все одно почала просувати цю стару, непридатну та шкідливу для України мовну модель. Бо відсутність 100% української мови у старших класах призводить до того, що нацменшини не інтегруються у суспільство. Через це ми маємо, на відміну від інших країн, ситуацію, яка завершилась війною та втратою територій.
Степан Хмара:
Мені як дисиденту та українцю таке навіть гидко коментувати. Гриневич уже прирівнялась до рівня українофоба Табачника. Теперішня міністр освіти – це одна із найгірших міністрів освіти в історії України. Квотувати вивчення української мови в українських школах – це ганебно і принизливо.
«Основне завдання теперішньої влади – не допустити підняття національної свідомості українців»
Ірина Фаріон:
Навчання в українських школах мовами нацменшин – це не нове явище. Це абсолютне продовження систематичної політики Лілії Гриневич щодо знищення українського складника в освіті. Ми можемо пригадати дії міністра освіти Квіта та його попередника Табачника, а тепер і Гриневич – усі вони ідентичні. А тому ми можемо стверджувати, що розстріл українства відбувається не лише на території окупованих земель Донецької та Луганської областей, знищення всього українського відбувається і на освітньому полі. Це триває, починаючи від найнижчої ланки освіти – шкільної, і закінчуючи вищими навчальними закладами.
А тому те, що пропонується у законопроекті про середню освіту Міністерства освіти і науки, – це логічна і систематична робота з денаціоналізації українства. Основне завдання теперішньої влади – не допустити підняття національної свідомості українців. Власне, те, що у нашого народу є національна свідомість, теперішня влада, яка була вимушеними учасниками Майдану, побачила під час Революції Гідності. Вочевидь, події 2014 року добряче налякали олігархат та теперішню політичну еліту. Для того, щоб унеможливити неминучість наступного Майдану, влада взялася нейтралізовувати національне самоусвідомлення українців, розпочавши це робити із шкільної лави.
Міністр Гриневич, як і влада в особі Порошенка та Гройсмана, воює із 92% українців в Україні. Бо наша країна – це суто моноетнічна держава. За останніми соціологічними даними, в Україні проживає лише 5,5 % московитів, інших представників нацменшин у нас тільки 2,5%. Виникає питання, а кого ми забезпечуємо мовою нацменшин у школах? Складається враження, що систему української освіти віддають на відкуп представникам мінімальної меншості у державі.
Що пропонуєте?
Степан Хмара:
Лілія Гриневич – це типовий малорос, який під диктант космополітів та ворогів України взялась за знищення української мови. Хай ця Гриневич скаже мені та мільйонам україномовних українців про те, як у Європі у школах вивчають мови національних меншин? У яких цивілізованих країнах держава фінансує і сприяє поширенню та вивченню іноземних мов замість державної у своїх школах? За кордоном є приватні та недільні школи, у них вивчають мову нацменшин, ці навчальні заклади самостійно фінансують місцеві громади, не порушуючи меж державних законів. Хоч і Росія для нас не авторитет, але у цій країні проживає українська нацменшина – і там немає жодної школи, мовою навчання якої була б українська. Все тільки російською.
Ніде за кордоном фінансування шкіл, де мовою навчання є українська, не здійснюється коштом держави. Все самі. Квотування української мови у школах – це злочин проти українців та Української держави. А Лілію Гриневич, як міністра-українофоба, пора давно гнати із займаної посади. Така людина просто доб'є українську освіту та функціонування там української мови. Ця людина не може працювати на такій важливій, стратегічній посаді, як міністр освіти і науки.
«Лілія Гриневич – це типовий малорос»
Ірина Фаріон:
Моя позиція абсолютно однозначна, вона відображена у законі про українську мову та порядок застосування інших мов. Відповідно до нього, навчальний процес у нас здійснюється державною, тобто винятково українською мовою: починаючи від дитячого садка та закінчуючи вищою школою. Якщо є національні меншини – ми їх виявимо тільки після того, як запровадимо графу «національність», тобто ми порахуємо цих людей. Тільки тоді ми забезпечимо їм їхнє право реалізовувати свої можливості.
Окрім того, у нас повинен бути ухвалений закон, яким ми маємо категорично заборонити підтримку з-закордону українських навчальних закладів. Бо ті, кого підтримують з-за кордону, матимуть можливість підтримувати у нас сепаратистські угрупування.
Лариса Ніцой:
Не потрібно навіть вигадувати нічого нового, усе вже є. Ми повинні запозичити ту Балтійську модель, яку запровадила Латвія. Бо поступово за 10 років навчання дитина може повністю перейти на державну мову, щоб бути готовою до вступу в професійні чи вищі навчальні заклади. Але ж ні! Гриневич все одно «ліпить» ті 60% – і відмовляється від поступового переходу нацменшин на державну мову.
Більше того, Венеційська комісія у своїх висновках наголошувала не лише на поступовому переході шкіл на українськомовне навчання, а й на самому факті переходу. А у співвідношенні 60% державної і 40% мови нацменшин (а це майже порівно) такий перехід – неможливий. Тому цей законопроект – це чергова загроза Україні.
Чим ініціатива Гриневич щодо навчання у школах мовами нацменшин та фактичного обмеження вивчення української мови є небезпечною для держави?
Ірина Фаріон:
Забезпечуючи нацменшинам їхнє право коштом права українців, ми творимо сепаратистські вогнища по всій Україні. І вони виникають, бо ми в Україні сприяємо розвитку московської, польської, угорської та румунської мов. А тому для мене нічого дивного немає у тому, що в Україні робить Гриневич. Адже саме вона свого часу була автором запровадження в українську освіту пункту, що викладання в університетах має відбуватися відповідно до закону Ківалова-Колесніченка. Цей закон завдяки моїм зусиллям та стараннями ВО «Свобода» уже скасований. Але Гриневич це не зупинило. Тоді вона запропонувала новий закон про вищу освіту, відповідно до якого пропонувалось мовою викладання у ВНЗ зробити державну та інші. Ми тоді «завалили» цю правку – і у закон про вищу освіту її внесено не було. Сьогодні у Верховній Раді, очевидно, немає кому «валити» пропозиції цієї горе-міністра. І Гриневич почувається дуже впевнено. Зараз вона просто впроваджує у життя українців світогляд Кононенка та інших провладних ставлеників. Ми маємо розуміти, ким є нацменшини в Україні і кому конкретно цей закон буде вигідний.
«В Україні вивчати мови нацменшин хочуть нащадки колишніх окупантів»
І ще питання: як у нас визначатимуть представників інших національностей, якщо в українських паспортах немає графи «національність»? Де у цих людей, які захочуть вчитися в українській школі «мовами нацменшин», написано, що їхня національність – це росіянин, поляк, угорець чи румун? На якій підставі конкретним людям ми можемо надавати право на навчання іноземними мовами за наш кошт? Ми ж розуміємо, що ті, які б мали у паспорті написану не українську національність – це ж насправді нащадки колишніх окупантів. А хто зараз вимагає впровадження навчання їхньою мовою в українських школах? Та ж ті самі московити, які нас окуповують з XVII століття, поляки, які з XIV століття окуповували українські землі, угорці, з якими у нас на Закарпатті постійно триває війна, та румуни, які завжди намагалися присвоїти собі українську Буковину. І у мене виникає логічне запитання: а це хіба нацменшини? Це банальний спосіб і далі розривати Україну на шматки, забезпечуючи право нащадкам окупантів далі будувати свої імперські ідеологеми на нашій землі.
Лариса Ніцой:
Питання національних меншин в Україні дуже популярне – і всі зрозуміли, що мови національних меншин мають вивчатися, але все одно державна мова має бути головною. Свідомі українці уже усвідомили той факт, що завдяки темі нацменшин в Україні існують сепаратисти. Але чиновники – ні! А тому міністерство освіти, окрім нацменшин, вигадує новий важіль впливу і привід для сепаратистських рухів, він називається «корінні народи». У цьому законопроекті про середню освіту корінні народи мають право повністю навчатися своєю мовою поруч з українською. Але скільки буде цієї української – невідомо.
Здобувати освіту мовою нацменшини поруч з державною мовою – це коли на один щабель раніше ставились українська та російська мови, а тепер поруч із російською будуть усі мови корінних народів. А що це за корінні мови? Всі нацменшини, які живуть в Україні, тут же заявлять, що вони корінні: угорці, поляки, румуни. Хоча тут поки корінними є кримські татари та галузи. І що ми отримаємо? Сепаратистські рухи! Бо Лілія Гриневич боїться української мови.
Окрім країн Балтії, як мовне питання регулюється в інших країнах ЄС?
Ірина Фаріон:
Оскільки ми всі крокуємо у Європу, то варто звернути увагу на досвід європейських держав. От, наприклад, на Італію, де зараз проживає багато українців. Так-от, там, якщо ти хочеш зберегти етнічність, то ти своїм коштом повинен створити та утримувати суботні та недільні школи. І коли ти проводитимеш якісь акції, то поряд із українським прапором має бути прапор Італії, бо це є національний прапор держави, на території якої ти здійснюєш свою діяльність. І щоб ця твоя школа розвивалась, то, будь ласка, заробляй і вкладай у неї гроші. Не потрібно придумувати чогось нового, ми маємо мовний досвід Італії, Іспанії, Німеччини, Англії, США. Там дозволяється існування шкіл з іноземною мовою навчання, але лише якщо вони– недільні і їх не фінансує державний бюджет.
А цей гібридний поділ навчання українською мовою в українських школах – це сором. Це намагання поєднати неможливе. Наша ж держава називається Україна. І ми маємо забезпечити нацменшинам доступ до їхньої мови, але спочатку ці нацменшини потрібно встановити та порахувати точну кількість. І тоді можна, як і у Європі, дозволити їм недільні та суботні школи, але навчання у них здійснюватиметься коштом самої нацменшини. Місцева влада може піти на поступки і, наприклад, надати їм безоплатну оренду приміщення.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ