27 липня відбувся перший етап з’їзду СДПУ(о), рішення якого набули неабиякого резонансу, перед усім відставка Віктора Медведчука та неучасть партії у виборах. Разом з тим цей з’їзд не дав жодної конкретики щодо того, якої буде подальша доля партії. Що далі буде з СДПУ(о)?
Те, що відбулося на першому етапі з’їзду, для СДПУ(о) можна вважати реальним завершенням виборчого процесу 2006 року. Я хотів би нагадати, що у 2005 році, коли починалася кампанія по формуванню блоків, списків на парламентські вибори 2006 року, Віктор Медведчук публічно заявив, якщо його партія самостійно або у складі блоку не потрапить у парламент, він подасть у відставку. Треба віддати йому належне. Він це зробив на третій день після того, як стали відомі результати виборів. Медведчук повівся як політичний лідер високого ґатунку, не змінив своєї позиції, підтвердив її перед з’їздом. Свою відставку він мотивує тим, що несе відповідальність за стан справ, в яких опинилася партія.
Але чому тоді так довго тривав процес, чому тоді ж, 2006 року, не було змінено керівника партії?
Чому так довго не було з’їзду? Ми планували його проведення восени цього року. Весь цей час тривала внутріпартійна дискусія. І треба вдруге віддати належне Медведчуку, адже він протягом року на своїх плечах тягнув партію і не відмовився від неї, не дав їй зійти з політичної арени. Але після того, як були оголошено про проведення дострокових виборів, ситуація змінилася. Тому, не виключаю, що ми в певному розумінні дещо й спізнилися з проведенням з’їзду.
Політбюро СДПУ(о) солідаризувалося зі своїм лідером, адже ми, все політичне керівництво партії, несемо відповідальність за той стан справ, які є зараз. Особисто я, наприклад, завжди робив це абсолютно без всякого примусу. Мене особисто ніхто не примушував голосувати і приймати інакші рішення. Я повністю підтримую Медведчука, я це завжди декларував і говорю сьогодні. І якщо це привело до такого результату, я повинен усвідомлювати, що і моя вина є в тому, що ми в певний момент пішли, можливо, не тим шляхом.
Тобто Ви й інші заступники голови партії також подали у відставку?
Усі склали свої повноваження, політбюро в повному складі. Другий етап з’їзду повинен прийняти тепер відставку всього політбюро. Процес закономірний.
Хотів би сказати, що Віктор Медведчук створив одну із самих потужних політичних сил в новітній історії України. Цього ніхто не може заперечити. Її по-різному сприймали і по-різному відносилися до неї, але ця політична сила була і є. Можливо, не така чисельна, але вона залишилася. Також не викликає сумніву його вклад у розвиток соціал-демократичного руху в Україні. Я думаю, що пройде багато років, коли в Україні зрозуміють, що парламентські перегони – це не протистояння і боротьба лідерів партій, а протистояння і боротьба ідеологій. Саме ідеологія переможця буде визначати курс зовнішньої і внутрішньої політики нашої держави. Сьогодні, на превеликий жаль, ситуація полягає в тому, що Україну кинули у вир позачергових виборів, які, на наш погляд, не відповідають вимогам ні Конституції, ні діючого законодавства. Тому партія вважає за недоцільне приймати самостійну участь у цих виборах.
Чому СДПУ(о) робить цю паузу? І хто може очолити партію?
Ця ситуація має як свої недоліки, так і переваги. Недоліком є те, що фактично зміна лідера відбувається у період можливих позачергових парламентських виборів, юридичних підстав для проведення яких не існує. Так співпало, що саме у цей момент в СДПУ(о) відбувається зміна лідера. Це поганий момент, тому що ми опинилися в екстремальній ситуації.
Позитивним моментом є те, що завдяки Медведчуку, Кравчуку — дійсно визнаних лідерів СДПУ(о), були створені умови і ними ж було виховано багато високого рівня політиків, управлінців, менеджерів та й просто відданих партійців. Вони створили умови росту іншим. Останні сьогодні — на провідних ролях в Україні: в складі Секретаріату президента, Кабінету міністрів, інших політичних партій. Тобто, люди, які пройшли школу СДПУ(о) при Медведчуку, дають сьогодні раду на будь-яких посадах, навіть не перебуваючи у партії.
Але потенційного харизматичного лідера самої партії серед них не видно....
Наша перевага в тому, що ми маємо цілу плеяду молодих політиків, рівних за своїми можливостями. І Шуфрич, і Місюра – люди, здатні за певних обставин очолити партію, і, не будучи одноосібним лідером, вести її.
Ми в Україні звикли мати „царя”, тобто одного визнаного політичного лідера. І ніхто не задумується, що партія – це перш за все середовище, яке здатне виховати і виштовхати своїх вихованців на ті чи інші посади. Саме так є в європейських країнах, де всі говорять про потужні політичні сили, а про лідерів партій ніхто не знає допоки він не стане, наприклад, прем’єр-міністром.
Можливо, есдеки зараз підійшли до цієї межі, коли відсутність явного одного лідера призведе до того, що в партії не буде солістом одна особа. Медведчук, Кравчук – це були настільки яскраві постаті, що навіть якби їм вдалося вгамувати свою силу, свій інтелект, вони й тоді б відрізнялися з поміж усіх. Сьогодні ситуація, яка створилася в соціал-демократичному середовищі, можливо, сприятиме тому, що відбудеться переформатування всередині партії включно з її ідеологічними орієнтирами.
Сьогодні за обставин, коли явно слабшають позиції соціалістів, новий формат СДПУ(о), можливо, стане об’єднавчою платформою «лівих» сил України. Можливо, ми на порозі створення на базі саме нашої партії української «Лівиці». Але це можливо при одній умові — якщо ми стратегічно збережемо партію.
Якщо б ми прийняли рішення йти на вибори, в яких об’єктивно перемогти не можемо, то другий програш поспіль, звичайно, відкинув би партію на загумінки і партія пішла би просто нанівець. Разом з тим ми усвідомлюємо, що наше електоральне поле, яке становить 200-250 тис. виборців, сьогодні нашаровується на електоральне поле «регіоналів». Це означає, що якщо б СДПУ(о) взяла участь у виборах, то відібрала би саме таку кількість голосів від Партії регіонів. Голоси, яки ми би отримали на виборах, не тільки не забезпечили б нам проходження в парламент, але й були б поділені між в тому числі: третина — БЮТ і ще третина — НУ.
Я на з’їзді прямо поставив питання: хто на виборах хоче голосувати за БЮТ і НУ? Ніхто. Ніхто не хоче, щоб його голос був відданий цим політичним силам. Тому у нас сьогодні один вихід — відмовиться від самостійної участі у виборах. Адже «регіонами», зі свого боку, прагматично відкидають для себе можливість блокування з іншими партіями, бо навчені поведінкою Кінаха в блоці НУ. Вони пропонують виключно вливатися, а вливання – це свого роду розпуск партії, і ми на це не йдемо.
Нам, соціал-демократам, залишається лише можливість прийти на виборчий процес учасниками організаційної підтримки, допустимо, тої ж Партії регіонів. Участь в дільничих, територіальних комісіях, спостерігачі, агітатори, волонтери – ось це реальна допомога есдеків своїм політичним партнерам. У випадку успішного проходження Партії регіонів у парламент є надія, що ресурс і потенціал есдеків буде використаний виконавчою гілкою влади міського, регіонального, обласного, можливо, і центрального рівня.
Згідно з законом, якщо партія два рази пропускає вибори у парламент, то вона ліквідовується. А нас, якщо вірити експертам, чекає період перманентних виборів. Чи не боїтеся Ви, що СДПУ(о) не буде готова до участі і у наступних виборах?
В законодавстві нічого не сказано про позачергові вибори, з якими ми сьогодні маємо справу і які мають свою специфіку. До того ж ми поки що говоримо про вибори як можливий варіант, бо ніхто точно не може сказати чи не буде ще третього, четвертого, п’ятого і шостого указів президентів зі зміною термінів, умов проведення виборів. Тому есдеки, якщо пропускають, то лише перші дострокові вибори, бо в минулих виборах, 2006 року, ми участь приймали.
Зараз прослідковується тенденція до об’єднання партій. Все більше маленьких партій опиняється на маргінесі і припиняє своє існування. Не боїтеся, що через рік про СДПУ(о) всі просто забудуть?
Є логіка у тому, що ви говорите. Але є логіка і в іншому. Вважаю наш відхід з активної політики тактично виправданим. Якщо би ми у 2006 році продовжили активно впливати на політичні процеси, то це б сприяло подальшій консолідації помаранчевого табору. Бо в них би був спільний зовнішній ворог – СДПУ(о). Вони б тоді навіть не звертали увагу на Партію регіонів. Наше дистанціювання і інформаційна закритість призвели до того, що зовнішнього ворога у помаранчевих не стало. Вони почали створювати його з ПР – не вийшло, тому що це не ворог. Не може бути ворогом правлячої сили більша половина України. Ось і довелося «гризти» один одному горлянки. Саме тоді виплило на поверхню те, що в оточенні президента достатньо своїх одіозних олігархів, як ті ж Порошенко, Жванія, Третяков. І те, що сам президент не здатний створити дієву команду. Тоді ж почався процес розпаду, який триває по сьогодні. Єдність помаранчевих зліплена пластиліном, який довго їх тримати не буде. Бо ніколи в житті протистояння БЮТ з НУ не дасть міцного союзу. Це вже перевірено роками. Ющенко кидав Тимошенко вже чотири рази. Потрібно буде — кине і п’ятий раз. Тому не слід очікувати, що середовище помаранчевих здатне сформувати нову політичну силу.
Візьмемо блок НУ і НС. Я його сприймаю як правоцентристську силу. Але присутність в ньому одночасно лівого популіста Луценка, КУНу, РУХу наводить мене на думку, що я, очевидно, помиляюся і не все так просто. Цей виборчий конгломерат рано чи пізно буде розвалений, він не може бути перероблений в партію. Не можуть кунівці чи радикальні рухівці, націонал-патріоти піти в одну партію з лібералами Третьяковим, Порошенком, Жванією. Це неможливо. Більше того, я не розумію, як в президентському блоці опинилися націоналісти. Адже ще недавно Президент України, будучи у Павлокомі, на вшануванні пам’яті загиблих українців і поляків, стояв біля пам’ятника, де написано: „Тут загинули поляки від рук українських націоналістів”, тобто фактично визнано, що українські націоналісти – це вбивці поляків. Людей черговий раз дурять надією на те, що буде створена єдина партія. Її не може бути з тими людьми. Я більше схильний думати, що президент сьогодні швидше спробує налагодити місточки з географічно віддаленими куточками України. І не виключаю, що політичні сили зі Сходу і Заходу можуть знаходити якісь спільні точки при участі президента. Це можливо.
Якщо ж говорити про есдеківське середовище, то сьогодні воно отримує шанс на виживання при одній умові: воно перетвориться на центр формування сучасної лівої ідеології і об’єднання лівих сил. Можливо, до нас хтось прийде, можливо, ми до когось підемо. Але ліва ідея — соціал-демократична, соціалістична — затребувана в цілому світі. Не може скластися така ситуація, що її в Україні не буде. Вона мусить бути. Ситуація така, що ми повинні виступити ініціаторами цих процесів. Потенціал, який ми маємо, просто так пропасти не може.
Коли Ви говорите про створення потужної «Лівиці» в Україні, то маєте на увазі можливість об’єднання СДПУ(о) з ким? Соціалістами, комуністами, прогресивними соціалістами?
Сьогодні ми говоримо про соціалістів, як про парламентську партію. Ми не знаємо, що з соціалістами станеться і куди піде їхній електорат, після того, як ця партія не пройде у парламент. Комуністи є десь поруч з нами. Але говорити про те, що ми можемо вливатися чи об’єднуватися – сьогодні дуже складно і зарано.
Тобто Ви передбачаєте, що Вашим потенційним партнером в цьому процесі будуть перш за все комуністи?
Не виключаю, що вони будуть зацікавлені в такому процесі. Якщо подивимося історію, то починаючи з 1917 року, комуністи нищили соціал-демократів. Проте сьогодні українські комуністи – це вже не та політична сила, яка асоціюється з КПРС. У КПУ є люди з минулої партії, які все ще сповідують традиційну комуністичну ідеологію, але більшість українських комуністів поступово дрейфують в бік соціал-демократичних ідей. І цей рух стає все більш активним і помітним.
Але українські соціал-демократи також будуть видозмінюватися. Тому ці дві ідеології будуть трансформуватися і я думаю, що вони рухаються сьогодні паралельними курсами, а може навіть ідуть один до одного на зближення. Я не говорю, що утвориться щось одне. Але, принаймні, на цьому етапі між соціал-демократами й комуністами є більше точок порозуміння, ніж з представниками право-радикальних сил.
Ви так впевнено говорити про можливість СДПУ(о) об’єднати «ліві» сили, проте сьогодні на полі «лівих» найбільш успішно працює політична сила, яку очолює Юлія Тимошенко?
Хто знає Юлію Тимошенко з часів ЄЕСУ не може заперечити, що це — ліберал чистої води. Але, коли Юлії Тимошенко випадає можливість потримати державне кермо, вона завжди говорить: „Ми сьогодні усі повинні бути трошки соціалістами». Для мене прикро, коли людина, будучи за суттю і ментальністю чимсь одним, в межах своїх повноважень і влади стає абсолютно інакшою. В залежності від ситуації і середовища.
Тобто «ліві», соціальні гасла Тимошенко — це популізм?
Львівщина є дуже побожна, але чомусь ніхто не згадує одну важливу біблійну заповідь: не сотвори собі кумира. Один «кумир», який у 2004 році «стояв на колінах і роздавав хліб» і вважався месією, вже таким не є. Люди почали творити собі образ нової «Божої матері». І знову розчаруються, бо не можна цього робити.
Скільки соціал-демократів з’явиться у списку Партії регіонів?
Скажу відверто, що крім журналістів, ніхто не може назвати конкретних цифр. Дійсно ведуться переговори. Адже велика група вихованців з СДПУ(о) сьогодні може бути витребувана середовищем Партії регіонів. Безперечно, будуть робитися пропозиції. Які пропозиції, яка кількість і хто – цього ніхто не може сказати.
Як на мене, те, що кращі кадри, виховані соціал-демократами, сьогодні є витребувані іншими політичними силами, — природній процес. Свого часу вони дали сильну підпитку Ющенкові, який Зінченка витягнув фактично з есдеківської серцевини, тих же Порошенка, Балогу. А скільки есдеків сьогодні в НУ та БЮТ? А 16 тисяч есдеків, які були у Львівській області, вони виїхали за кордон? Та ні. Вони розчинилися в інших політичних партіях і блоках, є потрібними і впливають на всі процеси. Тому говорити про те, що «регіони» інкорпорують есдеків і робити з цього сенсацію — не варто. Я завжди говорив, говорю і буду настійливо повторювати, що відсутність чіткої ідентифікації наших політиків і політичних партій приводить до того, що в тому чи іншому середовищі можуть з’являтися одні й ті ж самі політики.
Довідка:
Ігор Шурма з 2003 року є заступником голови СДПУ(о), голова Львівської обласної організації СДПУ(о), заступник міського голови Харкова.
ІА "Вголос": НОВИНИ