Трагедію під Смоленськом вже порівнюють з катинською як найбільшу в історії Польщі з часів Другої світової війни. Несподівана загибель президента ПР разом з численною почесною делегацією стала справжнім шоком, оскільки подібних аналогів сучасний світ ще не знав.
Ця подія – велике випробування для польського суспільства, яке є особливо чутливим до питань історії, що в кінці минулого століття виявила свою прихильність у вигляді повноцінно сформованої нації та еліти, спроможної дати гідну відповідь на виклики сьогодення.
Загибель Леха Качинського означає відхід політика, вихованого на ідеалах "Солідарності". Разом з ним на борту літака загинула ще одна культова особа цієї генерації – Анна Валентинович. Вона, як і покійний президент Польщі свого часу були найближчими соратниками Леха Валенси та особами, безпосередньо причетними до формування цього профспілкового руху, що зіграв визначальну роль в сучасній польській історії.
Виникнення "Солідарності" мало під собою могутнє історичне підгрунтя. Це пам'ять поколінь про власну імперію та ностальгічні спогади тодішніх сучасників про державу, втрачену внаслідок молоху Другої світової війни. Цей рух отримав потужну моральну та фінанову підтримку зі сторони папи Йоана Павла ІІ, став своєрідним продовженням національної боротьби супроти комуністичного режиму.
Протести робітників в тодішній Польщі не були рідкістю. Вони передували введенню військового стану, що став апогеєм агонії комуністичного режиму та сприяли зміцненню робітничого руху, який в часи панування Ярузельського став загальнонаціональним. В тодішньому СРСР про польські робітничі страйки та їх криваві придушення майже ніхто не знав. Іноді чутки про ці події доходили від радянських солдат, що служили в Польщі. Своїми розповідями вони викликали лише сум'яття в головах слухачів, свідомість яких була неспроможна зрозуміти суть тамтешніх подій.
З падінням радянського режиму багато колишніх таємниць є загальновідомими. Внаслідок контроверсійного сприйняття трагічні сторінки минулого є причиною багатьох суперечок серед країн пострадянського простору. Еліта країн колишнього соцтабору пішла шляхом трансформацій на кшталт давньохристиянського "кров мучеників – сім'я християн". Болісне вивільнення з лабет історії стало запорукою швидкого старту, що втілився у пришвидшеній інтеграції цих країн до загальноєвропейських структур безпеки.
Для польського суспільства подібними "гарячими" темами залишаються акценти в українській історичній науці довкола подій Другої світової війни та Катинська трагедія. Але якщо відносно першого багато крапок вже знайшли своє місце, то відносно Катині питання досі відкрите. Небажання російської сторони як правонаступника СРСР вибачитися за масові розстріли польських офіцерів та надати архівні документи не раз ставало причиною обурення польського політикуму. Далеко не останню роль у вирішенні цього непростого питання відігравав нині покійний польський лідер.
Для певної частини польського суспільства Катинь є символом, крізь призму якого відбувається сприйняття російської дійсності. Тому необхідно віддати належну шану зусиллям пана Качинського. Покійний польський президент усвідомлював, що не переступивши через поріг минулого неможливо будувати майбутнє. Народжений та вихований в родині колишнього партизана Армії Крайової, він переступив через традиційне в цих колах сприйняття історії задля закінчення підсвідомої міжнаціональної ворожнечі. Але модель польсько-українького порозуміння виявилася неспроможною закрити питання по Катині.
В порівнянні з польською українська історія має багато відмінностей у розвитку, коли взаємні вектори дотику мали трагічні наслідки для обох народів. Польське суспільство є набагато зрілішим, прикладом чому є практично відсутній фактор політичного впливу на історію всередині країни. Українські реалії навпаки демонструють неспроможність еліти витворити єдину систему координат у сприйнятті власного минулого.
Українська еліта не може похвалитися подібними прикладами. Діючи в той самий час, але в різних обставинах, вона не зуміла настільки згуртуватися та стати для українців символом, який хоча б віддалено нагадував "Солідарність". Подібне за розмахом спробували втілити зачинателі Народного Руху, який, однак не зміг протистояти комуністичній еліті, що залишила за собою владу в незалежній Україні та представники якої до цьго часу є ключовими особами українського політичного бомонду. Опісля загибель В'ячеслава Чорновола навесні 1999 року забила остаточний кілок у серце колись єдиної та, як на український формат, потужної політсили.
Україні треба багато в чому повчитися у Польщі. Насамперед у відстоюванні національних інтересів та в сфері геополітики, прикладом чому є діяльність Леха Качинського. Навчені досвідом останньої світової війни, польські політичні кола намагалися вибудувати блок східноєвропейських держав як противагу російському впливу, позиціонуючи свою країну в якості регіонального лідера. Тому з розумінням треба віддати належну шану тим, хто волею трагічних обставин вже став надбанням історії.
фото: ctv.by
ІА "Вголос": НОВИНИ