Спочатку наведемо списки осіб – мешканців с. Дрогомишля, які примусово внесли у державну казну грошові штрафи за порушення так званого радянського законодавства про релігійні культи. Отже, упродовж 1976-1985 рр. всього було оштрафовано 70 людей (кожний на 50 крб.). Серед так званих порушень – самовільне відкриття храму, перебування в ньому та на церковному подвір’ї у межах огорожі, церковні відправи, піснеспіви, молитви, прибирання церкви.
З боку вірних Божого храму – мешканців села – постійні листи до органів влади, скарги, вимоги відкрити церкву, офіційно зареєструвати (відновити) діяльність релігійної громади. Натомість, з області, району, відтак – Києва та Москви штампувалися відписки, спроби якось віднайти причини цієї делікатної справи. Дописувачів, відвідувачів кабінетних порогів звинувачували, а вищі структури влади запевнювали, що все робиться законно, оскільки, мовляв, віруючі «мають повне право і можливість повністю задовольняти свої релігійні треби».
Із листа (10 лютого 1986 р.) працівників обласного відомства у справах релігій до відповідної республіканської ради: «Гражданам Льода Е. Д., Волян Ю. И., Задорожной К. Ф., Соя Ю. П., Волоско О. И., Максымив М. С., Кит А. Ф., Явдыку Н. П., Костур Е. Ф и др. в аппарате уполномоченного, Нагачевском сельском совете народных депутатов, райисполкоме неоднократно разьяснялось, в том числе в январе-феврале текущего года, что религиозное общество названного села снято с регистрации в 1962 г., а верующие, обьединенные в одно религиозное общество РПЦ с верующими с. Нагачев имеют полное право и возможность полностью удовлетворять свои требы в действующей церкви с. Нагачев (4 км). Однако инспираторы противоправных действий, в т. ч. Явдык Н. П., Кит А. Ф., Костур Е. М., Мукасовский М. М., которым неоднократно разьяснялись права и обьязанности граждан в СССР, продолжают настаивать на открытии церкви в их селе. При этом Явдык Н. П. высказывает эмиграционные настроения. В настоящее время он дал письменное обьяснение, в котором отказывается от выезда за рубеж.
Так как организаторы написания писем постоянно заявляют, что они перестанут ходатайствовать о возобновлении деятельности церкви после получения ответа от совета по делам религий при Совете Министров СССР, поэтому аппарат уполномоченного обратился с просьбой в адрес союзного совета направить в Нагачевский сельский совет народных депутатов копию решения по этому вопросу».
Поки одні чекали листа від союзної ради, інші – діяли. Обласний уповноважений у справах релігій отримав ще одного листа із Москви. «12 марта 1986 г. Направляем Вам письмо гр. Явдыка Н. П., в котором он жалуется на то, что его якобы кто-то преследует и собирается убить. Просим разобраться и при необходимости побеседовать с автором письма». На отриманому аркуші листа читаємо візу працівника апарату: “Письмо отправлено в прокуратуру Яворовского района. 24.03.86». Тоді ж скерований відповідний лист від апарату обласного уповноваженого прокуророві Яворівського району. «В Союзный Совет по делам религий при Совете Министров СССР (по телефону) и письменно неоднократно обращается гр. Явдык Н. П., проживающий в с. Дрогомышль с сообщениями якобы его кто-то преследует, покушается на жизнь. Такое же заявила его жена гр. Явдык С. А. 4 марта 1986 г. на приеме в уполномоченного… При этом они высказывают крайне нездоровые мысли, угрозы в адрес партийных и советских органов».
24 березня п. р. голова Львівської обласної ради у листі до союзної (Константин Харчев) та республіканської (Микола Колесник) рад у справах релігій просить відмовити віруючим с. Дрогомишль у реєстрації релігійної громади.
26 березня п. р. від обласного уповноваженого ради скеровується лист у виконком Львівської обласної ради: «Заявление верующих с. Дрогомышль Яворовского района вместе с необходимыми документами направлены для принятия окончательного решения в совет по делам религий при Совете Министров СССР о чем сообщено заявителям.
Кроме того, прокурору Яворовского района отослано заявление гр. Явдыка Н. П. для проверки изложенных фактов о якобы притеснениях к нему и покушении на его жизнь».
31 березня республіканська рада у справах релігій у листі гр. Мукасівському М. М. повідомила про дату зняття релігійної громади із реєстрації. Йшлося й про те, що у колишній церкві буде розміщений історико-краєзнавчий музей. Відповідні експонати вже виготовляються. І ще: «Немає потреби організовувати другу релігійну громаду на території одного колгоспу». Між іншим, спершу було вирішено у церкві зробити склад, згодом (1980) у районі прийняли постанову про організацію в ній музею історії села.
23 травня п. р. апарат уповноваженого ради у справах релігій у Львівській області дає свої висновки про релігійну ситуацію у с. Дрогомишль. Серед іншого йдеться про те, що в районі діють 33 храми, церква у селі знята з реєстрації 29 грудня 1962 р., її приміщення планувалося переобладнати під соціально-культурну будівлю (1985 р.!)». Чому не сталося? Бо “часть верующих воспрепятствует дальнейшему освоению бывшего культового сооружения».
Майже одночасно свій висновок подав виконком Яворівської районної ради. Тут, зокрема, повідомлялося, що у с. Дрогомишль замешкує 1185 осіб у т. ч. 589 мають до 30 років, 276 – працюють у колгоспі, 197 – зайняті на підприємствах району, 260 – пенсіонери, учасників війни – 28, серед них 11 інвалідів. Щодо релігійної ситуації: «…Отдельные верующие-фанатики пишут заявления и требуют возобновления деятельности религиозного обьединения РПЦ. В тоже время с. Дрогомышль входит в состав одного Нагачевского сельского совета и в состав одного колхоза «Прогрес»… За организацию самоуправного открытия церкви и организацию проведения в ней молитв и песнепений, они (віруючі люди – авт.) также предупреждались в исполкоме Нагачевского сельского Совета и привлекались к административной ответственности». На завершення листа голова виконкому районної ради просить вищі владні інстанції відмовити мешканцям с. Дрогомишль у їхньому проханні зареєструвати релігійну громаду.
11 квітня від республіканської ради у справах релігій пересилають ще одного листа-прохання мешканців с. Дрогомишль. Цього ж листа із традиційною допискою відсилають (22 квітня) у виконком районної ради. Тоді ж скеровується лист-відповідь у республіканську раду: «Письмо направлено для проведения воспитательной и разьяснительной работы с заявленими в исполком Львовского совета народных депутатов, верующим сообщено, что окончательное решение по их вопросу будет прийнято советом по делам религий при Совете Министров СССР, о чем будет им сообщено дополнительно».
Того ж дня в апараті обласного уповноваженого ради відбувається усний прийом представників мешканців с. Дрогомишля. У тодішній письмовій заяві, яку вони залишили тут, говориться: «Просимо Вас… у зв’язку із надходом пасхальних свят дозволити нам, віруючим с. Дрогомишль, освятити паски на церковному подвір’ї… Просимо допомогти райвиконкому повернути нам забрані церковні речі без відома і згоди віруючих. …Нам було обіцяно представником обкому партії в присутності уповноваженого та інспектора з Києва, що нам забрані речі повернуть. Просимо Вас не доводити до повторного конфлікту (5 липня 1985 р.). Відкрийте нашу церву св. Покрови, бо «задовольняти свої релігійні потреби у с. Нагачів неможливо». Під листом перераховано 72 особи (повністю прізвища, імена та по-батькові), які підписали петицію. Тут же маємо акт опису культового майна (всього 73 найменування) із закритої сакральної будівлі. У складі комісії зазначаються прізвища 13 осіб, але особисті підписи поставили тільки четверо. Акт складений 8 липня 1985 року. Чому боялися зробити це раніше, адже храм офіційно вважався недіючим. Зняли ж із реєстрації релігійну громаду 1962-го (!), тоді ж офіційно припинила діяльність церква.
28 квітня 1986 р. у село, на адресу гр. Максимів М. С., пише повідомлення обласний уповноважений ради, що працівники ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР готують заявнику відповідь.
5 червня в апарат обласного уповноваженого приходить ще один лист від союзної ради. «Обращаем Ваше внимание, что в письмах административной комиссии Яворовского районного совета народных депутатов о нарушении Указа Президиума Верховного Совета УССР от 26 марта 1966 г. отсутствует обоснование противозаконного характера действий верующих граждан с. Дрогомышль.
В представленных копиях постановлений, в нарушение статей 34 и 36 «Положения об административных комиссиях», не указываются такие сведения о нарушителях (год рождения, дата совершения действий и т. п.).
На приемах в Совете и в своих жалобах верующие заявляли, что их штрафуют не только за посещение церкви, но даже за нахождение в ограде. За противозаконные молитвенные собрания подлежат привлечению к ответственности только их организаторы и руководители».
Серед безлічі пустих фраз, особливо з боку органів влади, кожна з яких ні до чого нікого не зобов’язувала, знайшовся й конкретний матеріал. Йдеться про лист від обласного релігійного відомства до гр. Кіт Агафії Федорівни, мешканки с. Дрогомишль. Наводимо його текст: «Аппарат уполномоченного обратился к Яворовскому райисполкому с просьбой изучить возможность улучшения транспортного сообщения между селами Дрогомышль и Нагачев и о результатах поставит Вас в известность». Тоді ж із обласного центру на адресу районної влади відправився лист. У ньому йшлося, що люди «… поднимают вопрос об отсутствии хорошего транспортного сообщения между Дрогомишлем и Нагачевым, что затрудняет им участвовать в религиозных обрядах в действующей церкви».
Нарешті, 10 жовтня апарат обласного уповноваженого скерував до виконкому Яворівської ради депешу: «При цьому надсилаємо виписку з протоколу № 7 засідання ради в справах релігій при Раді Міністрів СРСР від 27 серпня 1986 року з рішенням про відмову в реєстрації релігійного об’єднання РПЦ в с. Дрогомишль для проведення відповідної роз’яснюючої роботи». Працівники апарату направили також листа гр. Костур К. Ф.: «Повідомляємо, що питання реєстрації релігійної громади РПЦ у с. Дрогомишль Яворівського району, розглянуте.
Враховуючи те, що віруючі с. Дрогомишль входять до складу зареєстрованого релігійного об’єднання РПЦ у с. Нагачів і мають повне право і можливість задовольняти свої треби в діючій церкві названого села, рада у справах релігій при Раді Міністрів СРСР своїм рішенням № 7 від 27 серпня 1986 р. відмовила в реєстрації релігійної громади».
Так закінчилася ще одна безперспективна письмова і усна бюрократична тяганина органів влади і віруючих людей за часів радянського тоталітарного режиму. Влада силкувалася всіх зігнати в одну кошару. Легше було контролювати, наказувати, а головне – не пущать. Люди не здалися, колгоспу в церкві не допустили…
Нині у с. Дрогомишлі (Дорогомишлі) продовжує діяти (із 1989 року) греко-католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці, дерев’яна, зведена 1921 р. (Шематизм… 1996. –С. 91). За даними Василя Слободяна, найдавніші відомості про тутешню церкву маємо із 1578 р. Ерекційний акт парафії надав (1685) польський король Ян III Собєський (1674-1697). Попередня дерев’яна церква Преображення Господнього означена в інвентарі (1805) як стара, згоріла в роки I-ої світової війни (1916). 1921-го побудовано новий дерев’яний тризрубний одноверхий храм, який відновлено (1925) після пожежі. Наву вінчає велика шоломова баня на восьмерику, на двосхилих дахах вівтаря і бабинця – великі ліхтарі, вкриті шоломовими баньками.
Матеріал підготовлений на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). –Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Спр. 448. –Арк. 147-148, 119, 124, 125, 127, 128, 129, 130, 131, 132, 133, 134, 137, 138, 139, 140, 141-141зв., 142, 143, 144-146, 149, 154, 155.
Юрій Боруцький, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ