Законопроект дає визначення «злочинів українських націоналістів та українських формувань, що колаборували з ІІІ Рейхом, і вводить можливість відкриття на підставі закону про Інститут національної пам'яті Польщі кримінальних проваджень проти осіб, котрі заперечують скоєння цих злочинів».
Черговий антиукраїнський випад західного сусіда підняв шквал критики в українському суспільстві. На диво, швидко відреагувало й МЗС, заявивши, що «надзвичайну стурбованість викликає намір зобразити українців виключно як «злочинних націоналістів» та «колаборантів третього рейху», а також закликало польську сторону «до відкритості та конструктивності у подальшому розвитку українсько-польських відносин».
Та чи була така відповідь рівноцінною до ситуації, про що свідчить цей закон, які причини й наслідки його ухвалення — у розмові із екс-нардепом Андрієм Міщенком, Головою ОУН Богданом Черваком, керівником Українського інституту національної пам'яті Володимиром В'ятровичем та директором центру Українські студії стратегічних досліджень Юрієм Сиротюком.
То що ж мала на увазі Польща, ухвалюючи цей закон?
Володимир В'ятрович:
Цим законом борців за незалежність України прирівняли до двох найбільших тоталітарних режимів — до нацистів та комуністів. А зробили це для того, щоб розігріти антиукраїнську істерію в Польщі і конвертувати її у політичну підтримку.
От вам і свідчення політичного диктату в Польщі над питанням історії. Він означає, що нормальний діалог між українськими та польськими істориками став неможливим, тому що політики вже оцінили, що нібито «насправді» відбулося між українцями і поляками. Більше того, тепер новим законом вони погрожують кримінальним переслідуванням усім, хто дивиться на події по-іншому.
Боюсь, що вслід за радянською та теперішньою російською пропагандою злочинами визнають будь-яку боротьбу за незалежність України.
«Польща заперечила право українців на власну державу»
Андрій Міщенко:
Український націоналізм, як і будь-який інший, першим своїм завданням ставить побудову власної держави. У 20-х — 50-х роках минулого століття Україна своєї держави не мала, але саме ідеологія, яку у той час сповідувала ОУН, зумовила відновлення державності 1991 року. Усі сусідні держави були для України окупантами. А тепер Польща заперечила право українців на власну державу. Росія, до речі, має аналогічні закони.
Богдан Червак:
Ухвалення цього закону не змінить позитивного ставлення українців до національної визвольної боротьби українського народу під час Другої світової війни, українці й надалі вважатимуть Галичину і Волинь винятково українськими землями, ми так само шануватимемо пам'ять тих, які загинули за Україну у боротьбі із польським шовінізмом.
Поляки ухвалили закон, яким можуть потішити свій гонор, але який не матиме реального впливу на зміну ситуації в самій Україні.
Вони вважають, що мають право, інтерпретуючи польсько-українські стосунки на свій лад, ухвалювати очевидно дискримінаційні щодо України, але вигідні Кремлю закони. Сьогодні Москва аплодує – і Варшава мала б зробити із цього висновок. Уся історія польсько-російських стосунків засвідчує, що посилення Москви завдяки послабленню України неминуче призведе до краху Польщі. Поляки мали б уважніше ставитися до історії стосунків не тільки з українцями, але й з росіянами.
«Ми самі дали можливість Польщі загнати себе у таку ситуацію»
Чому Польща так упевнено наступає на українську державність?
Андрій Міщенко:
Поляки за своєю суттю дуже обережні. Вони випробовують силу: якщо немає адекватної відповіді — ідуть далі. Вперше вони це пробували за президентства Кучми. Тоді розгорнули цілу кампанію, щоб Україна покаялася за Волинь. У відповідь на це націоналісти твердо заявили, що Україна не може цього зробити, і таки домоглися, щоб Кучма відмовився від такої затії. Як наслідок, Польща побачила Україну сильною і замовкла.
Наступний етап почався, коли Президентом став Ющенко. 2005-го він дозволив відкрити Цвинтар орлят у Львові, у нас на Верецькому перевалі з'явився орел-турул, який символізує «межі Угорської імперії». Тоді українська влада засвідчила свою слабкість. А останнім провалом став візит Порошенка до Польщі минулого року, коли він став на коліна перед маніпулятивним пам'ятником жертвам «Волинської різні». Після того активізувалися всі маргінальні середовища. Отак ми самі дали можливість Польщі загнати себе у таку ситуацію.
Богдан Червак:
Помилково вважати, що зміниться польська влада — і українсько-польські стосунки теж можуть змінитися. Стосунки змінилися вже давно. Тому такі дії — не прояв міжпартійної боротьби, а лише констатація настання якісних змін в українсько-польських взаєминах. Ці зміни не підуть на користь ані українцям, ані полякам. Впаде Київ — впаде і Варшава. Вони повинні це знати і розуміти.
«Польща розуміє, що Україна, оперта на бандеризм, стане найсильнішою країною в Європі»
Юрій Сиротюк:
Поляки дозволяють собі ухвалювати такі закони, бо бачать, що Україна проводить беззубу політику. Якби Україна один раз жорстко заявила, що сама розбереться зі своєю історією та своїми героями, поляки більше не робили б такого.
Польща розуміє, що Україна, оперта на бандеризм, стане найсильнішою країною в Європі. Але Польща хоче стати такою країною. Їй вигідна слабенька Україна, бідні українці, які виконують у Польщі роботи, яких не хочуть робити поляки. Вони робитимуть усе можливе, щоб Україна не стала сильнішою. Їм пострадянська колонія, русифікована Україна, держава, якою правлять олігархи, набагато вигідніша, ніж національна заможна Україна зі середнім класом. Бо така країна, на їхню думку, є загрозою польського панування в Східній Європі. Україна їм потрібна як територія, а українці — як інструменти. На рівноправ'я, на жаль, вони не погоджуються.
Чи адекватною до ситуації була відповідь українського МЗС?
Юрій Сиротюк:
МЗС зробило бездарну і, на жаль, дуже злочинну заяву. Вони сказали, що не треба усіх українців асоціювати із націоналістами-бандерівцями. Таким чином самі заявили, що бандерівці — це погано.
Насправді ж Бандера — національний символ України, прапор боротьби за незалежність. Із червоно-чорними прапорами на фронті нині воюють якраз бандерівці. Там майже в кожному опорному пункті і в кожному окопі висять портери Бандери та Шухевича.
Як поводитися Україні далі?
Юрій Сиротюк:
Якщо Дуда не ветує цей закон, Україні варто взяти паузу у дипломатичних відносинах. Польща постійно нагнітає конфлікт і фактично стає союзником Путіна проти України. Тому ми мали б викликати польського посла на консультації, звернутися до громадян, які прямують до Польщі, із заявою про те, що нині там править антиукраїнський режим. А ще Україна повинна була б готувати дзеркальний закон, яким визначила б злочини Польської держави проти України. Якщо Польща хоче говорити такою мовою — то в нас не бракує аргументів, зокрема і у 20 столітті.
Яна Федюра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ