jj "jj n° 3" (2010)
2-й диск розніжених шведських балеарик-попістів. Цього разу до пляжного гедонізму добавляється своєрідний скандинавський гумор.
На "jj n° 3" – є усе, що принесло славу jj. Пастельний балеарик-поп з саншайною вповільненістю там-тамів розбавлений акустичним інді-попом з інфантильними клавішними. Припливно-відпливний романтік з краплинами псевдо-містичного щастя ("let go"). Гімни радісному життю. Навіть енеренбішні моменти не позбавлені торжественної піднесеності.
В загальному – панує зефірність післясексульного розслабону, яка для повного непопадання в сиропну солодкавість, роздупляється коментаторськими врізками радості після голів зьоми jj – Златана Ібрахімовича.
Але навіть не це так радує фанатів jj і Барси. Радує присутність стартового треку "my life". Майже колискового треку "my life". І колисковість треку "my life", завдяки шведському відморозу-простібону, створена з дискотечного хіта німців ATC "All Around The World (la la la la la la la la)", який у свою чергу є кавером незабутньої групи Руки Вверх "Песенка (Ла Ла Ла)". Обстібонну тему "Песенки" ще використовує пляжний варіант "you know", але це лише підтверджує той факт, що розслабонними позами jj приховуються хитромудрі фейси веселих шведів. І це, не може не радувати.
1. my life
2. and now
3. let go
4. into the light
5. light
6. voi parlate, io gioco
7. golden virginia
8. you know
9. no escapin' this
The Knife "Tomorrow, In a Year" (2010)
Шведські стари електроніки The Knife з оперою за мотивами "Походження видів" сера Чарльза Дарвіна. Фанати їх рульного диску "Silent Shout" (2006), а також минулорічного сольника (аналогічно, рульного) Карін Андерссон під творчим псевдонімом Fever Ray – можуть розслабитись. The Knife в колаборації з MT. Sims та Plannigtorock наваяли півторагодинну феєрію буквального репродуктування "Походження видів" згідно останніх модних тендецій пов’язаних з міксом академізму та поп-музики.
"Tomorrow, In a Year" (2010) – складається з 2-х дисків різної консистенції. Згідно буквалістичного повторення азів земної історії, 1-ша частина – розмита (хаотична), в сенсі – несформована (тільки Дух Святий ширяє над нею). Переважає первісний бульйончик з якого має розпочатись еволюція. З’являється весна-красна з дощиком. Гроза пульсується дроном. Має бути страшно з того відчуття, що ти є свідком епохального процесу. Згодом починають генеруватись вібрації космічних прибульців, які поскрипують чатланськими пепелацами в пошуках гравіцапи. Космічні агрегати шукають загублену гравіцапу під оперний вокальчик, який додає їх пошукам необхідної трагедійності моменту. Атональність – як вияв фрустрації від втрати.
Оперність ще більше добавляє торжественної трагедійності. І вже електронічка сповіщає про космогонію в окремо взятій галактиці. Драматизм ситуації у тому, що відбувається озвучення епохального моменту з Космічної Одіссеї 2012 Стенлі Кубріка, де шимпанзе скачуть навколо самотнього моноліта. Вже тут підтверджується думка, яка не зникає зі стартового треку, що хтось так дуже збочено шуткує. Не будемо пальцем показувати на The Knife.
Далі деконструкція монотонного мінімалізму підшивається знову оперною підкладкою креатурщини, яка свідчить про те, що все це – театральщина, тобто, щось нереальне. Штучне. Буквалістичне. Відбувається гра на нервах в межах апофеозу меломанського похуїзму, де серйозно щось сприймати – просто злочинно для здоров’я.
Суб’єктивність процессу походження підкреслюється "ефектом пустої труби" ще майже пустого простору, який вагітніє природкою. Тут вакуумність The Knife в тому, що все ще попереду (має відбутись), в той час, як в Massive Attack – все вже позаду (вже відбулось). А уся гнітючість процесу The Knife у тому, що на повільне наростання м’яса на кістки потрібна сила Божественного терпіння, оскільки людських сил то очікувати не вистачає. Десь на цьому моменті нелюдського колупання в слабкості свого терпіння виринає й Radiohead.
Але не впасти у стьоб від радіохедного занудства, просто неможливо, тому дрон гріє душу і вуха своїми вібраціями. Згадується релаксійна творчість Великого та Страшного Merzbow, яка у сумарності з пташиним співом, фальцетом та оперою – набуває виразних комічних рис.
Не дивно, що 1-й диск фінішує нон-музичними шумами загубленими у пустоті. Але навіть за дощем та хурделицею не приховати наростання та набухання історії людства. Героїчний пафос останнього диску Muse – просто так не минає під час грози Рея Бредбері.
2-й диск найфної опери вже має більш виразний та сформований характер. Адепти традиційного звучання The Knife (та Fever Ray) можуть ненадовго возрадуватись, хоча й монотонне наростання ОЧІКУВАННЯ ЧОГОСЬ – все ще рулить головною темою. Барабани привозять ритм. З’являється чіткий фолковий момент близькогосхідної туги. Оперність набуває чітких рис ритуалу, тобто осмисленого дійства. Вокал вже намагається змагатись (тобто, гратись) з напрацюваннями мінімалізму. Згадується останній диск These New Puritans, хоча взагалому, як правильно підмітила Афіша, усе вищеописане цілком паралелиться з "Воробьиной ораторией" (1993) Курьохіна.
Чітка деконструкція (переосмислення набутого) виливається у позитивність створення такого епічного треку, як "Colouring of Pigeons", заради якого й відбувалось усе попереднього написане. Не дивно, за ним відразу ж знаходиться такий трек, як "Seeds" (з показною хаусною базою), усе електронне шаманство якого вже можна переносити на денсполи і де оперність вже не тягне за собою шлейф стьобу.
Відпочинок триває лише 3-ва треки (+ "The Height of Summer"). Далі у тамтамистій Африці відбується розповсюдження дітей Єви, який разом з потойбічним ритуальним конектом вже володіють й механістичним лязготом знарядь праці та вбивства. Фінішує "Tomorrow, In a Year" передчуттям світанку цивілізації. Передчуття сигналізується фолковим туманом мами-землі, яка пророкує тяжку долю цій планеті.
Першим диском The Knife показали зв’язок хаосу з несерйозністю та сміхом (деконструкція романтизму). Другий диск – відходячи від іронічної відстороненості, показує, яких трагедійних вершин може досягнути людська творчість. Бо катарсис, ще, здається, ніхто не скасовував. Дуже добра постмодерністичність.
CD1
1. Intro
2. Epochs
3. Geology
4. Upheaved
5. Minerals
6. Ebb Tide Explorer
7. Variation of Birds
8. Letter to Henslow
9. Schoal Swarm Orchestra
CD2
1. Annie's Box
2. Tumult
3. Colouring of Pigeons
4. Seeds
5. Tomorrow in a Year
6. The Height of Summer
7. Annie's Box (Alt. Vocal)
Massive Attack "Heligoland" (2010)
Геркулесові стовпи тріп-хопу Massive Attack бовваніють у космосі з 5-м альбомом після 7-річного диско-сайленсу. І не сказати, що пустота відсутності якось зменшилась, навіть навпаки, з присутністю "Heligoland" – вона стала більш виразною.
К-ть запрошених старів, чомусь не робить диск теплішим (жирнішим, глибшим), як це було на "Protection" (1994) і "Mezzanine" (1998). К-ть побратимських асоціацій з модерновими групами – зашкалює невідомо для чого. Алюзії на дембелів, типу Grace Jones 1981 року розливу чи Joy Division 1979-го – закономірно виявляються цікавішими. Хітів, типу "Teardrop" – просто не має. Хеліголандом розповсюджується стилізація, від формалістичності якої, немає куди втікати.
Стилізація впевнено відтворює оту нуаристу атмосферку фаталістичності, де вже нічого не змінити, але зрозуміло, що окрім поверхневої інкрустованості нічого більше не пропонує. Відсутність семпльованості – також ні про що не говорить. Енігмічний сексапіл – занадто аскетичний, як й футуристична заглюченість. Пес продовжує приречено кружляти навколо свого блювотиння, намагаючись таким чином сотворити ілюзію безсмертя. Але якщо раніше фішка минулочності була концептуально достовірною та виокремлювала Massive Attack в сонмі інших банд, то з теперішнім саундом – Massive Attack лише одна з багатьох рівноцінних груп, які бавляться таким макаром.
На певних треках Massive Attack паралеляться з діяльністю Скай Едвардс. Десь проскакує Bat For Lashes і TV On The Radio. На "Flat of the Blade" – навіюється Ентоні. На "Rush Minute" – Radiohead.
Тільки на "Splitting the Atom" – наростаючий фатумний електрорганчик з кабарешними еківоками Grace Jones, ще якось запам’ятовується. Пост-панківський дух "Girl I Love You" – взагалі, стає кращим треком диску зі своїми метастазними знаками попередження. Хоча на такій території вже встигли пробігтись і The Horrors, і тим більше Portishead. Якщо вже пішла така жара, то можна вже згадати й "Antistar" з "100th Window" (2003) та Земфіру з "Когда снег начнется".
Тому за великим винятком 2-х згаданих треків й краєм вуха немає за що зацепитись. Ніби все є, але одночасно – й немає нічого. Отакі фокуси.
1. Pray for Rain (vocals: Tunde Adebimpe)
2. Babel (vocals: Martina Topley-Bird)
3. Splitting the Atom (vocals: Grant Marshall, Horace Andy and Robert Del Naja)
4. Girl I Love You (vocals: Horace Andy)
5. Psyche (vocals: Martina Topley-Bird)
6. Flat of the Blade (vocals: Guy Garvey)
7. Paradise Circus (vocals: Hope Sandoval)
8. Rush Minute (vocals: Robert Del Naja)
9. Saturday Come Slow (vocals: Damon Albarn)
10. Atlas Air (vocals: Robert Del Naja)
ІА "Вголос": НОВИНИ