Політики тим часом побоюються, що через нездатність української влади гарантувати безпеку навіть в тилу під час воєнних дій, міжнародні партнери не захочуть надавати військову допомогу Україні. Тим часом ворог не дрімає, а українські можновладці ніяк не навчаться на власних помилках: не можуть або й не хочуть посилити контроль та охорону військових об'єктів. Хоча й традиціно намагаються шукати «стрілочників».
Головний військовий прокурор України Анатолій Матіос заявив: «Із недоліків, які встановило слідство, – непрацююча пожежна сигналізація, на 50% забезпеченість технічними засобами охорони. Охороною об'єкта займалися люди у віці, яким виплачували дуже низьку зарплату, і в них була низька мотивація до праці». До речі, ця «низька мотивація», за словами нардепа від БПП Івана Вінника, обійшлася країні у 800 мільйонів доларів. Саме у таку суму попередньо оцінюють втрати боєприпасів внаслідок вибухів (справжній джекпот для Путіна).
Чому недостатньо охороняють військові склади у воюючій країні, хто за це має відповідати та чому влада не зробила висновок після Сватового, Балаклії, «Вголос» розпитав у військового експерта Олега Жданова, контррозвідника, генерал-лейтенанта Олександра Скипальського, заступника директора Українського інституту досліджень екстремізму Богдан Петренка.
Як загалом в Україні охороняють військові склади?
Олег Жданов:
Ніяк. Не виконуються елементарні засади щодо створення пожежної безпеки, охорони та оборони цих об'єктів. Можна ж вжити заходи протиповітряної оборони. Наприклад, поставити радіолокаційні станції на такі об'єкти, станцію радіоелектронної боротьби тощо. Ці заходи не потребують жодних капіталовкладень, вони є у складі Збройних Сил, але потрібен наказ начальника Генштабу. Якщо говорити про сучасні засоби охорони, які потребують коштів, – це технічні засоби охорони та спостереження. Гроші в держави є. У червні депутати ВРУ розподілили 25 млрд грн додаткових надходжень у бюджет. Чому їх не спрямувати сюди? А міністр оборони каже, що йому потрібно всього 4 млрд грн, аби обладнати усі склади необхідними засобами захисту та технічними заходами охорони. Має бути державний підхід та якась клепка в голові, щоб подумати, що вже четвертий склад з боєприпасами горить протягом трьох років.
Олександр Скипальський:
Однозначно, військові склади в Україні охороняють погано, оскільки протягом такого короткого періоду вибухали такі важливі арсенали. Я не пригадую в історії жодної країни такого зниження боєздатності. Нищення боєприпасів не лише демонструє вседозволеність з боку терористів-диверсантів, але й наносить колосальні матеріальні збитки.
Які структури мають відповідати за охорону складів?
Олег Жданов:
Охороною та обороною на військових складах, організацією зберігання на них боєприпасів має займатися Генштаб. Однак, якщо говорити про концепцію безпеки та оборони держави, то ще варто залучити і СБУ, контррозвідку і Міністерство внутрішніх справ. Саме ці силові структури мають відповідати за безпеку стратегічних об'єктів та антитерористичну діяльність в Україні, а також за боротьбу із диверсійними проявами.
Ще у грудні 2015 року відповідно до указу Президента після схожої події у Сватовому набуло чинності рішення РНБО щодо вжиття заходів з питань запобігання випадків пожеж та терористичних актів на об'єктах зберігання зброї та боєприпасів. Тому сьогодні ця вкрай небезпечна ситуація спричинена службовою недбалістю, зокрема начальника Генерального штабу.
Олександр Скипальський:
Контролювати такі питання мають і незалежні експерти, і парламент. До прикладу, Нацгвардія повинна бути партнером у плані охорони складів. А в комітеті з питань національної безпеки і оборони, наприклад, який очолює нардеп Сергій Пашинський, немає жодного профільного фахівця. В Україні вже давно говорять про відсутність контролю та відповідальності посадових осіб, що призводить до того, що все сходить з рук, існує кругова порука. Все це результат того, що немає професійної відповідальності. Винен не лише Муженко. Винна ціла система, починаючи від Президента, РНБО, Прем'єр-міністра, міністра оборони.
Богдан Петренко:
Основна відповідальність має бути на керівникові частини та комісіях, які перевіряли її. Можливо, передчасно говорити, що саме начальник Генштабу винен у цих вибухах, але я не заперечую цього. Хоча у тій безвідповідальності, яка подекуди існує в українській армії, винен начальник Генштабу. Заходи мали б бути прийняті щодо охорони України після попередніх випадків. Адже в ЗСУ розуміли, що небезпека залишатиметься доти, доки російські війська стоятимуть на Донбасі.
Яким чином можна спричинити вибух на таких об'єктах?
Олег Жданов:
Можуть бути різні версії, які мають право на життя: і диверсія, і підпал з метою приховання недостачі боєприпасів, і службова недбалість. Аби організувати таку масштабну пожежу на такому великому складі, недостатньо одного квадрокоптера. Це має бути робота диверсійної бригади або масовий наліт таких квадрокоптерів.
Олександр Скипальський:
Існує система контррозвідувальних заходів і система режимних заходів. В Україні вона не повністю відпрацьована. У нас дуже слабкий контррозвідувальний режим. Багато людей є провідниками «руского міра», у нас причаїлась багатотисячна група «п'ятої колони». Потрібно посилено це все контролювати в умовах війни.
Богдан Петренко:
Способів підриву таких складів щонайменше два: підкуп або безпілотники. Хоча на безпілотники звертали увагу і у Балаклії, і зараз. Але немає доказів, що тоді вони були причетними до спричинення вибухів. Але треба розуміти, що при невеликій зарплаті можна когось і підкупити.
Чому влада не вчиться на власних помилках на прикладі Балаклії та інших схожих випадків?
Олег Жданов:
Відсутність покарання породжує беззаконня. Впевненість у тому, що нікого не покарають, кругова порука у нашій провладній системі та системі державного управління дає можливість нашим посадовцям не виконувати свої службові обов'язки у повному обсязі. Результат цього бачимо на прикладі таких випадків. Якби щодо ситуації, що сталася зокрема, у Сватовому, ухвалили жорсткі рішення та покарали винних, більше жоден воєнний склад не горів би. У справі Балаклії ми досі не знаємо результатів роботи комісії, хоча її очолював міністр оборони. Зокрема, причини та наслідки пожежі, які заходи здійснили щодо подальшого недопущення таких випадків. Ось і результат.
Олександр Скипальський:
Є проблема ще й у тому, що рішення у сфері оборони ухвалюють люди, які зовсім не мають досвіду і професійних навичок. Призначення людей без досвіду на ключові посади приречені на поразку. Звідки молодий офіцер знатиме, як організовувати протидиверсійну роботу навколо таких важливих об'єктів? А професіонали, які відчувають дихання Путіна на відстані, відсунуті від ухвалення рішень та роботи у плані протидії.
Богдан Петренко:
Проблема із вибухами військових складів існує ще з 2000-х років. Думаю, певні висновки влада все ж зробила після кількох таких випадків. Але найбільша проблема у тому, що за результатами розслідувань покарані не ті, хто насправді винен. Зокрема, хто мав відповідати за пожежну безпеку тощо. Проблема і у корпоративній відповідальності армії, якої вона має позбутися і притягнути до відповідальності конкретних винуватців. Аби армія не втратила довіри. Бо Росія буде завдавати ударів по позитивному іміджу армії також, аби зменшити її підтримку в суспільстві. Це буде один із елементів гібридної війни Росії проти України. Тому армії треба відчужувати зі свого складу ті елементи, які справді можуть призвести до негативних для неї ситуацій, зокрема таких, як в Балаклії, Калинівці.
Що конкретно потрібно робити?
Олег Жданов:
Для того, аби у подальшому попередити такі випадки, треба все робити прозоро: створювати комісії, проводити відкриті громадські слухання. Ніхто не каже розголошувати, які є наявні типи боєприпасів та у якій кількості, а лише розглядати питання щодо організації збереження, охорони та оборони таких складів. І на таких слуханнях виявляти причини таких випадків, зробити висновки на майбутнє. Та, на жаль, маємо кругову поруку у державі, і загалом систему управління, яку треба змінювати.
Олександр Скипальський:
Всоте нагадуємо владі: ми знаходимося у стані війни з ворогом, який перевищує нас у кількості озброєння та військових формувань! Ворог просто знущається над українською владою. Як можна так легковажно до цього ставитись? Президент має терміново звернути на це увагу. Досить уже піаритися на цих всіх проблемах, а натомість слід організувати надійну роботу. Питання таємного характеру мають обговорюватися не при людях, яких підозрюють у старих зв'язках з ворогом. А так він все знає та наносить дошкульні прицільні удари.
Богдан Петренко:
Незалежно від того, через кого все це сталося – чи це вчинили російські диверсанти, чи це була службова недбалість, або умисні дії, в будь-якому випадку відповідати за це мають українські військові. Але не строковики, а керівники, і, до того ж, люди на якомога вищих посадах. Зараз надзвичайно важливо, аби винні відповіли. Не хотілося б, аби це все призупинилося, як от після минулих випадків.
Мені б хотілося вірити, що влада зробить правильні висновки, зокрема, Президент. Адже це сталося на його вотчині і у його день народження. Дивний збіг, чи не так?
Марія Волошин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ