Львів "розродився" спробою візуалізувати власний історичний пазл. Саме так сприймається середова презентація документальної стрічки "Золотий вересень. Хроніки Галичини 1939-1941".
Але стрічка, що за словами директора скандально відомого ЛКП "Тюрма на Лонцького" Тараса Чолія мала б зацікавити молоде покоління вивчати історію своєї країни, стала своєрідним кіноприкладом вирішення рівняння з багатьма невідомими.
На відміну від попереднього разу, що закінчився скандалом, ця презентація минула без казусів. Ще за півгодини до початку кінотеатр ім. Довженка поступово заповнювався людьми. Біля входу прогулювався головний творець фільму Чолій, який неспішно вітався зі знайомими та спостерігав за кількістю бажаючих відвідати цей захід. Але на щастя організаторів кількість публіки не перевищила критичний поріг. Подекуди глядачі нервово позирали на годинники, побоюючись повторення ситуації.
Несподівано із п'ятнадцятихвилинною затримкою замість представлення картини, глядачів почала розігрівати Піккардійська терція. Виконавши три пісні зі свого репертуару, які, окрім останньої ("Пісня про Львів") жодним чином не вписувались у формат заходу, вони передали естафету двом Тарасам – режисеру Химичу та Чолію, які невпевненими голосами переконували публіку у відсутності будь-яких технічних проблем. Під час цих уривчастих спічів декілька разів виникали проблеми зі звуком, що зайвий раз напружувало нерви глядачів. На щастя Тарас Чолій не став затримуватись на сцені зі своєю промовою і на екрані з’явились перші кадри документального творіння.
Власне стрічка нагадує спробу схрестити найкращі напрацювання західної та вітчизняної шкіл документалістики. Заанонсований формат Discovery перетворився на апокаліптичне дійство Альфи та Омеги, які в українських історичних реаліях постійно перетікають одна в одну. Фільм побудований на використанні усної історії, коли використання записів інтерв'ю, що займають значну частину 45-хвилинної стрічки, в цілому перетворилось на безкінечний пазл з розповідей та кінохроніки, в якому навіть з допомогою диктора подекуди важко було віднайти певний історичний "сюжет".
Маленький формат стрічки теж вніс свої корективи. Для подібного роду фільмів нормальною є тривалість 1:20-1:30 год. Через це склалося враження, що сам фільм або недороблений, або це лише демоверсія для демонстраційного перегляду. Двох-трьох секундні паузи між епізодами стрічки розривали її на частини відсутністю єдиної лінії. Творці стрічки не використовували архівні документи та фахові праці, або посилання на них, що відбилося в узагальнені кількості постраждалих та загиблих внаслідок дій радянських органів держбезпеки.
Окремо можна виділити коментарі істориків, які загалом не вписувались у канву фільму. Як відомо, в будь-якій документальній стрічці історик в своєму коментарі має підводити певний фаховий підсумок. Цього ми практично не бачимо в "Золотому вересні". Заслуговує уваги той факт, що в Україні є достатня кількість фахівців з цього періоду, які чомусь відсутні у фільмі. А коментарі присутніх в більшості не витримують жодної критики.
З невідомих причин професор Микола Литвин робить "сенсацію", повідомляючи про несанкціонований бій між німецькими та радянськими військами під Винниками у вересні 1939 року. Абсолютно незрозумілим залишився месидж академічного директора Центру міської історії Таріка Сиріла Амара, так як і його присутність серед коментаторів, оскільки він не є спеціалістом в цій темі. Достойним коментарем в стрічці відзначився професор Володимир Баран, який був єдиним з присутніх у стрічці істориків фахівцем з даної проблематики.
Для Тараса Химича, випускника Львівської академії мистецтв та Коледжу візуального мистецтва (США), ця стрічка є в певній мірі знаковою, оскільки такого в українській документалістиці ще не робив ніхто.
Вперше документальна стрічка подібного роду насичена якісною комп'ютерною графікою та епізодами історичної реконструкції. Оцінюючи художню сторону роботи Химича, варто зауважити, що йому ліпше вдалося б зробити художню стрічку на цю тему, ніж дану спробу а-ля Діскавері. Оскільки ця частина фільму заслуговує на похвалу, саме на ній тримаються усі повнометражні хвилини цього творіння.
Як на вітчизняні кінореалії вражає режисерська та операторська роботи, на що до того не спромігся жоден український кінорежисер. Акторами в художніх епізодах виступали львівські військові реконструктори, актори театру ім. Заньковецької та звьозди львівської сцени Ірена Карпа та Андріана. На достойному рівні відтворено епізоди з життя чекістів, особливо ті, що відзняті в стінах Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" з Володимиром Правосудовим в ролі слідчого НКВС.
Загалом, стрічку можна оцінити позитивно, зважаючи що це є друга спроба режисера у жанрі кінодокументалістики. Історична ж частина стрічки є провальною, оскільки подібна кінопродукція не є чимось на зразок пазлу або інсталяції, виставлених на довільне тлумачення. Але в поєднанні з художньою частиною цей фільм можна вважати непоганою кіноспробою відтворити складну та суперечливу картину минулого, яке вкотре піддається державній реінсталяції.
фото: boston.com
ІА "Вголос": НОВИНИ