Спочатку – коротка хронологія.
За однією з версій, все почалося ще 16 грудня 2016 р., коли група бійців-добробатів заявила: якщо протягом семи днів усі українські військовополонені не будуть звільнені терористами, добровольці почнуть тотальну блокаду окупованих територій. Утім, останнім часом про військовополонених мало хто згадував. На перший план вийшли вимоги вже до української влади – припинити «торгівлю на крові» з неконтрольованими Україною територіями.
Активні дії почались 25 січня, коли на знак протесту проти торгівлі з окупантами учасники акції заблокували залізницю на Луганщині між станціями Світланове та Шипілове, розмістивши там кілька дерев’яних «їжаків». Участь у блокаді, зокрема, взяли нардепи Семен Семенченко, Павло Костенко, Тарас Пастух (фракція «Самопомочі») та примкнулий до них позафракційний Парасюк.
Після того, як 26 січня заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука виступив проти блокади окупованих територій Донбасу, 27 січня блокадники заявили, що готові пропускати вугілля, якщо буде посилено контроль за вмістом вагонів.
30 січня повідомлялося, що учасники блокади попередили про можливе знищення магістралей в разі їх розгону і перехід до партизанської боротьби.
2 лютого було заблоковано рух на залізничному переїзді біля станції Курдюмівка, а вже 10 лютого повідомили про перекриття залізничної гілки Ясинувата-Костянтинівка.
У кількох місцях учасники акцій пропускають електрички з пасажирами, але продовжують блокувати товарняки.
Звісно, що влада вважає протест незаконним, і пробувала розігнати його учасників. Так, 4 лютого відбулась сутичка з поліцейськими, а вже 7 лютого там побував спецназ, який встиг помахати кийками, туди під’їхало й кілька автобусів з якимись молодиками. Там же був присутній і одіозний міліцейський генерал, начальник УВС Донеччини В'ячеслав Аброськін, який працював у міліції Севастополя до початку окупації півострова.
З боку протестувальників також підтягнулись резерви. До побоїща не дійшло, зате стало відомо, що в учасників блокади з собою є чимало зареєстрованої зброї. Про свою підтримку акції заявили деякі ветерани АТО і навіть окремі військові. 11 лютого загостренняч відбулося знову, але також без наслідків.
Отже, за інформацією Штабу блокади, у залізничне сполучення заблоковано:
у Луганській області – в районі ст. Светланово і населенного пункту Гірське-Золоте пошкоджено рейки і заблоковано потяг (кажуть, що тут не змогли проїхати близько 250 потягів);
у Донецькій області – біля Бахмута колію заблоковано тепловозом (попереджено проходження до 120 потягів); в районі ст. Кривий Торець (не змогли проїхати до 210 потягів).
Інформаційний фронт
Увесь цей час «блокадники» і офіційний Київ обмінюються взаємними звинуваченнями і наразі схоже, що це ще не кінець.
В інформаційному полі домінують представники правлячої партії (БПП) та органів влади, які усіляко розписують жахливі наслідки блокади, зокрема, дефіцит антрацитового вугілля, як наслідок – зупинка ТЕС, віялові відключення, зупинка підприємств тощо. А через наближених волонтерів фактично було виголошено застереження бійцям і командирам Збройних сил – аби армія навіть не думала долучатись до цих акцій.
Пересічні українці, особливо знайомі та родичі військових підтримують пікетувальників і морально, і матеріально. Адже, на відміну від чиновників та провладних олігархів, людям здебільшого незрозуміло, як можна з тим самим ворогом одночасно і воювати, і торгувати. Бо поки хтось ховає побратимів, інші підраховують прибутки, і це – в одній державі.
Насправді слабкими є позиції обох сторін.
Влада показала своє справжнє обличчя, намагаючись за будь-яку ціну відновити торгівлю через лінію фронту. Її аргументи про нестачу вугілля викликають зустрічні питання, зокрема:
- Чому, попри обіцянки, «антрацитні» блоки теплових електростанцій за 2,5 роки так і не було переведено на газове вугілля, яке видобувається на контрольованій території України?
- Чому Україна досі купує антрацит лише в ОРДЛО, при чому за ціною, прив’язаною до міжнародних майданчиків?
- Куди пішла різниця між його вартістю і ціною закупки (йдеться про більш як 10 млрд. грн.)?
- Чому не було накопичено резерву антрациту – адже припинити поставки могли й самі бойовики (стосовно ворога цей крок виглядає цілком логічним)? І що б у такому разі робила влада?
При цьому українцям продовжують розказувати про безальтернативність поставок антрациту з ОРДЛО, про те, що «ми не торгуємо, а в нас іде обмін товарами» (цитата міністра енергетики Насалика), і взагалі – ці шахти нібито зареєстровані в Україні й платять податки у наш бюджет. А якщо ці шахтарі не отримають грошей (через карти «Сбєрбанку», між іншим), вони, мовляв, також візьмуть до рук зброю.
Тут потрібно сказати про кілька речей.
Із згаданих міністром Насаликом 60 тис. шахтарів лише до 20 тис. працюють на трьох офіційно зареєстрованих шахтах ДТЕКу, решта – на колишніх державних копальнях, які не звітують Міненерго, не перереєстровані в Україні і фактично працюють в режимі копанок – із відповідною ціною на продукцію (називали 500-700 грн. за тонну). У той же час Україна, як стверджує Насалик, купує хоч своє, хоч «окуповане» вугілля по 1750 грн. за тонну. Не Роттердам, звісно (там така ціна була влітку, із початком зими вона перевищила $100), але теж непогана маржа.
Появу «роттердамської» формули минулої весни пояснювали саме намаганням диверсифікувати поставки антрациту - щоб в тарифі на електроенергію була закладена світова ціна вугілля, за якою його можна було б у будь-який момент купити будь-де, і не залежати від ОРДЛО. Альтернативу за 10 місяців так і не знайшли (не шукали?), а весь цей час купувати з неконтрольованих територій за завищеною ціною.
Оскільки 76% теплової генерації належить компаніям Ріната Ахметова (як і офіційні копальні ДТЕКу на неконтрольованих територіях), спробуйте здогадатися, хто від усіх цих антрацитових схем одержує профіт?
Чи є люди, які справді вірять, що на контрольованій бойовиками території може працювати підприємство, яке платить податки лише Україні? Бо насправді бойовики отримують у вигляді «податків» 47% вартості антрациту – це висновки СБУ. Тобто… Україна таки свідомо фінансує терористів, при цьому вимагаючи у решти світу «посилити санкції». Нонсенс…
Ну й кілька слів – про блокувальників. Наявність у їхніх лавах Семенченка та Парасюка у багатьох викликає відразу щодо самої акції – просто імідж у хлопців такий.
Другий момент – занадто активна участь у блокаді депутатів «Самопомочі». Зважаючи на їхні складні стосунки з керівництвом країни, а також на постійні скарги лідера партії (за сумісництвом – мера Львова Садового) – що йому з подачі Банкової постійно пхають патики в колеса, виникає підозра, що ця акція має ще й серйозну політично-піарну складову.
Також не на користь блокувальникам іде присутність у їхніх лавах двох колишніх підслідних «айдарівців» Баті і Рубежа – Валентина Лихоліта та Ігоря Радченка. А на додачу ще й Василя Гацька. До всього додався й візит Михаїла Саакашвілі, який на фоні «редутів» на рейках виглядав якось недоречно. Особливо коли згадати зовсім нещодавнє фото у львівській кав’ярні тих же Гацька з Саакашвілі в компанії Садового.
Стріляти чи торгувати?
Історія знає чимало прикладів, коли країни нібито перебували у стані війни, проте в цей же час між ними відбувалась жвава торгівля. Зокрема, в XVI ст. Голландія продовжувала торгувати з Іспанією протягом усієї війни за свою незалежність. А вже у XIX ст. під час Кримської війни відомо про те, що Росія через посередників спокійнісінько продавала збіжжя Англії. До слова, Кримську війну росіяни таки програли, і змушені були підписати Паризький мир у 1856 р.
Із останніх прикладів маємо Грузію, яка запровадила торгівельне ембарго стосовно втрачених територій – Абхазії та Південної Осетії. Щоправда, тут є виняток: Інгурська ГЕС, яка розташована на кордоні й експлуатується спільно Грузією та Абхазією з 1992 року. За останні роки тут навіть провели заміну турбін коштом міжнародних кредиторів. За домовленістю, 60% електроенергії йде до Грузії, а 40% постачається (за деякою інформацією – безкоштовно) до Абхазії.
Складніша ситуація у Молдови із Придністров’ям, у якого також доводиться купувати електроенергію (з Молдавської ДРЕС). А низка підприємств із так званої ПМР реєструється у Молдові й експортує продукцію під маркуванням Made in Moldova.
Звісно, країни, які себе поважають, на торгівлю із супротивником зазвичай не погоджуються. До речі, користувачі соцмереж уже знайшли заяву Віталія Яреми, який будучи на посаді Генпрокурора, попередив, що торгівля з підконтрольними терористам територіями є кримінальним злочином. Адже йдеться про… фінансування тероризму!
Як написав у своєму доволі різкому пості в Facebook військовий експерт Олексій Арестович, вже абсолютно усім зрозуміло, що «вищі посадові особи країни «революції гідності», під патріотичні пісні про піклування про народ, організували стійку злочинну схему із тими, хто цей народ вбиває (і це - поза напів-фарсовості самої «блокади») і крадуть буквально у прямому етері… А викривати особливо нема чого, бо те, що «влада краде» відомо вже, навіть, ефіопським домогосподаркам».
Що більше, завдяки схемі з «Роттердамом», оборудки із закупівлею вугілля вже наблизились за прибутковістю до оборудок з газом. Але варто пам’ятати, що попри антрацит, яким забили всі медіа, через лінію фронту ганяли й купу іншого товару.
Отримавши дозвіл в СБУ, через абсолютно умовний «кордон» йшли ешелони сировини для металургії, а також брухт чорних та кольорових металів, сталь листова, сірчана кислота, ліс і будматеріали, медикаменти, товари подвійного призначення – чимало такого, що до твого супротивника аж ніяк не повинно було б потрапити, бо буде використано проти тебе ж.
Так, через «лінію розмежування», як її часом називають офіційні особи (хоча це – правдива лінія фронту), восени до нас потрапив, зокрема, і метиловий спирт, яким за кілька місяців у різних областях України отруїлась майже сотня людей. Саме з території ОРДЛО (зокрема, з донецької фабрики «Хамадей») в Україну, а також транзитом в інші країни йде масована контрабанда сигарет.
Ну і зрозуміло, що цей «букет» був би неповним без солідного наркотрафіку – про це говорять мало, бо надто вже грошовитим є такий «бізнес». Як писав у своєму блозі журналіст Олексій Бобровников, обсяги контрабанди тут обчислювались мільярдами гривень. Відповідно, життя тих, хто намагався цьому протистояти, опинялось під смертельною загрозою. Так фактично була «злита» справа про вбивство волонтера, командира мобільної групи по боротьбі з контрабандою «Ендрю» Галущенко. Саме тому довелося залишити Україну й самому журналістові-розслідувачу контрабандних справ Бобровнікову, який стикнувся ще й із масштабною торгівлею зброєю, при чому з обох сторін.
Проміжні підсумки
Отже, штаб блокади щодня звітує, скільки потенційних ешелонів вони не пропустили з моменту блокування руху – йдеться вже про сотні потягів.
Через припинення поставок антрациту з ОРДЛО рішенням Кабміну на місяць (до 15 березня) запроваджено надзвичайний стан в енергетиці України, передбачено застосування графіків відключення електроенергії.
На непідконтрольній території зупинився Алчевський меткомбінат, співвласниками якого, разом з Сергієм Тарутою та Олегом Мкртчаном (корпорація ІСД) є російські компанії (за якими стоїть «Внєшекономбанк») – через припинення поставок руди з криворізького підприємства, яким володіє російський «Євраз».
Усю інформацію про блокаду та її наслідки потрібно сприймати з урахуванням джерел, із яких вона транслюється. Влада залучила «важку артилерію» у вигляді офіційних осіб і структур (хоча того ж міністра енергетики вже не раз ловили на нестиковках), відомих блогерів та лідерів суспільної думки. І коли Головне управління розвідки Міноборони раптом повідомляє, що в ОРДЛО почалася мобілізація вивільнених шахтарів, «які залишились без робочих місць внаслідок припинення поставок вугілля залізницею», або волонтер і нардеп від БПП Тетяна Ричкова розповідає про запаси вугілля на ТЕС, згадується Станіславський з його знаменитою фразою щодо щирості акторів: «Не вірю!»
Зрештою, здоровий скепсис викликають і повідомлення про «зумисний вивіз вугілля з ТЕС». Занадто багато маніпулювання довкола цієї події, що, зрештою, підтверджує наше припущення: там справді зійшлися інтереси (особливо фінансові) дуже багатьох осіб.
Наразі прогнозувати подальший розвиток подій вкрай важко. Суддя Конституційного суду у відставці Віктор Шишкін підготував правове обґрунтування законності блокування злочинної торгівлі з окупантами. «Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності», натомість до кримінальної відповідальності потрібно притягнути тих, хто сприяє перевезенню вантажів ворогові, переконаний Віктор Шишкін.
На запитання «Вголосу» про те, чим може закінчитись блокада, політичний експерт Юрій Романенко відповів лаконічно: «Думаю, розсмокчеться. Домовляться, і на тому кінець», - припустив він.
«Ми робили велике дослідження щодо торгівлі з непідконтрольними територіями. Я задавав собі десятки разів питання – чи допоможе торгівля повернути ці території. Не знайшов жодного підтвердження зі світових практик, і з недавніх конфліктів (у тому числі на Балканах), щоб торгівля чомусь такому сприяла. Якби таке було, хоч трішечки, то про це б по усіх каналах зараз розповідали», - написав у своєму коментарі в Facebook виконавчий директор центру CASE Україна Дмитро Боярчук.
«Я обома руками за блокаду як за ідею. І так само проти реалізації цієї ідеї на практиці.
Чому? Бо у нашій державі усі подібні спроби перетворюються на так званий «перерозподіл потоків». Простіше - на банальний рекет. Ну, не буде так, щоб жоден вантаж не проїхав, а буде так, що окремі, обрані підприємці «по договорняку» платитимуть гроші і їхатимуть. Або справді тривалий час не пускатимуть нікого, а потім візьмуть «відступне» і блокаду знімуть. Хто б цим не займався - мєнти, СБУ - буде те саме. Знаю. Досвід», - написала на своїй сторінці у соцмережі блогер Олена Білозерська.
Адвокат Сергій Войченко вважає, що з юридичної точки зору ніякої блокади немає, як нема і війни. Адже у нас триває АТО, і навіть затриманих бойовиків судять як звичайних злочинців, згідно з ККУ.
«Коли мовчить закон, починає говорити принцип таліона (рівнозначної відплати, «око за око», - ред.). У нас є відповідна стаття – фінансування тероризму. У той же час наша держава здійснює певні дії з особами, яких вона на офіційному рівні називає терористами. Зверніть також увагу, яка почалася істерика, і в кого: у представників влади, до кишень яких перестали литися гроші! І про потребу зняти блокаду пишуть не прості українці, а мультимільйонери з провладних кіл. Вони замовляють інформаційні акції і готові ввести у темряву всю Україну заради власних прибутків. Їм за це колись доведеться відповідати. Бо їм вигідно, щоб бойові дії на Донбасі тривали, адже цим можна прикрити будь-яку власну управлінську неспроможність та ще й заробити грошей.
Або буде силове втручання в блокаду, але влада боїться. Або вони хочуть налаштувати суспільство проти. Зараз розпочалась інформаційна акція, яка щедро оплачена провладними олігархами, що заробляють на смертях українських воїнів-патріотів. Це потужна піар-кампанія, спрямована на формування в суспільстві думки, що блокаду організували злочинці. Піднявши градус ненависті, достатньо буде оприлюднити фото учасників блокади, і вже сусіди тиснутимуть на їх родини, на батьків, аби ті вплинули на своїх синів і припинили блокаду», - спрогнозував «Вголосу» Сергій Войченко.
Отже, історія знає прецеденти такого купецтва у стосунках з ворогом. Проте, усім відомо – перемогу у справжній війні здобуває не торгівля. Зрештою, чимало військових та активістів упевнені, що із припиненням торгівлі може припинитись і сама війна. Але кому це вигідно?
Юрій Пелих, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ