Антикорупційний провал
У 2015 році уряд Яценюка вирішив продемонструвати західним кредиторам, що в країні дійсно почалася боротьба з корупцією, тому в жертву приносять тих, кого не шкода, або тих, хто не поділився. Тоді перед екранами телевізорів українців відбулася безпрецедентна в історії країни подія: на засіданні уряду в прямому ефірі затримали керівника Державної служби з надзвичайних ситуацій Сергія Бочковського та його заступника Василя Стоєцького. Прямо перед прем'єром Яценюком силовики зачитали чиновникам обвинувачення, одягли на них наручники і вивели із зали. Їх звинуватили в організації корупційної схеми тендерної закупівлі паливно-мастильних матеріалів на користь партнерських компаній. При цьому компанії, які пропонували нижчі ціни, до тендерів не допускали, а за ці схеми чиновники отримували частину коштів. Після цього А. Яценюк та А. Аваков виступили перед пресою як рішучі борці з корупційними схемами.
«Хабарництво з'явилося навіть у тих сферах і справах, в яких не було раніше»
Однак навіть така безпрецедентна показуха боротьби з корупціонерами не переконали громадськість у щирості намірів влади. Адже, незважаючи на перемогу Майдану, попри піар та декларативні заяви влади, справжня боротьба з корупційною системою навіть не почалася, а корупція в Україні не тільки не зникла, але й зросла. Після революції та приходу до владних посад молодих і голодних до прибутків партійних ставлеників, хабарництво з'явилося навіть у тих сферах і справах, в яких не було раніше. І ось через три роки, скандальне затримання Бочковського отримало цілком передбачувану для корумпованої держави розв'язку.
Три роки тому, після гучного затримання та виведення чиновника в наручниках із засідання уряду, Печерський районний суд Києва обрав запобіжний захід С. Бочковському у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави в 1,184 млн грн, яку чиновник сплатив, і вже менш ніж за тиждень вийшов з Лук'янівського СІЗО. Головне слідче управління МВС інкримінувало Бочковському організацію корупційної схеми тендерної закупки паливно-мастильних матеріалів за завищеними цінами, зловживання службовим становищем, вимагання у підпорядкованих керівників структурних підрозділів неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів і земельної ділянки, внесення неправдивих відомостей до офіційних документів.
Однак влітку 2017 року стало відомо, що Бочковського судять вже за дещо іншими звинуваченнями, зокрема за розтрату грошей під час закупівлі металошукачів та вимагання грошей в очільників територіальних підрозділів. За цей час суспільство встигло забути про корупційний скандал навколо Бочковського, а самі фігуранти справи встигли «повирішувати» все на свою користь.
А 26 квітня 2018 року окружний адмінсуд Києва визнав протизаконним і скасував звільнення Сергія Бочковського з посади голови Державної служби з надзвичайних ситуацій. Суд також визначив стягнення з ДСНС України на користь С. Бочковського середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 25 березня 2015 року по день фактичного відновлення на посаді. Тепер Бочковський може йти з цими документами до секретаріату Кабінету Міністрів України, і має бути ухвалено рішення про його відновлення на посаді. Таким нікчемним виявився фінал гучного корупційного скандалу з показовими затриманнями, рішучими запевненнями влади, з демонстративною рішучістю правоохоронних органів.
Тоді навіть частина українців повірила, що неможливо буде продати таку справу в суді й відпустити корупціонера такого калібру, арешт якого настільки безпрецедентний, що був показаний на весь світ. Хто з суддів чи представників влади наважиться поставити свій підпис під закриттям настільки одіозної кримінальної справи? Адже це явна червона лінія навіть для хабарників.
Однак, як виявилося, для чинної влади навіть моральних планок не існує: в українських судах вже виправдовували та відпускали і «міністрів ДНР», і довічно засуджених серійних вбивць, і найскандальніших корупціонерів. Заради грошей чи іншої неправомірної вигоди влада зважилася навіть на таке вражаюче пожертвування власним іміджем.
Некомпетентність чи корумпованість?
Пояснень, як так сталося, що український суд виправдовує навіть таких людей, як Бочковський, може бути лише два: некомпетентність найвищих українських керманичів або ж їхня безпринципна корумпованість. В першому варіанті Яценюк з Аваковим так хотіли повикаблучуватися перед західними кредиторами напередодні чергового траншу, що абияк нашкрябали недолугу кримінальну справу проти керівників ДСНС з численними недоліками та недопрацюваннями, що вона з гуркотом розвалилася в суді. Докази могли бути непідтвердженими, матеріали слідства могли збиратися з порушеннями процедури та законодавства, тож суд не міг піти на явне порушення закону в такій непрофесійно й неякісно підготовленій справі. Це говорить й про некомпетентність юриста за освітою Арсенія Яценюка, міністра МВС Арсена Авакова та всієї їхньої команди, які так ефектно готували цю антикорупційну справу.
Але другий варіант вірогідніший – і він розкриває сутність всього механізму державної влади в Україні, який базується на організованому грабежі із застосуванням правоохоронних органів. Деякі експерти стверджують, що весь механізм теперішньої правоохоронної системи в країні нагадує доїльний апарат: ловлять корупціонера, порушують кримінальну справу, а потім домовляються корупційним шляхом й відпускають. Мета боротьби з корупцією – отримати хабара від корупціонера, а все решта – гра на публіку та на розкрутку потенційної жертви.
«Боротьба з корупцією вже давно нагадує спортивну риболовлю: спіймали, сфотографували і відпустили»
Саме тому за останні роки в українських судах було провалено всі найгучніші корупційні справи: Романа Насірова, Юрія Бойка, Геннадія Корбана, судді Чауса та багатьох інших. Боротьба з корупцією вже давно нагадує спортивну риболовлю: спіймали, сфотографували і відпустили. Недарма в телеефірах українських політичних шоу в якості коментаторів політичних корупційних скандалів регулярно виступають Борислав Розенблат та Ігор Мосійчук, які самі в цей час перебувають під слідством і докази корумпованості яких бачила вся країна.
Спортивна риболовля
Вина у цій ганебній для будь-якої країни антикорупційної санта-барбари лежить не стільки на нечесних суддях, скільки на найвищій владній верхівці, яка призначає цих суддів, платить їм зарплату, перевіряє професійну придатність, контролює їхню роботу та може легко при бажанні усунути з посади під формальним приводом. Не може районний суддя завалити справу, яку ініціював міністр МВС чи сам прем'єр, а якщо таке сталося – отже, ініціатори антикорупційної боротьби вже отримали свою неправомірну вигоду. При цьому чинна влада не має ні сорому втратити обличчя перед громадськістю, ні боязні ганьби перед міжнародною спільнотою – для них все і всіх можна продати за помірковану суму.
Масштаби продажності корупційних справ серед найвищого політичного керівництва перевершують навіть корупцію одіозного режиму Януковича. За правління Януковича корупційні справи Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, корупціонерів меншого калібру – Василя Волги, Ігоря Маркова чи Олега Горбаля були доведені до судових вироків та тюремних ув'язнень, а їх фігурантів не випустили за гроші, хоча їх, очевидно, й пропонували. Теперішня влада виявилася продажнішою навіть за корумпований режим Януковича. Й, очевидно, триматися за награбоване буде не менш запекло.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ