Кость Бондаренко, політолог, директор Інституту проблем управління
Пане Бондаренко, чим, на вашу думку, можна пояснити непорозуміння в середовищі блоку «Наша Україна» з підтримкою кандидата на посаду міського голови Львова, коли партія НСНУ підтримує Андрія Садового, а блок готовий віддати перевагу іншому кандидату?
Ситуація, коли політична сила, в даному випадку «Наша Україна» не може визначитися з підтримкою одного кандидата на посаду міського голови Львова, тобто вже через рік після демонстрації безпрецедентної єдності думок і устремлінь не може дійти спільного знаменника, є звичайним наслідком не менш звичайних політичних інтриг. Таке завжди трапляється, коли якась політична партія отримує владу і не знає, що з нею зробити, як утримати і як розширити владні повноваження. Загалом, діалектика політичного процесу є такою: політична команда приходить до влади, подолавши так званого «зовнішнього» ворога, тобто політичного опонента, потім починає шукати ворога між собою, потім пошук ворогів перетворюється на «полювання на відьом». А якщо ця ситуація збігається в часі з черговими виборами, то всі колишні соратники розлазяться по різних кутках, поливають один одного брудом, ворогують один з одним і починають призначати нових ворогів. Це розповзання і кусання відбувається і на рівні Києва, і на рівні Львова. Але якщо на рівні загальноукраїнському це набирає обрисів якоїсь драми, я би не сказав – трагедії (трагедією це здається окремим громадянам, зокрема, Парасці Королюк), то на львівському рівні це виглядає такою собі бурею у склянці.
Але ж у такий спосіб провладні сили, в нашому випадку блок «Наша Україна», настільки розпорошують зусилля, що можуть взагалі «здати» місто. І добре, якщо на цьому не зможуть зіграти політичні опоненти…
Чесно кажучи, я взагалі не бачу, за що тут воювати. Якби це була боротьба за крісло мера Донецька, Дніпропетровська, Харкова, Запоріжжя чи Маріуполя, де справді є, що ділити, - це одна річ. А в нашому випадку це нагадує якесь містечкове протистояння, коли, в принципі, байдуже, хто має рацію, головне – хто швидше дулі крутить. Бо замість того, щоб дійсно об’єднати зусилля, мати якісь чіткі платформи і показати конкретне бачення того, навіщо потрібна влада у Львові, думати над тим, як перетворити Львів на дійсно конкурентоздатне місто в масштабах України, політичні сили намагаються посилити свої позиції, зарахувавши в актив посаду мера Львова. Вони не готові працювати заради міста, хіба декларувати якісь гарні гасла. Це боротьба між особами, які хочуть бути мерами заради мерства, і силами, які хочуть використати це в своїх інтересах. Адже, попри всі його «п’ємонтські» амбіції, від Львова в масштабах держави мало що залежить, тож байдуже, чий представник очолюватиме його місцеву владу.
Чим тоді можна пояснити таку кількість політиків загальноукраїнського масштабу, зокрема, кількох народних депутатів, включатися у боротьбу саме за крісло міського голови і саме у Львові, а не у Дніпропетровську?
Відчаєм. Бо ці народні депутати просто-напросто розуміють, що вони вже не здатні досягнути чогось у загальноукраїнському політичному житті. Вони наробили багато помилок, тому що не намагалися стати сильними політичними гравцями загальнодержавного масштабу, хоча мали для цього всі шанси, а вирішили йти в обозі інших політиків, а потім їх, звичайно, кинули, і вони хотіли би здобути хоч якусь сатисфакцію на виборах місцевого рівня. Утім, не виключено, що частина з цих політиків, та й деякі інші кандидати в мери, ще живуть міфами, що через рік посада міського голови стане надзвичайно актуальною і вагомою, особливо після вступу в дію «малої конституційної реформи». Але ще не факт, що вона набере чинності. Якщо велику реформу хочуть анулювати і ліквідувати, то з малою тим більше можуть так вчинити. Віктору Ющенку і його оточенню абсолютно не потрібні сильні місцеві громади, це тільки декларативне гасло. Тож вони докладуть всіх зусиль, аби місцеве самоврядування залишити в тих рамках, в тих шорах, які були визначені свого часу Леонідом Кучмою.
ІА "Вголос": НОВИНИ