Говорячи про сильні якості збірної України з футболу, фахівці традиційно відзначають командну гру і характер, але мовчать про технічну підготовку. Про майстерність українців згадують лише тоді, коли нас порівнюють з такими збірними, як Казахстан чи Андорра.
Чому в українському футболі так слабо розвинена культура володіння м'ячем, з'ясовував «Вголос».
«На жаль, у нас не має футболістів, які можуть один в один обіграти, – каже «Вголосу» відомий у минулому футболіст Стефан Решко. – У цьому ми переконалися на Євро-2016. Технічно ми суттєво поступаємося європейським командам. І ми здатні перемагати лише завдяки залізній дисципліні, характеру та самопожертві. На чемпіонаті Європи була лише порожня біганина, без характеру. Тому такий і результат».
Швидше, вище, сильніше
В Україні чимало дитячих футбольних шкіл продовжують жити за принципами, сформованими за часів СРСР: основний акцент – на фізичне виховання учнів. Майбутні футболісти багато бігають, здають тести на швидкість, витривалість. Лише у деяких професійних клубах є дитячі тренери які намагаються працювати по-новому. Вони розуміють, що дітям необхідно приділяти більше уваги роботі з м'ячем. Так, як це роблять за кордоном. У Європі до 14-15 років дітлахів не виснажують кросами, вони увесь час займаються з м'ячем, а «фізику» підтягують вже потім.
Заслужений тренер України Юрій Дячук-Ставицький погоджується з тим, що в нашу систему підготовки дітей потрібно вносити корективи. Але вважає, що в першу чергу потрібно вирішити інші, більш важливі питання. «Ефективність підготовки дітей значно зменшує три фактори: матеріальна база, дефіцит кваліфікованих тренерів і екологія За даними соціологів, приблизно 80% дітей хворі на сколіоз, плоскостопість, порушення зору, захворювання щитовидної залози, тощо. Це, звичайно, негативно впливає на загальне розвиток футболу», – каже Дячук-Ставицький.
Ну а здоровим українським дітлахам складно розкрити свій потенціал через відсутність належних умов для тренувань. «Чи можна навчити дитину плавати в басейні, в якому немає води? – бідкається Юрій Дячук-Ставицький. – Дитячі тренери змушені проводити тренування в не належних умовах. Хороші умови є хіба при професійних клубах. А на поганих полях будь-який технічний елемент роботи з м'ячем шліфується не так, як потрібно».
А на додачу ще й дефіцит кваліфікованих тренерів. За словами Юрія Дячука-Ставицького, зарплата дитячого тренера у багатьох відбиває бажання займатися підростаючим поколінням.
Німецькі солдати
«Як живе країна, так розвивається і спорт, зокрема футбол», – впевнений відомий у минулому український футболіст, а тепер тренер німецького «Вердера» Віктор Скрипник. За його словами, головна біда України в тому, що у нас пропав вуличний футбол. Адже за часів Радянського союзу критих манежів взагалі не було, але майстровитих футболістів було багато. Вся справа в тому, що тоді більшість відомих гравців починали свою кар'єру саме на вулиці. А в даний час грають лише в школах. У Німеччині ж, за словами Скрипника, футбол не втратив масовість.
«Особливих секретів в підготовці німецьких школярів немає, – розповів «Вголосу» Віктор. – Тільки у нас тренер набирає групу п'ятикласників і веде її до закінчення школи, а в Німеччині наставник, потренує дітей рік, передає їх іншому фахівцю. Безсумнівно, німецька система краща. Тривале знайомство не проходить безслідно, з'являються контакти з батьками, і потім це заважає адекватній оцінці здібностей того чи іншого гравця. Тоді страждає і команда, і сам футболіст, який знижує до себе вимоги. А так кожен рік гравцям необхідно доводити право на вихід в основі».
І, звичайно, німецькі діти відрізняються від українських характером. За словами Віктора, ми більш емоційний і запальний народ, а вони – більш толерантні і стримані. «Вони, як хороші солдати, їм що скажеш, те й роблять», – запевняє Скрипник.
Чарівники м'яча
Основний постачальник технічних футболістів – Бразилія – достатком сучасної футбольної інфраструктури похвалитися не може. Але, тим не менш, з року в рік там з'являється чимало талантів.Екс-президент Асоціації міні-футболу України та колишній наставник національної збірної з футзалу Геннадій Лисенчук на пляжах Копакабана був не раз. За його словами, бразильці від природи дуже пластичні, гнучкі, у них чудова координація. Техніку володіння м'ячем вони опановують з ранку до ночі на пляжах.
«Клімат дозволяє, зараз у них зима, а погода як у нас – спека, – каже він. – Крім того, Бразилія – одна з найбільших країн світу, якщо не помиляюся, вона п'ята за кількістю населення А з огляду на їх фанатичну відданість цьому виду спорту не дивно, що в цій державі виростає так багато хороших футболістів Бразилія. – Країна контрастів. Там незначний прошарок багатіїв, а основна маса живе за межею бідності. Футбол – для багатьох єдина можливість вибитися в люди».
Після Євро-2016 керівництво Федерації футболу України вирішили покращити ситуацію і для цього запросили на пост куратора збірних відомого тренера Мирона Маркевича. Мирон Богданович в інтерв’ю «Вголосу» розповідав про те, що хотів би запрошувати на семінари іспанських фахівці і відправляти туди на навчання наших дитячих тренерів. Але про реальні результати роботи, вочевидь, ми зможемо говорити через багато років, коли теперішні дітлахи перейдуть у професійний футбол. Зараз же залишається сподіватися на те, що «золоті хлопчики українського футболу» таки покажуть характер.
Олег Петренко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ