Kylie Minogue "Aphrodite" (2010)
Кайлі впевнено продовжує свою музичну міфілогію без навколомузичних соплів та пурги, але цього разу вона щось перебрала з любов'ю до 80-х.
Форевні 80-ті електропоплять відомими мотивами про вогонь та інший енергетичний рух. Але поплять то якось дуже середньостатистично. Холодний дискотечний біт підрулює до Сандри. Любовна драма денс-попу – застигає в аеробічно-артистичній позі. Б'ютіфольні вуста линуть на зустріч любви під романтичне фортепіанко. В скоромовній частині денс-попу – алюзії ледве не залазять в гості олрайтним East 17.
Оркестровані придихання назустріч голубій далечині не рятуються ніби яскравими, але в'ялими ходам. Дискотечність видихається на переправі у вічність. Поюзана романтика стає шизою. Мінімум хіп-хопу – автотюниться і самопторюється. Кітч затягується до неможливості. Хіба що, саунд "Too Much" ще кудись фонтанить.
І от з піни цієї пурги й виходить красною молодицею-жар-птицею трек "Get Outta My Way", який так дуже схожий на дороблений до логічного, тобто хітового рівня трек Keane "Spiralling". Згадка про Keane підбадьорується ще й участю одного з кіністів у творенні диску.
Отож, в морі халтурних звуків диск "Aphrodite" став альбомом одного треку ("Get Outta My Way") і тому, заради такої урочистої події, усе інше шумовиння йому можна вибачити.
1. All the Lovers
2. Get Outta My Way
3. Put Your Hands Up (If You Feel Love)
4. Closer
5. Everything Is Beautiful
6. Aphrodite
7. Illusion
8. Better than Today
9. Too Much
10. Cupid Boy
11. Looking for an Angel
12. Can't Beat the Feeling
Dirty Projectors & Björk "Mount Wittenberg Orca" (2010)
Ще від сотворення світу цей дует був запрограмований у вишніх. Тому зрозуміло, що щебетання EP таких неортодоксальних музикантів буде миле, ой, як не кожному меломанському серцю.
Дует (приблизно) бавиться мінімалістичним арт-попом зі стриманістю пташок у клітці. Псевдо-дронова зацикленість на старті перебивається вокальною іронією, а за участі Бйорк – пташині переспіви вже ледве балансують над іронічним падінням у жито. Бйорк – ведуча артистка дискового напрямку, а дівчатка і хлопчик з Dirty Projectors – трохи другорядні створіння, хоча саме їм належать найбільш веселі вокальні тріпи ("When the World Comes to an End", "Beautiful Mother") та ретро-орієнтир в дусі Кейт Буш ("No Embrace").
В час, коли дівчатка чайками злітають у драматичне наростання своєрідної академічної ностальгії, стає зрозумілим, як їм потрібна театральна сцена для подальшого відтворення такого альбому.
1. Ocean
2. On and Ever Onward
3. When the World Comes to an End
4. Beautiful Mother
5. Sharing Orb
6. No Embrace
7. All We Are
сeo "White Magic" (2010)
Шведський попчик з закономірною часткою інфантилізму та балеарику від учасника Tough Alliance Еріка Берглана. Часом з попчиком тут не усе так просто, особливо коли оркестровка малює пробудження чогось монументального, як ранкове сонце чи затягується пеленою камерності. Або коли органний хорал виводить радість пляжного релаксу в хвилинах від протестанської радості щодо стримання.
Але усе інше – абсолютно життєрадісне та пострибунчасте. На теренах балеарику не обійтись без Air France та jj, особливо коли обстьобується така цаца, як Coldplay. Пляжний варіант млоститься на сонечку і гострить ножі, щоб ввечері вдягнутись в ритмічний каркас диско-романтики, де радості так багато, що потрібен якийсь синтетичний допінг, щоб витримати такі ендорфіни.
Коли ж ендорфіни у розумних межах і нічого не закашкалює – то й з'являється такий хіт, як "Come With Me", для проникнення у який не потрібно жодної кислоти.
1. All Around
2. Illuminata
3. Love And Do What You Will
4. White Magic
5. Oh God, Oh Dear
6. No Mercy
7. Come With Me
8. Den Blomstertid Nu Kommer
M.I.A. "Maya" (2010)
Своїм 3-м диском Мая схоже вирішила поприколюватись над деякими меломанами в парі з дабстеповими продюсерами.
В цілому, нічого особливого на цьому дискозаглюці немає. Деформація очікує хіба що тих, хто вперто тримався на еренбі та іншій попсянці. Агресивність ламаних ритмів, індастріальний монотон, чи семпли а-ля "Ghost Rider" Suicide на "Born Free" – можуть трохи шуганути їх спокій.
Зважаючи на пилорамність, глітч-хоп, дабстепові вкраплення, якесь деконструктивне індастріальне еренбі, де вистачає веселого (бо занадто агресивного) сексапілу, чи навіть простібонного хардкору ("Meds and Feds") – "Maya" можна вважати релаксійним альбомом з високим градусом стьобу. Мінімалістична естетика повторюваності ліниво працює на концептуал.
Звичайний електропоп ("XXXO"), нічим не гірший за квазі-еренбі ("Teqkilla") з заглюченими муками творчості, яке є одним з найцікавіших на диску. Мая обстьобує, як грайм, так й гіпнотизацію психоделії. Розводить автотюном та якимсь приставочним реггі психо-поп з семплами з кінця 70-х, а той ж дабстеп розвалює нойзяком в дусі Pussy Galore. Попсову хітовість вона розбавляє ірландським маршем, а баладну романтику – присипляє легким натяком на той індастріал, який легко може вибухнути при необережному поводженні. Необережність (помилковість) – ось рекламний слоган цього альбому, який серйозно не варто сприймати.
1. The Message
2. Steppin' Up
3. XXXO
4. Teqkilla
5. Lovalot
6. Story Told
7. It Takes a Muscle
8. It Iz What It Iz
9. Born Free
10. Meds and Feds
11. Tell Me Why
12. Space
School of Seven Bells "Disconnect From Desire" (2010)
2-й диск ньо-йоркських фанатів шугейзу та дрім-попу. "Disconnect From Desire" більш прямолінійший, ніж попередній альпінізм 2008-го, але ця прямолійність більш "хітового плану".
Cocteau Twins і MBV – продовжують мирно співіснувати в романтичному полі 80-х саундів. Радості більше за Еверест. Більше синтетичної героїки в пульсаціях ейсід-року (а-ля Electronic) в захмарні горизонти. Можна відшукати й New Order. Краутних забігів небагато. Дрім-поп продовжує лінію здивованого ангельського хору.
"Heart is Strange" (салютний старт електроніці 70-х з наступною естафетою ейсіду 90-х – напевне найхітовіший), "ILU", "Babelonia", "Joviann", "Camarilla" (передає салют дебютній "Prince of Peace" у змазі найкращого відтворення попередньої епохи) – ось топовий кістяк альбому.
Уся фіша диску в позитивній та уважній дріб’язковості щодо саунду вищезгаданих банд та спробах залізти у закутки вже давно відомих речей, щоб спромогтися сказати щось цікаве, а не бути аж настільки глобальними епігонами.
1. Windstorm
2. Heart is Strange
3. Dust Devil
4. ILU
5. Babelonia
6. Joviann
7. Camarilla
8. Dial
9. Bye Bye Bye
10. The Wait
ІА "Вголос": НОВИНИ