[media=117722,117724,117726,117729,117731,117736,117740,117744,117746,117748,117750,117752,117755,117757,117759,117762,117763,117765,117767,117768,117771,117774,117777,117779,117783,117785,117787,117789,117791,117792,117794] 

Перші враження від китайських вулиць – море люду, який кудись поспішає і на ходу жує. На кожному кроці – малі й великі бари, кафе, заклади швидкого харчування. Тут є всі можливі світові мережі – від «Макдональдсу» до «Старбаксу». Кількість наїдків, які продають на розкладках, просто вражає.

Для китайців важливо не просто наїстися, а гарно поспілкуватися під час обіду чи вечері. В кожному місті є безліч своєрідних ресторанних комплексів, оформлених у національному стилі, з кімнатами для різних компаній.

Фактично немає звичних для нас великих залів, де можуть разом сидіти незнайомі люди. У них це довгі коридори, обабіч яких, власне, і розміщаються кімнати, куди приходять з родиною, співробітниками чи друзями. Особливим елементом кожної такої кімнати є великий круглий стіл.

Але стіл цей такий, що його середина, на яку ставлять наїдки, обертається. Присутнім не потрібно тягнутися до якоїсь страви через увесь стіл, а достатньо покрутити скляну підставку – і миска сама «приїде» до тебе. Дуже зручно й практично. До речі, у більшості поважних фірм є кімнати для прийому гостей з такими величезними столами.

Ми були в центральній провінції Сичуань (живе там ні багато ні мало, а 90 мільйонів осіб!), де місцева кухня відрізняється від пекінської. Ця провінція лежить у Сичуаньській долині, де часті дощі й тумани, а клімат доволі вологий. Вважають, що гостра їжа допомагає протистояти вологості. Натомість на півночі та в столиці, де холодно, полюбляють жирну їжу. Щоб не мерзнути, там традиційно вживали багато м’яса та страв, багатих на білок. Тому, коли опісля відвідували також Пекін, не могли не спробувати славнозвісної качки по-пекінськи. Смакота!

Урочистий обід триває щонайменше дві-три години. На стіл ставлять десятки найрізноманітніших страв. Усі в глибоких тарілках, їдять зазвичай із піал бамбуковими паличками. Традиційними є суп чи бульйон з локшиною, багато незвичайних морепродуктів. Ми їли різних рачків і креветок, морський огірок – трепанг. До речі, у цьому делікатесі, на вигляд зовсім непривабливому, йоду в тисячу разів більше, ніж в яловичині. А заліза й міді у трепанга більше в тисячу разів, аніж у риби.

Між іншим, про звичайний огірок. Бачив, як якась бабуся продавала наш зелений, мов кукурудзу на одеському пляжі. Почищений огірок батьки купували дітям. А ті собі ласували ним під час екскурсії, немов морозивом.

Дивували й екзотичні фрукти. Вперше спробував «око дракона» чи лічі по-науковому: біла м’якоть з чорними кісточками. Майже кругом пропонували до столу кавуновий сік. Напилися його вже донесхочу! А особливо смакували запечені листя лотоса, посипані цукровою пудрою. До речі, в одному з кафе нам до мого улюбленого шоколадного торту поклали помідорчик чері. Прикольно виглядало!

Але що для китайця смачне, те для українця смерті подібне. Маю на увазі величезну кількість гострих страв. Вони – справжній шок для українського туриста.

Китайці доволі балакучі за столом, люблять говорити багато тостів і побажань. Якщо комусь говорять тост, то встають із-за столу і підходять до цієї людини, чокаючись, виявляють їй повагу. Алкоголь п’ють у міру. Жодного разу не бачив на вулиці перехожих напідпитку. До речі, як і не зустрічав огрядних людей. Попри те, що китайці чимало їдять, їхнє харчування збалансоване, багате на овочі та морепродукти. Хлібом бульбу, як українці, вони не заїдають. І між іншим, жодного разу під час перебування в Китаї ми не їли картоплі.

Андрій Болкун, спеціально для «Вголосу»

Фото автора

ІА "Вголос": НОВИНИ