Як в Європі переміг «комунізм»?
Після розпаду СРСР і фактичного переходу Китаю на капіталістичні рейки, історія соціалістичного руху та лівих ідей у світі не закінчилася. Навпаки – у Європі соціалістичні партії мають сильні позиції, а подекуди й формують уряди. Як зазначає публіцист Роман Скляров, «сьогодні соціалісти перебувають при владі у Франції, Італії, входять до провладної коаліції в Німеччині. У Великій Британії лейбористи були при владі протягом 13 років поспіль — з 1997-го по 2010 р. Станом на 2013 р. у Європі було 15 лівих урядів. Президентами Єврокомісії з 1999-го по 2014 р. були представники лівого табору: італієць Романо Проді й португалець Жозе Мануель Баррозу. Останній ще зі студентських років був одним з лідерів Португальської робітничої комуністичної партії, офіційною ідеологією якої був маоїзм. У Європарламенті соціалісти мають другу за чисельністю фракцію, хоча до цього мали більшість».
Для молодих європейців марксизм уже не асоціюється зі сталінськими таборами, а базується на ідеях свободи, рівноправності та боротьби проти дискримінації. Оновлений соціалізм базований на гуманних та емансипованих ідеях «культурного марксизму», Франкфуртської школи, вченнях Зігмунда Фрейда й Антоніо Грамші, які критикували буквально все «старе», що становило ядро західної культури.
У 1960-1970-ті рр. з'являються так звані «нові ліві» – низка суспільних рухів, які сповідували ліві ідеї визволення пригноблених, боротьби за свободу та рівність, але протиставляли себе традиційним компартіям. Замість історичної ролі пролетаріату, зважаючи на гіркий досвід тоталітаризму, нові ліві вважали, що в центрі боротьби проти старого патріархального західного імперіалізму повинні стояти такі пригноблені групи, як жінки, феміністки, мігранти, екологісти, сексуальні та расові меншини і молодіжні субкультури.
Всі вони висловлювали протест проти бездуховності «суспільства споживання», масової культури, уніфікації людської особистості, виступали за «демократію участі», свободу самовираження, антиконформізм. Саме в різного роду «пригноблених групах« марксисти вбачають головний двигун революційної боротьби проти системи: знедолені і аутсайдери, експлуатовані і переслідувані представники інших рас, безробітні і непрацездатні. З нових лівих сформувалися рухи хіпі, феміністки, ЛГБТ-спільноти, рухи афроамериканців проти сегрегації та багато інших.
«На факультетах американських елітних коледжів більше марксистів, ніж у всій Росії і Східній Європі разом узятих»
Головним оплотом марксизму на Заході стали університети. «У статті для The Financial Times «Політичне стадне мислення шкодить університетам» (2016) Джон Кей наводить дані опитувань серед викладачів США і Великої Британії, від 60% до 90 яких мають ліволіберальні погляди. Політичний оглядач Дінеш Д'Соуза пише, що «на факультетах американських елітних коледжів більше марксистів, ніж у всій Росії і Східній Європі разом узятих. При цьому багато прихильників ідей «культурного марксизму» навіть не усвідомлюють їх марксистського походження», – стверджує журналіст Роман Скляров.
Ідеї нових лівих суттєво вплинули на становлення «зелених» партій у Західній Європі, а також європейської соціал-демократії, єврокомуністів та інтегрувалися з сучасним лібералізмом. Практично, всі ті самі ідеї, які пропагували в 1960-их нові ліві феміністки, хіппі та борці з усіма видами дискримінації, сьогодні стали складовими пануючої в ЄС ліберально-демократичної ідеології. При тому, що ще кілька десятиліть тому «нові ліві» боролися з лібералізмом, який називали не інакше, як «капіталізмом» та «імперіалізмом». Однак, схоже, вони все-таки його подолали та підкорили.
«Нові ліві» намагалися зруйнувати патріархальний інструмент впливу – традиційну християнську сім'ю, в якій головою є батько. Натомість пропонувалося змінити розподіл гендерних ролей у сім'ї через матріархальну або гендерну теорії. Права ЛГБТ, які вже давно фігурували в програмах західних соціалістів, разом з феміністичними ідеями стали потужним інструментом руйнування сім'ї – однієї з ключових цілей Комуністичного маніфесту.
Чи не головним противником для них стало християнство та традиційні цінності, яким нові ліві оголосили війну на знищення. Нові ліві поставили за ціль зламати стару й пропагувати нову сексуальна мораль, чільне місце в якій відігравала сексуальна революція та права секс-меншин. Сучасна Європа стала ареною панування ідей саме нових лівих, тобто соціалістів, ідейно базованих на вченні марксистів.
Пропагований ними мультикультуралізм є практично тим самим радянським інтернаціоналізмом, який намагалися вбити в серця українців, знищуючи нашу національну ідентичність. Відкриття кордонів Європи для мігрантів та біженців з країн третього світу під керівництвом соціалістичних урядів стали новітньою реінкарнацією комуністичних гасел «пролетаріат не має батьківщини» та «злиття всіх націй». Так як комуністи боролися проти національної ідентичності та закликали її відкинути заради інтернаціоналізму, так само європейські ліберали сьогодні ставляться до національного питання.
Саме соціалістичні партії є головними прихильниками зниження бар'єрів для мігрантів і водночас, запрошуючи цих мігрантів, вони створюють собі електоральну підтримку на виборах. Мультикультуралізм виконує ту ж зазначену в Комуністичному маніфесті мету – руйнування понять «нація» і «батьківщина», завдяки яким суспільство з єдиного моноліту перетворюється на різнорідний мікс, частини якого вже не мають почуття обов'язку і любові до держави, в якій живуть.
Інструментами втілення цієї політики стала толерантність і політкоректність, а будь-які заперечення проти лівої термінології «борці з дискримінацією» оголосили «мовою ненависті». Публічні згадки про расові відмінності або сексуальні схильності, незважаючи на їх очевидність, вважаються правопорушенням та злочином.
Непомітно для «акул капіталізму», за кілька десятиліть ліві, тобто неокомуністичні ідеї, стали пануючими на Заході, поширюючись через інтелектуальні середовища, університети, редакції лівих газет, антидискримінаційні рухи, ЛГБТ-спільноти, феміністок та «зелених». Починали начебто боротися «за все хороше проти всього поганого», а закінчили торжеством марксистських ідей. І Україна, народ якої ледве вцілів в комуністичному Радянському Союзі, здобувши омріяну незалежність хоче вступити в ... не менш лівий Європейський Союз, наскрізь пронизаний соціалістичними ідеями. Поки ми в Україні ведемо декомунізацію, найвищі європейські посадовці відкривають пам'ятники Марксу в Європі.
До чого тут Кремль?
Насамперед, до того, що СРСР не міг оминути нагоди мати вплив на молоді соціалістичні та ліві рухи в країнах Заходу, які демонстрували щораз більшу силу: скинули президента Ш. де Голля, припинили американську війну у В'єтнамі, стали активними політичними гравцями. Ті, хто в 1968 чи 1975 році був соціалістичною шпаною з середовища лівацьких та феміністичних студентських організацій, сьогодні посіли високі посади в Європарламенті та структурах ЄС. Тому всі дружні ліві організації в Європі фінансувалися КДБ, а за всіма ворожими Москва стежила та засилала своїх агентів. У кожній західній країні в недавньому минулому діяли фінансовані з Москви комуністичні та соціалістичні партії, різноманітні «рухи за мир», які були справжніми шпигунськими організаціями СРСР і мали широку мережу учасників, включно з їхніми сім'ями.
«Ніхто не знає достеменно, яке насправді минуле у того чи іншого французького чи німецького «члена Партії зелених», феміністки чи ліберального ЛГБТ-активіста»
Крім того, проти капіталістів СРСР мав тисячі радянських «кротів», підготовлених у спецшколах ГРУ і закинутих у найрізноманітніші країни під виглядом лікарів, вчителів, садівників, перекладачів, юристів, студентів. Вони приїжджали з третіх країн, володіли місцевими акцентами і швидко інтегрувалися в місцеві суспільства, займаючись звичайною цивільною діяльністю: створювали сім'ї, народжували і вчили дітей, розширювали коло знайомих, проникали в громадські організації та місцеві осередки партій. Ніхто б ніколи не здогадався про радянське походження ветеринара, який з прекрасним фламандським акцентом та бельгійським паспортом вже десятиліття проживає у Берліні, а для КДБ це було типовою рутиною. А такий ветеринар ходив до будинків багатих європейців, ставав другом сім'ї, частенько був членом громадських організацій і навіть міг мати політичну кар'єру.
Як відомо, колишніх кадебістів не буває. Тож ніхто не знає достеменно, яке насправді минуле у того чи іншого французького чи німецького «члена Партії зелених», феміністки чи ліберального ЛГБТ-активіста, які раптом на посаді брюссельського єврокомісара виступають за зняття санкцій з Росії та засуджують українських націоналістів за ксенофобію та дискримінацію. Чи, будучи членом місії ОБСЄ, «не помічають» вторгнення російських військ в Україну.
До чого тут Україна?
На перший погляд, здавалося б, який стосунок мають європейські ліберали чи ЛГБТ-активісти до російсько-український відносин? Проте цим інструментом Москва також може вирішити низку своїх завдань в Україні та Європі.
1. Європейський лібералізм та ЛГБТ-риторика, як його складова, може бути ефективним фактором, який відштовхує Україну від Євросоюзу. На цей час, Україна залишається традиційною, консервативною державою, і багато поширених на Заході практик для нашого суспільства є незрозумілими й навіть обурливими. Не сприймуть наразі українські чоловіки гомосексуаліста у своєму колективі чи групі без висловлювань чи поглядів, які в ЄС трактувалися б як «латентна дискримінація» прав людини. Такою ЛГБТ-риторикою та антидискримінаційними «рекомендаціями» для українських шкільних підручників можна легко посіяти антипатію до Європи. Наш народ хотів би мати рівень життя, як у ЄС, але його обурюють поширенні в країнах ЄС норми «позитивної дискримінації, за якими геям треба давати більше прав при прийомі на роботу, навчанні, просуванні по службі. Адже секс-меншини довгий час були пригнобленими, то ж зараз потрібно їм компенсувати це привілеями. Це буде дискримінація більшості заради прав меншості, але дискримінація «справедлива, позитивна, адже має на меті благородну мету – допомогти жертвам дискримінації».
Дуже показово, що ЛГБТ-тематика почала з'являтися на перших шпальтах української преси саме після Євромайдану. Українцям почали подавати чимало шокуючих фактів про «європейські цінності», які, між іншим, ще двадцять років тому в Європі ніхто не сприймав. Дивлячись кадри київського гей-прайду, багато українців, які ще вчора боролися на Майдані під прапором ЄС з «Беркутом» та тітушками, сьогодні плюються на таку «Європу».
Так ліберали досягли того, чого не досягли спецпризначенці Януковича та бойовики Путіна – посіяли відразу українців до Європи. Зерна ще тільки проростають, але з кожним новим інцидентом впровадження «європейських цінностей» ця антипатія зростатиме. А європейські ліберали з лівими (соціалістичними) ідеями всього-на-всього пропагують права людини. Просто якось так само виходить, що дедалі більше українців не бачать в Європі альтернативи Москві.
2. Умови ліберальної демократії завжди були особливо сприятливими для дестабілізації країни під час війни. Маючи справу з авторитарним противником, ліберальна країна не може собі дозволити аналогічних жорстких методів, а змушена діяти в рамках прав людини і законодавства, в якому фахові адвокати здатні виправдати будь-якого шпигуна. Авторитарний противник використовує демократію, як необмежене поле для діяльності підривних організацій, інформаційних воєн та ідеологічних диверсій.
«Чим більше в Україні буде лібералізму та антидискримінаційних комісій, – тим легше діяти проросійським структурам та агентам впливу»
Не можна арештовувати головного редактора газети, який виявився російським шпигуном, бо в Брюсселі засуджують Україну за порушення свободи слова журналістів. Не можна розправитися з п'ятою колоною ворога, бо в ЄС це назвуть переслідуванням опозиції. Дійшло до того, що не можна навіть українську мову назвати солов'їною в шкільних підручниках, бо українські ліберали на високих посадах в міністерстві захищають права російськомовних від «української дискримінації».
Чим більше в Україні буде лібералізму та антидискримінаційних комісій, – тим легше діяти проросійським структурам та агентам впливу, які будь-який самозахист з боку України назвуть дискримінацією. А тоді на Україну грізно подивляться з Брюсселя. Можливо, навіть ті ж колишні «нові ліві» та соціалісти, які тепер поставали урядовими міністрами і навіть комісарами ЄС. Дивною виглядає така взаємовигідна співпраця Москви та європейських лібералів проти України.
3. Неоліберальними та соціалістичними цінностями Кремль може ослаблювати та розколювати не лише Україну, але й країни Євросоюзу, яким дедалі важче виступати єдиним фронтом навіть при голосуванні за продовження антиросійських санкцій. Кремлівські «кроти» та «нові ліві» то відвідають урядовою делегацією Крим, то спільно з РФ будують газопровід «Північний потік», перетворюючи Німеччину на ключового енергетичного партнера Москви та співвласника російського газу. А ліві, соціалістичні цінності, перейняті лібералами та демократами, продовжують руйнувати європейську традиційну сім'ю, нівелюють авторитет християнської церкви, знижують приріст населення та наповнюють континент мігрантами.
Все це не означає, нібито українцям слід відкидати справжні прогресивні цінності європейської цивілізації а демократичні інституції, вони дійсно можуть нам допомогти збудувати справедливу державу для українського народу, а не жменьки олігархів. Проте слід розмежовувати європейські, демократичні та латентні соціалістичні цінності, націлені на руйнацію тієї традиційної, стереотипної Європи та й самої демократії, яку хочуть збудувати в себе українці.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ