Легкий переляк важкою тінню впав на місцеву владу від приїзду головного уєфавця до Львова. Влада зібралась з думами про лихе. І традиційно вирішила, висловлюючись мовою Бориса Колеснікова та Ганни Ахматової, що краще "пєрєбдеть, ніж нєдобдєть".
Вирішила. І перебднула. Високого гостя з уєфівських пагорбів заофіціозили по самісіньке Нансі та втиснули у протокольний (так званий протокольний) футляр, як дорогоцінну цяцю, якій лише здалека можна кидати адораційні погляди і не дай Вішна, наближатись ближче, ніж на 2 метри.
Платіні, як суперстарка світового футболу та поважна функціонерка, не сильно й пручався цим кордонам, утвореним переляканим уявним місцевих чиновників. Ранковий Платіні – невиспано чи ліниво спостерігав з ревізорських висот на метушіння аборигенних бобчинських або добчинських. Обідній Платіні – нічим не відрізнявся від ранкового. Осяйного відблиску переможного світла 27 червня 1984 року на його обличчі не спостерігалось. Синоптика повідомляла, що з таким настроєм Платіні паралелиться транзитний статус Львова під час його візиту до України. Усім своїм образом і словом, Платіні чесно повідомляв, що Львів – не головний цвяшок його програми і що ним (Львовом), незважаючи на тверде місце в четвірці міст-організаторів, можна буде пожертвувати при нагоді.
Повертаючись від слів головного уєфавця до переляканого уявного львівської влади, можна помітити, що операторів та фотографів під час приземлення Платіні в львівському аеропорту розмістили на відстані 60-ти метрів від місця подій. Загородили місце стоянки мотузочками і суворо наказали не виходити за межі резервації. Як згодом виявилось, даний перебдізм – це забаганка головного аеропортиста Львова товариша Загреви, який таким дистанційним макаром намагався уникнути невідомих науці ексцесів (наскільки зрозуміло, з боку операторів і фотографів).
Платіні швидко вкусив свіжого короваю від мануфактурних україночок, поручкався з місцевою делегацією та у супроводі Кметя дриблінгнув у підготовлений бус. І усе – за хвилину часу, щоб з мінорними оченятками спаніеля втомлено спостерігати крізь вікно за об'єктивами, які так швидко промайнули на його горизонті.
Характерно, що вчора ввечері маленькі представники прес-служби ЛМР мило видзвонювали журналістів, щоб турботливо запитати, чи не пропустили вони (журналісти) часом такого важливого анонсу. Без граму іронії можна висловити їм подяку за таке піклування, але для чого везти цілий загін фото і відеооб'єктивістів на подію однохвилинної тривалості та ще й на відстані 60-ти метрів?
В Палаці Потоцьких Платіні виявився не таким вже й страшним старим сеньйором, як його малює перелякана уява покоцаних чиновників. Більше всіх в кулачок парився Суркіс, який згодом останнім забігав у візитуючий бус у стані сердитості або заклопотаності. Взагалі, не парився Садовий, який успішно спихнув своє найбільше багатство (і мороку) у державні руки та на релаксі вже потрохи почав гострити лижі на Сочі-2014.
Нижча ланка службовців міської ради продовжували демонструвати свої перебдізмні подвиги (завдяки пендалям вищих службовців) і примудрилась забрати з потенційних горизонтів Платіні пацана однієї з працівниць Палацу Потоцьких, який з м'ячем чекав на автограф мсьє Мішеля. М'яч громадянина пацана був затриманий під приводом: "це офіційний захід" і "нас за твою присутність з м'ячем – звільнять з роботи". М'яч було ув'язнено у невідомому напрямку, а пацану – залишено лише фотік. Як згодом виявилось, милостивий Мішель все ж поставив автограф, але схоже, що для цього працівниками Палацу Потоцьких були використані свої внутрішні важелі впливу.
Виступ Платіні був лаконічним. Він вірить українській владі та вірить в Україну. Відступати далі немає куди – позаду Київ. Якщо в Києві не буде стадіону – в Україні не буде Євро. З міжрядкового чтива його слів, можна було ще раз зрозуміти, що Львів – це просто транзитна точка на карті Євро-2012, тому перебування тут не таке цікаве, як у мамі міст руських.
А на цьому слові, здоровенні місцеві перебдізми не закінчились. До них успішно долучився сеньйор Лубківський, який схоже зафройдився від переляку до самісінького Спліту. Так своє бажання щодо відсутності фотографів на шляху Платіні до мікробуса він натягнув на поетичну форму "ми з вами більше не співпрацюємо". Неспівпрацю він, безперечно, мав на увазі у локальному сенсі. У відповідь, хтось з журтуси повідомив, що з Лубківським ніхто з журналістів також не співпрацює і що він (Лубківський) може йти на Рієку (в загальному сенсі). Лубківський довго виправдовувався про співпрацю вже у загальному сенсі, намагаючись злопам'ятним поглядом просвердлити автора фрази у журналістському скупченні.
Вже незабаром вибігли на подвір'я хлопчики-горобчики з нижчого оточення Садового і заходились обставляти ймовірний шлях Платіні імпровізаційним турнікетом.
Платіні поїхав. І ніби не обіцяв повернутись, сибаритно вмощуючись на задньому сидінні. На хвіст його автохода впав своїм скелястим бусом й володар моршинської аквафлори – Микола Кміть. Схоже, що це також варіант візитного бдіння.
ІА "Вголос": НОВИНИ