[media=29421,29425,29427,29431,29434,29436]
Зустріч Президента Папської ради у справах культури Архиєпископа Джанфранко Раваза з львівськими митцями відбувається напередодні зустрічі з Януковичем, який свого часу також відзначився достославною зустріччю з львівськими мистцями.
І це не перша запаралеленість у цих мистецьких зустрічах. Якось так зовсім не випадково, Архиєпископ Раваза несподівано (і навіть необов'язково) виник перед візитом Яника та в період слабенького скандалу зі смішною заявою ректора УКУ Бориса Гудзяка та не менш карикатурною відповіддю на неї з боку СБУ.
На зустрічі в Палаці мистецтв з ватиканським гостем – львівських мистців, як кіт наплакав. Переважно – це завсідники подібних зустрічей з владою чи іншими суперменами + студенти більше схожі на трушівців, аніж укуківців.
Напевне, більшість львівських мистців готують свої яйця на майбутню зустріч з Януковичем, тому прийшли лише спраглі пастирського слова у цей безбожний період дігітальної репродукції усього, що рухається.
Джанфранко Раваза не забув подякувати владі за можливість такої щедрої зустрічі з аборигенними мистцями, тим самим – запаралелившись зі старим клоуном Доном Кінгом, який на своїй пресконфі – ледве не заанакондив львівську владу своїми обіймами та мультипоцілунками по обидва боки поясниці.
Хоча, після провладної подяки дипломатичного Равази ніхто й не скасовував невтомної боротьби владних структур та Церкви за контроль на мистецькими (а значить й безсмертними) душами цих ідейних провідників у вищі сфери, благословенних небом та землею на різні артистичні подвиги.
Але ніхто не попередив Равазу про нерушимий зв'язок Януковича з Достоєвським і тому знову на зустрічі з львівськими мистцями прозвучали слова про красу, яка чомусь має врятувати світ. У цьому контексті, слова Достоєвського вже остаточно стали карикатурним знущанням, але обличчя львівських мисткинь таким лагідним світлом обвівали культурного посланця Папи, що сміятись від такого фарсового камбеку ніхто не посмів. Можливо, мисткині уперше бачили ангеликів, а тут такий сміхуйочний облом на спогляданні вищих цінностей.
Джанфранко Раваза завалив львівських мистців прізвищами відомих людей та їх цитатами і краще б він цього не робив. Ним були згадані Клеє, Міро та Шагал, а от коли хтось з львівських мистців запитав його про Олександра Архипенка, фігуру рівноцінну в мистецтві 20-го століття вищезгаданим сеньйорам, монсеньйор Раваза лише розвів руками у незнанні цього українського скульптура, тільки десь там краєм вуха щось-десь-колись чувши про нього. Залою стиха пробігли баранці незадоволення львівських мистців від такої профанності Президента Папської ради у справах культури.
Зате Джанфранко Раваза сміливо заявив, що у Ватикані дуже добре знають Тараса Курчика, який відзначився своїм гімном під час візиту Папи Івана Павла 2. І тепер на секунду – хто такий, якийсь там Курчик, а хто такий – сам Архипенко?
Раваза знаючи, що найважливішим для одурманення мас є кіно, почав закидати компромісну тінь Ватикану на фільми атеїста Бергмана і на фільми атеїста Бунюеля. Божий промисел, закономірно, літав над фільмами Тарковського. Був згаданий й Декалог поляка Кшиштофа Кесьловського.
У випадку Кесьловського виникла ще одна паралельність цієї зустрічі. Десь під фініш, почала возносити свою молитву Господу й якась дочка священика запрошена на сцену, ймовірно, як представниця львівської еліти. Її спів був прямопропорційним співу героїні Подвійного життя Вероніки того ж Кесьловського. З огляду на таку к-ть співпадінь під час зустрічі, лишається тільки сподіватись, що вона не повторить долю фільмової Вероніки і у Парижі в неї немає двійника.
Далі ще й пішли труднощі перекладу і так українці стали меншиною про яку (в постколоніальному дусі) Ватикан так хоче знати. Хоче знати про своїх улюблених аборигенів. Усіх літературних росіян вони вже знають, а от українці – для них ще екзотика. На одному з моментів троха лєвого перекладу, Раваза підняв свій авторитет у деяких присутніх мистців, відповідаючи на питання про причини присутності в церквах бездарного мальовидла і відсутності там на стінах високого мистецтва. Він лише порівняв такі церкви з розмальованими гаражами в яких припарковані людина та Бог, як місцеві мистці вже прорекли "мудро сказав" і зрозуміло, що незабаром такі слова Раваза підуть у більш широкі маси.
Варто було Джанфранко Равазу заїкнутись про якісь там фестивалі, конкурси, бієнале тощо, як львівська туса ламанулась розпитувати у нього про можливе попадання на такі празники життя. Але Ватикан грантів не роздає. Тому Раваза порадив мистцям писати листи і їх можливо прочитають. Порадив малювати — і їх побачать.
Мистці розчаровані такими надіями поволі розходились. Джанфранко Раваза перейшов у глядацькі місця, щоб розслаблено спостерігати за розмаїтими виступами для дорогого гостя. І тільки Тарас Курчик (натхнений ватиканською пам'яттю) під час виступу струнного квартету (також названого елітним) вже аж так випрямив спину і вже таким полум'яним поглядом почав неустанно вдивлятись на сцену, немов помітив там обриси Другого пришестя. Згодом пішли бандуристи і побожні пісні.
ІА "Вголос": НОВИНИ