[media=61221,61222,61223,61224]
Після історичного мордобою у парламенті, називати свою партію "Удар" – то архаїзм. Тим більше незрозуміло, як така старомодність могла прийти у свідомість такого просунутого космополіта, як Кличко.
На цій атавістичній ноті й розпочалась презентація Львівської обласної організації політичної партії "Удар" Віталія Кличка. Її учасники – ці нові та молоді обличчя і некстова генерація, схоже лише нещодавно вилупились з заповітів капітана Врунгеля про онтологічну особливість назв водних суден, тому відчайдушно борсаються у серйозності та пафосності, щоб, чим швидше забути врунгельську науку та чим ближче відповідати назві своєї партії, яка на тій вповільненій хвилі почала перекочуватись від "Удару" ближче до слова "Удав".
Самогіпнотизуюча ментальність учасників презентації так змагалась у серйозності, що остаточно вилилась у тілесний відповідник слова "удар". Цього прямолінійно виваленого на очі електорату слова з зарапідованим до тотального самолюбовання пафосом суперкакашки. Оце заглючене клеєм “Момент” -уд з подовженим у метафізичну монументальність -аааа, яке повністю обеззброює різкість -р. Маленькі ударники вишльопують тягучі танці з тінню. Вишльопують навколо тіні. І нарешті – остаточно ховаються в тіні Кличка, щоб стати його копіями на місцевому рівні. Голова ЛОО "Удар" Ярослав Гінка навіть копіює навкологубні рухи Кличка під час розмови.
У такому копіюванні боксерської незграбності у мовному середовищі, ці нові фейси Кличка, навіть не додумались назвати свою партію "Хвіст дракона" (наприклад), тому їх сміливо можна відсилати маталяти рушниками біля рингу і на місцевому рівні просто називати – дзуськами Кличка.
Вони на словах так рвуться ударно перемагати старих набридлих політиків, що не помічають, як падають у такий ж академізм і якусь старпьорську серйозність з листочка. Навіть серед старпьорів політики вони виглядають, як незрілі та аморфні вифлиємські немовлятка.
Нічого нового вони не несуть в маси. Лише зі сльозами на очах вони виголошують дикий гуманістичний пафос будівників світлого майбутнього та загальні фрази про конкретику. Вони бачили Європу і наївно вважають, що це їм якось допоможе у розбудові української демократії. Один з заступник голови Кличка – Артур Палатний закатав таку нудотну промову, що в адаптованому для читачів варіанті, вона може співпадати з братовим (Інтер до ідіотизму тупо проводить паралелі між боєм Кличка та фільмом Балабанова) віршиком:
Я узнал, что у меня
Есть огpомная семья –
И тpопинка, и лесок,
В поле каждый колосок!
Речка, небо голубое –
Это все мое, pодное!
Это Родина моя!
Всех люблю на свете я!
Після такого стає зрозуміло, чому в стані такого наркотичного ідеалізму ударисти Кличка не спромоглися назвати партію "Хук" та використати усю непереможну силу 3-х сакральних букв. Вони навіть не додумались назвати свою партію швидким та невловимим словом "Джеб", тим самим огорнувши її в серпанок хитромудрого секрету такого екзотичного звучання та руху руки.
Партія "Удар" презентує себе прямолінійно, як двері. Тому з таких ранніх літ нудотить нестримно. Презентатори повзають словами, як сонні мухи. Ще один заступник голови Кличка – Віталій Ковальчук промовляє запрограмовані в листочку слова та зітхає в перервах, немов його заставляють совати мішки з цементом і в нього немає часу подивитись на романтичний місяць. Презентація його молодого фейсу переповнена канцеляризмами та бажанням бути вихованим. Тому він починає підлизуватись до магдебурзького права галицького П'ємонту, наче не знаючи, що галицький П'ємонт вже давно в сраці зі своєю розхваленою демократією і патріотизмом.
Заштамповані тези і гуманістичний пафос нової генерації перетікають у спроби об'єднання України, роз'єднання якої є банальним симулякром в політичній кон'юнктурці. Нова генерація продовжує жити в фейковому дискурсі старих політиків, які їх вже так задовбали.
З романтичним рагулізмом це нове покоління політиків порівнює владу і опозицію з варениками у глечиках, чим стає схожим на кітчеву рекламу Львівського пива з 3-ма пивоварами в якій прямо наголошується на рагульськості бородатого пивовара, а бричковий сусід губернатора так схожий на суддю Зварича. Вони фіксуються на тих глечиках з варениками, як ще одна реклама Львівського пива впирається об'єктивом в цицьки галичаночки, яка ну вже так театрально підморгує в якомусь там 18 столітті, що навіть Заньковецька на її тлі – то модерновий театр.
Нові фейси ударистів вірять лише у перемогу на виборах. Вони вчепились в Кличка, як у локомотив і наївно вірять у якусь сильну команду на місцях. Поволі до них підтягується ПОРА. В такому випадку, теперішньому голові обласної організації Ярославу Гінку – не довго залишилось головувати. З такими політологічними роздумами та розповідями про громадські організації у рідних Брюховичах – наполеонство йому не світить. Та й які можуть бути в Брюховичах громадські організації, окрім чебуречної?
Таку консервативну затягненість ударистів, відсутність молодечого хуліганства і нестримне бажання прикрити Кличкову спортсменну сутність (яка абстрактно в народі ще асоціюється з бандюкізмом) його стрункою громадянською позицією, можна пояснити невеличкими прикладами.
В один момент закордонна гопота почала масово вдягатись в крокодильчиків Lacoste. Поважна фірма спочатку прифігіла від такої уваги з боку пролетаріату, але згодом все ж роздуплилась в усіх нюансах вуличної моди. Місцевій гопоті подобається адідас – бо це бренд, наявність якого закономірно символізує про певний статус свого власника. Реп, як продукт "низького" вуличного походження, еволюціонуючи на хвилях ганста-репу забабахав в 1997 році диск "The Rapsody Overture: Hip Hop Meets Classic" з семплами від Пуччіні, Бородіна, Чайковського, Дебюссі. Джазові семпли в репі крутились вже давно, але джаз – то нестійка інтелектуальна елітарність, яка має властивість кудись імпровізувати, а пролетарські ганста-репери потребували на хвилі збагачення чогось більш стійкого і формалістичного для демонстрації свого зростаючого статусу, тому аристократична класичка – це те, що лікар прописав.
На таких паралелях, ударисти Кличка намагаючись уникнути стійких і хуліганистих алюзій зі спортсменством й впадають в консерватизм мажористих пацанчиків на словах претендуючи на якийсь міфічний прогрес. Тому знову невідомо, що ж такого нового вони пропонують?
ВІДЕО ударників Кличка там, а тут Warren G та його "Prince Igor".
фото: thomasnet.com
ІА "Вголос": НОВИНИ