Адже, як зазначають у компанії «Research&Branding Group», яка спеціалізується на маркетингових та соціологічних дослідженнях, емігрантські настрої в Україні зараз активно посилюються саме серед молоді. Зокрема, за офіційними статистичними даними, більшість трудових мігрантів з України – це особи віком 20–34 роки. При цьому, як зазначають у Державній службі статистики, через масштабну трудову міграцію, передусім серед молоді, частка осіб з вищою освітою серед населення у віці 25–35 років у країні постійно зменшується.

Окрім того, молоді українці їдуть навчатися закордон, де часто і залишаються працювати. Так, зараз в Польщі перебуває близько 17 тисяч студентів з України. Всього ж в європейських ВНЗ навчається близько 50-55 тисяч українців.

А  за даними дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2016 року, 30% опитаних українців скоріше хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання, а 40% - хотіли б працювати за кордоном. Тобто загалом 70% опитаних готові стати мігрантами. При цьому більшою мірою виявляють бажання поїхати за кордон на постійне місце проживання або на роботу мешканці Західного та Центрального регіонів, чоловіки, люди молодшого віку, з вищим рівнем освіти та доходів.

Чому молоді люди покидають Україну та яку небезпеку це становить для держави?  Про це кореспондент «Вголосу» спілкувався з науковим консультантом з соціальних та гуманітарних питань Центру Разумкова Людмилою Шангіною, колишнім міністром економіки України, президентом Центру соціалістичних реформ Володимиром Лановим, науковим співробітником відділу соціальної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень, доктором наук з державного управління Оленою Малиновською та політологом Ярославом Макітрою.

Чим зумовлена масова міграція української молоді?

Олена Малиновська:

Міграція молоді не є відірваною від міграційних процесів взагалі. Чинником зростання трудової міграції серед молоді є складна економічна ситуація в країні. Але разом з тим трудова міграція з України відбувається не перший рік. Якщо проаналізувати, то міграція з України уже має двадцятилітній історичний досвід. У 90-х, коли відкрились кордони, наші люди почали їздити за кордон, спочатку як «човники», а далі вони побачили можливості працевлаштування, що давало їм достойний заробіток. Зараз виросло уже покоління дітей, батьки яких були заробітчанами. І, відповідно, багато хто з них зараз теж мігрував до батьків. Так, тимчасові мігранти перетворились на постійних, живучи цілими сім’ями за кордоном.

Ще один чинник – це знання іноземної мови. Якщо раніше обмеженням для виїзду закордон було незнання мови, недостатня інформованість, то на сьогодні все змінилось. І молодь уже вільно вивчає іноземні мови та завдяки Інтернету знає про те, де можна отримати стипендію, потрапити у якусь програму для навчання за кордоном.

На міграційні процеси впливають і ті фактори, що наші країни-сусіди, як-от Польща, теж, як і Україна, потерпають від демографічних проблем. І попри всю антиміграційну риторику деяких політичних сил вони зацікавлені у тому, щоб наша талановита та перспективна, демографічно активна молодь переїжджала у їхні країни. Невеличкий приклад: якщо ви прогуляєтесь вулицями Києва, ви побачите безліч оголошень про те, що запрошується молодь на навчання, роботу в Польщу і так далі.

У нас надзвичайно швидко зростає кількість українських студентів за кордоном. І з одного боку, це чудово, бо люди набираються іноземного досвіду, пізнають нові речі. Але тут погано те, що більшість з цих людей розглядають цю освіту, як можливість залишитись за кордоном. Тим більше, що їх до цього заохочують країни їхнього перебування, які зацікавлені у таких емігрантах.

 

Країни, куди їде на навчання українська молодь

 

Людмила Шангіна:

Додам, що молодь залишатиметься в Україні за однієї умови: якщо будуть зміни на краще. Зараз ми цього не бачимо, а тому молоді люди виїжджатимуть і в подальшому.  Цьому є пояснення – немає якісних робочих місць. При цьому, це не означає безробіття, бо робота, як така, в Україні є. А якісне робоче місце – це коли є хороша оплата праці, можливість кар’єрного росту та розвитку.

На сьогоднішній день праця в Україні знецінена. І знецінена, насамперед, кваліфікована праця. Тобто робота, для якої потрібна освіта – це лікарі, вчителі, науковці. Молода людина в Україні здобуває освіту, витрачає для цього свій час та зусилля, а потім не може знайти якісне робоче місце. Ми маємо таку неефективну економічну модель і змін на краще поки у нас не передбачається. А тому соціальні умови для молоді є неприйнятними: заробітна плата є невеликою, перспективи пенсійного забезпечення мінімальні. І наша молодь, дивлячись, як живуть люди у цій країні і яке їх чекає майбутнє, не хоче цього сприймати. Наступна причина, чому молодь їде – якість української освіти. Якщо економіка не потребує висококваліфікованих працівників, то, відповідно, знижується якість освіти. Сама ж освітня система уражена корупцією: немає академічної культури, у нас процвітає купівля-продаж дипломів, курсових, дипломних робіт. Всі ці явища позначаються на бажанні молоді отримувати таку освіту. 

Тобто те, що молоді люди їдуть за кордон на навчання – це позитивний фактор чи ні?

Людмила  Шангіна :

Масова міграція української молоді за кордон може бути, як позитивним, так і негативним явищем. Позитивним це може бути лише у тому випадку, якщо молодь виїжджає за кордон, отримує там хорошу європейську освіту, досвід життя та досвід роботи, а потім повертається в Україну. Таким чином ці люди привозять у нашу країну справді потрібний європейський досвід та освіту, що працює на користь нашої держави. Негативні наслідки настають тоді, коли наша молодь не повертається з-за кордону. Тобто наші люди отримують освіту за кордоном, а потім правдами-неправдами намагаються влаштуватися там на роботу та залишаються жити. Таким чином відбувається вимивання освіченої, мобільної та активної молоді. Тобто з країни їдуть справді прогресивні люди, які в майбутньому розраховують лише на себе. Вимивання таких людей ні до чого хорошого не призведе.

Результати опитування, чого бракує молодим людям в Україні?

Представники яких професій зараз втікають з України? Чи можна говорити про початок «кадрового голоду?»

Олена Малиновська:

Уже зараз в Україні спостерігається структурний кадровий голод. Тобто у нас уже є регіони, де важко знайти працівників. В основному бракує представників робочих спеціальностей: робітників, електриків, слюсарів, механіків.

Що стосується кваліфікованої робочої сили, то зараз немає точних досліджень щодо того, люди яких спеціальностей  виїжджають за кордон. Разом з тим іноземні держави обліковують українців, які мають призначення на роботу за кордоном, а це фахівці з галузі ІТ, лікарі. Дійсно, серед молоді зараз виїжджає більше інтелектуалів. І це велика втрата, бо ці люди є фаховими та володіють іноземними мовами. І через ці офіційні дані іноземних держав  може скластись враження, що наша трудова міграція в основному має інтелектуальний характер. Але насправді це не так: зараз, як і раніше з України за кордон виїжджають молоді люди для виконання некваліфікованих робіт.

Людмила Шангіна:

Такі важливі професії, як лікарі та вчителі,  в Україні втратили соціальну престижність, а тому представники цих професій і покидають країну.  

 

Дані опитування серед молоді, проведеного міжнародним кадровим порталом HeadHunter у листопаді 2012-го року. Соціологи запевняють, зараз нічого не змінилось

 

Чи становить для держави небезпеку з точки зору економіки відтік молодих кадрів?

Володимир Лановий:

Те, що молоді люди їдуть з країни – це дуже негативне явище з точки зору економіки. Адже у нас з одного боку, молодь гине на війні, а з іншого – тікає з країни. При цьому майже половина цих людей не збирається повертатися. Як це впливає на економіку? По-перше, коли зменшується чисельність населення у країні, тоді не росте економіка. У світі немає таких країн, де падає чисельність населення, а економіка, ВВП росте. Велика міграція саме серед молоді означає падіння економіки. Адже не розвивається виробництво, технології, не з’являються нові робочі місця. У світі молодь створює інновації, нові підходи. Економіки сильні тоді, коли вони можуть пропонувати щось нове у послугах, товарах. А підприємництвом та інноваціями в основному займається молодь. По-друге, якщо з країни виїжджає молодь, така країна стає не привабливою для потенційного інвестора. По-третє, якщо виїжджає молодь, зменшується населення, народжуваність. Тобто нація старіє. А вже зараз в Україні 12,2 мільйона пенсіонерів, з них приблизно 9,5 мільйона отримують пенсію за віком. Тоді як в Україні лише 10 мільйонів працюючих, які постійно сплачують єдиний соціальний внесок, тобто пенсіонерів приблизно на 2,2 мільйона більше, ніж працюючих.  Тож з міграцією молоді, виникає ще одне питання: а де надалі брати гроші бодай на копійчані українські пенсії? 

З точки зору соціальної політики зараз держава робить якісь кроки, щоб ці молоді люди залишились в Україні?

Володимир Лановий:

У тому, що молодь їде за кордон, винна насамперед повна відсутність соціальної політики. У нашій країні соціальна сфера –  антигуманна. І це стосується усіх верств населення, відбувається своєрідний геноцид нації. У нас взагалі немає жодних соціальних програм, які стимулювали б молодих людей жити, народжувати та працювати в Україні. Єдиною такою ефективною програмою  була матеріальна підтримка при народженні дитини, яку ввели ще за Ющенка. Але нинішня влада вирішила економити на молоді та звести цю програму  до якогось копійчаного варіанту. Замість розвивати, усе заморожено та знищено. А тому за умов відсутності соціальної підтримки, добре оплачуваної роботи, молодь і надалі виїжджатиме за кордон. А це вкрай негативно для України. Адже ми потрапляємо у цикл національної деградації та зменшення населення.

Ярослав Макітра:

 

Міграція молоді за кордон в Україні є вкрай негативним явищем. Позитивним воно може стати тоді, коли ці люди почнуть повертатися з-за кордону додому. Але для цього в Україні мають бути створені соціальні умови, а зараз влада цим не займається: рівень життя у нас і надалі низький. А державна політика ніяким чином не спрямована на те, щоб включати молодь суспільне життя чи створювати цим людям умови для реалізації. Навіть у ставленні до цих же пенсіонерів держава є більш лояльною: вони мають пільги, субсидії, певне пенсійне забезпечення, а молодь – нічого. Зараз у державних структурах усі ключові посади займають ці ж працюючі пенсіонери, тоді як випускники ВНЗ після закінчення навчання не можуть себе реалізувати у професії та змушені їхати закордон. Саме тому, думаю, скоро у нас буде відчутна криза з лікарями, педагогічними працівниками.

Державна політика в сфері проблем молоді та причин їхньої міграції – відсутня. Державна влада зацікавлена у збереженні старої системи, за умов якої високі крісла займають «свої» люди, які не заважають грабувати державу. А тому найближчим часом я не бачу перспективи зміни державної політики, яка призведе до зменшення міграції серед молоді. Думаю, все буде якраз навпаки, ситуація в державі погіршуватиметься.

 

Які соціально-економічні заходи потрібно вжити, щоб молодь залишалася в Україні?

 

Людмила Шангіна:  

Слід змінити соціально-економічну політику держави:  викоренити корупцію, змінити нинішню економічну модель з деіндустріальної на інноваційну, встановити гідну оплату праці. Ось ці три речі, які необхідно зробити. Бо ніякі субсидії, матеріальні допомоги чи навіть безкоштовне житло не стримає молодь в Україні.

Оплата кваліфікованої роботи має становити мінімум три-п’ять прожиткових мінімумів. Але це має бути реальний прожитковий мінімум, а не той, який станом на травень 2017 становить 1624 грн. Реальний прожитковий мінімум в Україні є вдвічі, а то і втричі вищий за нинішній офіційний. Тоді це стимулюватиме людину працювати та розвиватись у своїй рідній країні.

Олена Малиновська

Наголошую, що втрата людських ресурсів – це величезна проблема для такої країни, як Україна. Адже, окрім міграційних процесів, ми зараз переживаємо і жахливий демографічний спад. І тут держава перша зацікавлена у тому, щоб повернути працездатних мігрантів та створити їм вдома усі необхідні умови. Має бути стратегія економічного та соціального розвитку країни. А такий примітивний підхід, що будуть робочі місця, буде зарплатня і ніхто нікуди не поїде – він уже не працює. Адже різниця у зарплаті між Україною та Німеччиною настільки велика, що українці все одно намагатимуться мігрувати.

Як міграціолог, на прикладі багатьох країн світу можну сказати, що повернення на Батьківщину і зменшення міграції відбувається не тоді, коли є робочі місця та гідна зарплата, а набагато раніше. Люди додому повертатимуться тоді, коли бачитимуть у своїй країні перспективи розвитку. Коли є усвідомлення, що саме вдома молоді люди мають якісь можливості. От Китай: там раніше спостерігалася величезна міграція за   кордон. Навіть зараз рівень життя у цій країні є значно нижчим, ніж, наприклад, в США. Але саме в Китай  спостерігається повернення з еміграції, насамперед кваліфікованих працівників, бізнесменів, які бачать у цій країні можливість для реалізації. Там менша конкуренція, кращі умови для ведення бізнесу. Зрештою, патріотизм, можливість прислужитися власній державі – це не останній з аргументів за повернення додому. І от коли в Україні з’явиться  перспектива ведення бізнесу, розвитку потенціалу, то  насамперед інтелектуальна молодь почне повертатися  з-за кордону.

 

 Марія Бойко, «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ