[media=152257,152258] 

При цьому стоїть Кутузов не на задвірках, не на краєчку льотного поля, не поблизу господарської території, а у самому центрі військового аеродрому. Якраз неподалік командно-диспетчерського пункту й злітної смуги. Саме у цьому місці починається день кожного військового льотчика цієї частини. Там у День авіації відбуваються шикування, там вертолітники отримують завдання. Там злітають і сідають гвинтокрили. Там піднімають український прапор та вручають бойові нагороди кращим військовим.

А ще там кожного дня звучить Гімн України. На світанку. Саме тоді, зі сходом сонця, вертолітники заступають на бойове чергування з охорони нашого повітряного простору України. Отакий от парадокс…

Війна проти фельдмаршала

Офіцерам-вертолітникам, це, м’яко кажучи, не надто подобається. От і звернулися вони до полковника, колишнього заступника командира військової частини, а нині керівника Бродівської організації спілки офіцерів України Миколи Зеленського. А той практично одразу оголосив Кутузову справжнісіньку війну. Причому воює він не тільки з російським фельдмаршалом, а з усім Міністерством оборони та РНБО. До слова, як з'ясувалося згодом, у Міноборони не тільки знали про цю ситуацію, а й санкціонували встановлення пам'ятника Михайлові Кутузову на аеродромі вертолітної військової частини.

«Почалось усе з того, що до мене звернулися офіцери, з котрими я колись служив, й попросили допомогти прибрати пам'ятник Кутузову з території військової частини, - розповів Михайло Зеленський. - В Україні іде війна, казали вони, Крим анексовано, існує ДНР, ЛНР, а у нашій частині стоїть Кутузов! Самостійно зрушити це питання, самі розумієте, з місця вони не могли. По-перше: дисципліна для військових – не просто слова. А по-друге: якщо кадровий військовий, а я це добре знаю, займається політичними й ідеологічними питаннями, які ще й суперечать офіційній позиції командування, його переслідують. Я й погодився діяти від себе особисто, але водночас відстоюючи загальну позицію військових офіцерів».

От практично одразу після цієї розмови полковник Зеленський скерував листи у Міністерство оборони та РНБО України і попросив якнайшвидше вирішити ситуацію зі злощасним пам'ятником.

«Чесно кажучи, сподівався, що це питання швидко владнається, - додав він. - Як у військових буває: дали команду – її виконали.  Думав, нормальні люди почитають й вирішать, що це якось невчасно, неправильно, треба дати команду, треба прибрати російського князя… Хай віддадуть його кудись і забудуть цю проблему. Але, на жаль…».

Кутузов – «наше все»!?

Міноборони відреагувало на запит дуже швидко: практично одразу. Написав відповідь, у якій виклав позицію оборонного міністерства, якийсь офіцер, підписав генерал. Словом, усе як годиться. Проте сама відповідь міністерських військових функціонерів просто шокувала і вразила. Бо одразу виникло кілька запитань. Що у них там у головах діється? Чи вони нормальні? Чи не зовсім?

Відповідь Міноборони. Там Кутузова вважають військовим генієм

Виявляється, Кутузова не можна демонтувати, бо він – «наше все»! Він герой, він фельдмаршал, він князь! А ще, він не перебуває у переліку об'єктів, які згідно із законом про декомунізацію, підлягають знесенню. Більше того, офіцери бродівської військової частини не проти пам'ятника цьому герою. Адже вони усі російськомовні. А російську мову, відповідно до наших законів, чіпати не можна.

«Ви навіть собі не уявляєте, як мене зачепила ця відповідь, - веде далі пан Микола. -  У наш час люди, які керують армією, повинні бути патріотами і захищати інтереси українські та ідеологічні, а не прославляти російських фельдмаршалів з неоднозначною репутацією і ставленням до України. А ще – мене вразило, що до мене почали дзвонити з міністерства люди, які не підтримують мою позицію. Казали, що ви там того Кутузова рухаєте? Він така заслужена людина! Ну і що, що він російський… Знаєте, я сам льотчик, сам літав, навчав інших. І багато хлопців, які зараз літають й воюють, є моїми вихованцями – і цим я гордий. А те, що  отакі от люди зараз керують ЗСУ – це просто злочин. Я їх не боюся. Тому, повірте, цю історію я не залишу. Воюватиму до кінця. І я впевнений, що рано чи пізно я досягну бажаного результату: Кутузов покине військове летовище».

Пам'ятники демаркують кордони

«Є така фраза: пам'ятники демаркують кордони, - каже історик, боєць АТО Михайло Галущак. - І, власне, ця бродівська ситуація є негативним прикладом: виходить, що на території української військової частини демарковано кордон російським генералом. Нам, навпаки, потрібно особливо ретельно дбати про ідеологічні речі. А тут отаке…»

До слова, у цьому контексті варто загадати один приклад. У Криму, коли його окупували росіяни , то першим зруйнували пам'ятник Гетьману Сагайдачному. А чому зруйнували саме його? Тому що Сагайдачний був одним із тих, хто підійшов до Москви і ледь її не зруйнував. Росіяни це добре пам'ятали, тому й розпочали війну з пам'ятниками саме з пам'ятника українському Гетьману.

Хто такий Кутузов?

І наприкінці хочеться нагадати нашим шанувальникам російського світлішого князя про те, ким все ж таки був Кутузов.

Так от: фельдмаршала Кутузова водночас називають найбільшим міфом російської історії та найбільш знаменитою персоною у військовій історії. Проте знаменитим він був лише тим, що за своє життя так і не здобув жодної великої перемоги. Ну і ще одна відома притаманна Кутузову риса: він воював не умінням, а кількістю.

Та навіть за кількісної переваги генерал-фельдмаршал програв Наполеону битву під Аустерліцом у 1805 році. Саме цю битву вважають однією з найграндіозніших за своїм значенням у всесвітній історії та однією із найбільших поразок Російської імперії. У «Битві трьох імператорів», як її охрестили сучасники, проти Наполеона виступили імператор австрійський Франц ІІ та російський  Олександр І. Саме Кутузов командував російською армією. Буквально за 5 годин стотисячну російську армію розгромили французькі війська. Загалом у цьому одному бою полягло 15 тисяч росіян, ще 30 тисяч потрапили у полон. При цьому французи втратили 2 тисячі вояків.

У 1811 році у Криму Кутузову вдалося здобути одну перемогу над турками. Але після цієї вимученої перемоги його покарали. Адже здобував він її довго, не один місяць та ще й постійно вимагав підкріплення.

У 1812 році Кутузов знову зійшовся з Наполеоном у Бородінській битві. Інші російські полководці, зокрема Барклай де Толлі, вважали Бородінську битву самогубством і категорично рекомендували покинути Москву, не вступаючи у пряму сутичку з французами. Кутузов зробив навпаки й втратив  заледве не половину війська: 44 тисячі убитими и 15 тисяч пораненими. Покинув він і Москву, при цьому залишивши там усіх поранених, більшість із яких згоріли живцем під час пожежі.

Опісля Кутузов використав напрацьований «скіфський план» Барклаєм де Толлі про застосування партизанських дій з використанням зимових погодних умов.  План Барклая до Толлі справді спрацював й, фактично, приніс перемогу росіянам у цій війні.

Ну а ми.. Ми вшановуємо цю російську бездарність, коли від рук московітів майже щодня гинуть наші хлопці на Донбасі. Щось пороблено у мізках нашого Міноборони? Може, спробувати б лоботомію?

Адріана Гринишин, «Вголос».

ІА "Вголос": НОВИНИ