На межі чи вершитимуть правосуддя в Україні суди Лінча

На межі: чи вершитимуть правосуддя в Україні «суди Лінча»?

Громадяни усіх цивілізованих країн у випадку виникнення потреби вирішити якийсь конфлікт чи захистити себе від злочинців звертаються до правоохоронних органів та суду. А що робити громадянам тих держав, зокрема України, де ці інституції практично не діють, а якщо й діють, то тільки в інтересах владної верхівки, олігархів, багатіїв чи місцевих князьків? Що робити, коли правоохоронці арештовують невинних? Як діяти, коли суди випускають злочинців? Вихід тоді один: брати народу правосуддя у свої руки, як це не раз траплялось в історії країн, які у нас сьогодні прийнято називати цивілізованими.

То чи здатні українці на такий крок? І чим це обернеться для держави? Про це «Вголосу» розповіли керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко та директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін.

Чи може трапитись так, що вироки злочинцям в Україні виноситимуть суди Лінча?

Андрій Золотарьов:

Результат пошуку зображень за запитом

Звісно, що може. Україна досі залишається феодальною країною, де судять кожного по-своєму. У нас є поділ на класи: хтось стоїть над законом, хтось – під законом. Так що у цьому плані є певна проблема нерівності українців. Тобто полковника СБУ ніколи не судитимуть, як звичайну сільську вчительку чи робітника. У нас залишилось ще одне явище – така собі «кругова порука». Чи не у кожному райцентрі є організоване угрупування: голова РДА, начальник Поліції, місцевий бандит, між якими є якісь кумівські зв'язки. І якщо проста людина з вулиці зіштовхнеться з цією «круговою порукою» – закону та справедливості не буде.

Раніше йшлося про те, що такі речі були можливі за попереднього режиму, але зараз відбувається те ж саме: суспільні стосунки не змінилися. Як не було справедливості, так і немає. Залишаються тисячі випадків, коли людей, які не мають стосунку до злочинів, запроторюють за ґрати. І навпаки – злочинці уникають кримінальної відповідальності.

От саме брак справедливості може штовхнути людей до судів Лінча. Вони виникають там, де зникає держава і де з'являється дефіцит права. Це реалії країни третього світу. Та що тут говорити: уже зараз фіксуються випадки такого самосуду в Україні. Вони ще не мають масового характеру, є поодинокими, але тим не менше – трапляються.

Які саме випадки свідчать про це, що самосуди в Україні – не така уже й рідкість?

Андрій Золотарьов:

Яскравий приклад – випадок, що стався у селі неподалік Кропивницького. Там невідомі люди намагалися захопити агропідприємство. На захист стали селяни. Там самосуд зупинився за півкроку! Тих «тітушок», яких найняли захопити фермерське господарство, могли запросто повбивати. Адже вийшло усе село.

Богдан Петренко:

Результат пошуку зображень за запитом

От вам ще один випадок: у суді Нікополя чоловік підірвав дві гранати під час засідання у справі про розстріл його сина. Батько загиблого хлопця підірвав гранати після того, як суд вкотре переніс засідання. В результаті цього загинуло двоє людей, ще дев'ять осіб отримали поранення різного ступеня тяжкості.

Я веду до того, що самосуди не є цілком позитивним явищем. Адже не завжди це може призвести до встановлення суспільної справедливості. Не завжди самосуди відповідатимуть реальним злочинам, які вчинили ті чи інші особи. І приклад цьому – ще один випадок, який стався на Житомирщині. У лікарні померла 17-річна дівчинка, яку через борг у 500 гривень жорстоко побили знайомі та залишили помирати на вулиці.

Наскільки високою є вірогідність того, що самосуди в Україні набудуть масового характеру?

Богдан Петренко:

Існує дослідження, яке, власне, стосується ставлення громадян України до самосудів як таких. Так от: лише близько 48% українців чітко висловились проти самосудів, 12 % – повністю «за» і виправдовують їх у будь-якому випадку, решта населення виправдовує самосуди за певних обставин.

Це дослідження проводили експерти у 2015 році. Свіжіших досліджень по цьому питанню немає. Та, враховуючи неефективність усієї правоохоронної та судової системи, переконаний, що ці дані, якщо й змінились, то тільки на користь застосування самосудів. Тож ризики того, що громадяни братимуть на себе повноваження та функції і судді, і прокурора, і адвоката, і виконавчої служби, безперечно, високі.

Олег Соскін:

Результат пошуку зображень за запитом

Усе це може статися дуже швидко. У будь-який момент. Сьогодні чи завтра…Через місяць… Через півроку… Потрібен лише якийсь подразник. І ним може бути будь-що: обвал гривні, ріст цін, рейдерське захоплення або ж резонансна ДТП.

Андрій Золотарьов:

Україна зараз знаходиться за півкроку до масового застосування судів Лінча. Якщо цю можливість оцінювати за десятибальною шкалою, то ми зараз балансуємо десь на цифрах 5-6. Це своєрідна межа: і якщо ми її перетнемо, то далі процес буде некерованим. І хвилю «лінчувань» уже не зупинити.

І ще нюанс: суспільство виправдовуватиме людей, які цим займатимуться. Навіть попри те, що вони за законом будуть вважатись злочинцями. Більше того: їх учинки будуть прикладом для інших.

Але поки в держави ще є можливості стримати цей процес і уникнути перетворення України на Сомалі.

Як виглядали би в Україні суди Лінча, якщо можна так сказати, на практиці? Хто може взятись за винесення та виконання «вироків»?

 

Українська версія таких судів матиме два варіанти: народний бунт або ж угрупування на кшталт «ескадронів смерті»

 

Андрій Золотарьов:

Це можна називати судами Лінча чи по-іншому… Але, як на мене, українська версія таких судів матиме два варіанти. Це може бути народний бунт, або ж можуть сформуватись певні угрупування, щось на кшталт «ескадронів смерті». У першому варіанті правосуддя відбувається за лічені хвилини, а «ескадрони смерті» – більш організоване «правосуддя».   

Назву «ескадрони смерті» свого часу дуже політизували. Та виникли вони як засіб самозахисту середнього класу бразильських міст та інших населених пунктів Латинської Америки від злочинців. Люди намагались якось захистити себе від грабунків та убивств – от і наймали колишніх військових, поліцейських, які у приватному порядку займались вирішенням питань із представниками кримінального світу.

Відповідно, цілком можна припустити, що у нас з'являться такі ж професійні «ескадрони смерті». Туди залучатимуть колишніх учасників АТО, колишніх військових, відставних поліцейських. Тобто людей, які подолали бар'єр вбивства людини і які не мають страху перед використанням зброї. Саме такі люди можуть бути в нагоді і намагатимуться навести лад. До слова, зважаючи на велику кількість зброї, у нас відстрілюватимуть злочинців. Або ж кидатимуть гранати: «сувеніри» з АТО ще нагадають про себе. Та це насправді жахливо: бо де починаються такі речі, то там зникає держава.

 

«Ще одна нова форма судочинства – народний трибунал на народному вічі»

 

Олег Соскін:

Може виникнути ще одна нова форма судочинства: народний трибунал на народному вічі. Буде народний звинувачувач. Постраждала сторона даватиме свідчення на вічі. Усе це через Ютуб та соціальні мережі транслюватимуть у прямому ефірі. Усі бачитимуть, що відбувається, усі долучатимуться, даватимуть свої коментарі. Виконавцями народного трибуналу можуть спокійно стати колишні атовці. Ці герої, як ніхто, мають моральне право це робити: адже вони дивились в очі смерті.

Я вже собі уявляю, як відбуватимуться народні віча, на яких буде прийнято рішення прив'язати до ганебного стовпа якогось горе-міністра. Чи постраждають ці люди, які виноситимуть народні вироки? Не думаю. Ну, упіймають їх правоохоронці. У відповідь – упіймають правоохоронця, який дав наказ упіймати виконавця вироку. Його начальника. Вони теж живі: у них теж родини є. І усе це уже почалося. Єдине – воно має неорганізований характер.

А хто ще окрім представників влади може стати об'єктами таких «судів»?

Богдан Петренко: 

Ті ж мажори, які вчиняють ДТП: особливо, коли у ньому загинули чи постраждали невинні люди. Злочинці, яких упіймали під час крадіжки. Ще каратимуть злочинців, які вчиняють злочини проти малолітніх дітей.

Якщо ситуація загострюватиметься, то самосуди можливі над людьми, які уникнули покарання за дуже відомими медійними справами. Скажімо, якогось там ректора відпустили. У когось же може виникнути бажання здійснити самосуд своїми руками? Може. А ще – об'єктами також можуть стати люди з переконаними проросійськими поглядами: і убивство Бузини цьому приклад.

 

Адріана Гринишин, «Вголос»

 


КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram