Після звільнення Галичини з-під большевиків удалося нам побачити перший, у великому стилі Крайовий конкурс українських хорів, незасмічений ніякими чужими елементами. Перший Крайовий конкурс хорів, що відбувся в місяцях червні і липні 1942 р. по повітах, округах, а в послідній розгрі в днях 31.VII. та 1. і 2. VIII. у Львові пройшов із небуденним успіхом. Склалася на те низка чинників. З життя і преси знали ми всі, що в нас, в Галичині, існують численні хорові гуртки, що ці гуртки час до часу дають концерти, співають по церквах, ходять з колядою чи виспівують при походах і забавах. І коли ми читали не раз довжезні рецензії на той чи інший концерт у якомусь містечку або селі, мимоволі спадало на думку, чи ті повні захоплення слова похвали дійсно згідні з правдою, чи взагалі можливе, щоб та забута світом провінція, віддалена не раз десятки кілометрів від залізниці, могла дати щось мистецького – щось гідного уваги. З іншого боку, брала охота поставити два, три такі хори побіч себе, порівняти їх та вирішити, котрий із них кращий.
Цей природний гін до змагання хорів використала була ще за польських часів Просвіта. Конкурси чи лише спільні виступи кількох хорів на однім концерті обмежувалися до одного повіту, і в висліді давали образ хорової праці у даному повіті. До змагань хорів в округах чи у краю не доходило з різних причин. Чи ж можна було тоді мріяти хоч би тільки про те, щоб дістати на такі змагання у Львові відповідний зал? Доводилось обмежуватись до малих концертів, до цієї дрібної праці над собою, що приносить згодом тривалі овочі. Крім Просвіти і Музичних інститутів імені Лисенка, які проводили диригентські курси, відіграли у розвитку хорової культури поважну роль галицькі «Бояни», які були свого роду зразковим осередком хорової праці для інших хорів відповідної околиці.
Надійшли часи большевицької окупації. Радянська влада рішила використати народне мистецтво Галичини для пропаганди своєї ідеології. З цією метою вона сприяла і помагала розвиткові мистецького життя Галичини, залучаючи багато людей у праці в наших хорах. Відкрито низку музичних шкіл, засновано Доми народної творчості, що мали на меті опікуватися мистцями-аматорами, проваджувано раз-враз кращі зразки мистецьких ансамблів з Києва, Москви і т. д. Большевики не занедбали ділянки мистецького змагання. Вони влаштовували так звані «олімпіади», на котрих змагалися солісти, ансамблі, хорові і оркестральні гуртки та танцюристи. Ці олімпіади були дійсно дуже цікаві, якщо б вони були задержали стиль. А так виходила різношерста мішанина…
З іншого боку, додаймо до цього природну музичність українського народу, вроджені добрі голоси та прекрасну вокальну традицію хорових композиторів і диригентів, а матимемо всі ті посередні причини великого успіху першого Крайового конкурсу українських хорів. Безпосередні причини, це планова і солідна праця Крайового Інституту народної творчості, праця диригентів та організаторів на місцях, підтримуваних усім українським громадянством...
Ініціативу конкурсу у таких розмірах подав довголітній організатор хорів отець професор Северин Сапрун. (Северин Сапрун (1897-1950) – греко-католицький священик, родом із Дрогобиччини, учитель музики в середніх школах і диригент хорів, музичну освіту здобув у Відні та Львові (Державна консерваторія і Музичний інститут імені Миколи Лисенка); засновник і директор філії Музичного інституту імені Миколи Лисенка у Дрогобичі, диригент тамошнього мішаного хору «Боян». Видавець і редактор музичного місячника «Боян» (1929-1930). 1942-1943 рр. – директор Інституту народної творчості при Українському Центральному Комітеті (УЦК) у Львові. Із 1944-го на еміграції в Австрії, із 1946-го – у Парижі // Дещиця М. Малий український церковно-історичний словник. – Львів: Основа, 1994; Енциклопедія Українознавства. – Львів, 1998. – Т. 7).
Він негайно по відході большевиків зі Львова перебрав до своїх рук провід усіх чотирьох існуючих в Галичині обласних Домів народної творчості. Відтак, переорганізував їх в одну культурну станицю у Львові із філіями у краю, пристосовуючи організаційну схему до вимог сучасної дійсності. Так повстав Крайовий Інститут народної творчості, що включився в організаційну схему УЦК (див. про його діяльність Енциклопедія Українознавства. – Львів, 2000. – Т. 9) у Львові.
Конкурсом хорів зайнявся Кабінет музичного мистецтва цього ж Інституту, якого керманичем є доктор Євген Цегельський (1912-1980), скрипаль і музикознавець, закінчив Празьку консерваторію (1937), директор Музичного інституту імені Миколи Лисенка у Перемишлі (1937-1939), соліст-концертант; концертмейстер віденського Бургтеатру, із 1949-го у США), а референтом – професор Євген Козак, композитор. Директор Інституту поклав спеціальну вагу на систематичну підготовку до конкурсів, зладив потрібний план проведення його, кермував цілою акцією, давав ініціативу до всього та переговорював з вищими чинниками УЦК і владою. У підготовці до крайового конкурсу хорів висилав Інститут інструктивно-методичні листки диригентам і хорам. Конкурс улаштовано в століття з дня народин Миколи Лисенка. Видавництво Інституту видало масово 20 пісень Миколи Лисенка, гарний портрет великого музики, популярну брошуру про життя і його творчість та ювілейні відзнаки.
Дальшою важливою справою, побіч репертуару, був поділ конкурсу на три розигри. Перша: повітові конкурси, друга: окружні та третя: крайовий конкурс у Львові. Кожний повіт виділив найкращі 2 або 3 хори на конкурс до округи, кожна округа по 2 хори до Львова. Край поділено на повіти й округи, при чому захоплено такою ж підготовною акцією терени далекої Лемківщини та Холмщини.
Почалася підготовна праця в терені, звірювана поїздками референтів Інституту народної творчості (ІНТ). Деякі округи працювали зразково, інші – по своїй змозі. Годиться згадати на першому місці знамениту підготовку до конкурсу в самбірській окрузі та повітах, яку провів референт культурної праці Українського окружного комітету (УОК) у Самборі п. Мариняк. Багато праці виконали референти філії ІНТ у Станиславові, головно п. Магдій. Не менш гарно працювала Коломийщина під кермом професора Якуб’яка, а далі Золочівщина.
З кінцем травня почалися повітові конкурси хорів. Перший звіт прислав до Інституту повіт Галич, де 31.V. влаштовано конкурс. Далі пішли звіти з інших повітів. Щонеділі відбувалися конкурси по різних місцевинах, в половині червня розпочалися вже окружні конкурси, що на них висилав ІНТ музик-фахівців для елімінації найкращих хорів до Львова. Так об’їхали край: отець директор Сапрун, доктор Цегельський, професор Козак, доктор Кудрик, професор Гриневецький, професор Колесса, п. Малюца, доктор Витвицький.
У половині липня вже був ясний образ, хто приїде до Львова. Надійшла пора великої підготовної праці для проведення кінцевого змагання у Львові. Треба було підготовити приміщення для 1500 співаків із краю, подбати для них за харчі, премії, малярське та декораційне оформлення. Цю роботу провели: отець директор Сапрун, доктор Цегельський, професор Михалевич, п. Єршов, п. Попель, п. Геринович, п. Сапрунова, магістр Зайшла, доктор Герман та цілий ряд інших осіб, запрошених дирекцією. Львівське громадянство прийняло гостинно всіх співаків до своїх хат. Німецька влада дала приділи харчів для хористів на три дні, а дирекція залізниць віддала до диспозиції хорів окремі вагони.
УЦК поставився дуже прихильно до справи конкурсу. Він віддав до диспозиції ІНТ свій організаційний апарат і приобіцяв фінансову поміч. Керманич відділу культурної праці в УЦК магістр М. Кушнір, крім загального вкладу у підготовну працю, погодив не одне важне питання з УЦК та німецькою владою.
30 липня почали прибувати хористи. Хоч приїхало їх більше, ніж було очікувано, Крайовий ІНТ зумів їх примістити і прохарчувати. Почалися дні тріумфу української пісні. Через цілий день у п’ятницю і суботу пересувалися на естраді Оперного театру у Львові барвисто одягнені хористи, даючи своїм виглядом велику зорову насолоду зібраним слухачам. Їх дисциплінованість, музична культура і зіспіваність робили якнайкраще враження.
Жюрі складене із 20 членів, переважно молодих фахівців, прислуховувалося з балкону на першому поверсі голосові нашої землі, пісням наших піль і гаїв. І коли в суботу ввечері довелося вирішувати, кому дати перше місце, важко було це вирішити. Такий був стан галицьких хорів, що всі були на високому рівні. Остаточно з категорії сільських хорів визнано хор із Острова біля Тернополя, з міських – хор із Яворова, з репрезентаційних – хор «Боян» із Дрогобича. Відзначено диригентів: сільського хору в Печеніжині (п. Якуб’як), міського хору з Ходорова (п. Прокоп’як), репрезентаційного хору «Думка» із Станиславова (професор Микола Колесса).
Закінчення першого Крайового конкурсу хорів відбулося в неділю 1 серпня 1942 р. так званим фестивалем української пісні. Вранці о год. 8.30 зібралися всі хори в Преображенській церкві на Богослужіння, під час якого співало 7 найкращих хорів. О год. 10 відбулося урочисте засідання жюрі, на сцені Оперного театру, виповненого по береги тільки співаками, на якому роздано премії. О год. 12 виступило 11 хорів із величавим концертом, із довільними програмами, який повторено опісля о год. 6 ввечері у Стрийському парку.
Кульмінаційною точкою цієї грандіозної імпрези був виступ збірного хору в складі 1300 осіб під кермою диригента отця професора Сапруна. Цей дивний, ніколи небачений образ такої маси людей, об’єднаних в одно, схвилював до сліз і довгі літа буде ходити за всіма, хто його бачив. Після другої пісні, відспіваній 1300-головим хором, виступила делегація співаків із різних сторін краю, під проводом диригентки косівсько-гуцульського хору п. Когутової та вручила диригентові квіти і срібну диригентську палочку, відчитуючи напис на ній: «Першому диригентові краю о. проф. С. Сапрунові. Український Центральний Комітет. Львів, 1942».
Перо за слабе, щоб змалювати те враження, яке залишила ця імпреза. Її треба було бачити й чути. Вона підбадьорила наші душі, показала нам, що навіть у найдальшому селі лежать безцінні скарби, плоди народного духа, які ніколи не згинуть. Вона виказала, що історичні лихоліття скріпили душу народу, зробили її відпорною і пружною. Це побачили наявні тисячі учасників конкурсу та десятки тисяч слухачів, і в тім найбільша заслуга першого Крайового конкурсу хорів.
За матеріалами Календаря альманаху на 1943 рік.
– Краків-Львів: Українське видавництво,
підготував Степан Боруцький.
ІА "Вголос": НОВИНИ